1. Словник синонімів української мови

повірник

ПОВІ́РЕНИЙ ім. (особа, уповноважена іншою особою чи установою, колективом діяти за їх дорученням і від їхнього імені), ПОВІ́РНИК, ВІ́РНИК, ПРОКУРА́ТОР заст. Шкода, що йому, яко повіреному, доводиться більше бігати по усіх усюдах, ніж сидіти дома (Панас Мирний); — Як смієш, рабе поганий, підносити руку на повірника його достойності? (Юліан Опільський); Катруся змовилася з вірником багатого буковинського купця до тютюну (Н. Кобринська); Він ішов з улюбленим прокуратором, відомим крючкодером, що не раз виплутував грізного феодала від різних відповідальностей перед королівським судом (З. Тулуб).

УПОВНОВА́ЖЕНИЙ (ВПОВНОВА́ЖЕНИЙ) ім. (довірена особа для виконання якогось доручення), ПОВІ́РЕНИЙ, ПОВІ́РНИК, ДЕПУТА́Т, ВІДПОРУ́ЧНИК діал. Уповноважені знову поїхали на села вербувати людей (М. Ю. Тарновський); Шкода, що йому, яко повіреному, доводиться більше бігати по усіх усюдах, ніж сидіти дома (Панас Мирний); — Дід мій Іван Петрій був отаманом у Довбушевій банді, перший по Довбушу і єго повірник (І. Франко); Він навіть не дивується, що з-поміж чималого гурту громадян вибрано його депутатом на похорон (М. Коцюбинський).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. повірник — пові́рник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. повірник — -а, ч. 1》 Людина, що користується особливим довір'ям, якій звіряють таємниці, плани і т. ін.; повірений. 2》 Особа, уповноважена іншою особою чи установою, колективом діяти за їх дорученням і від їхнього імені; повірений. Повірник короля. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. повірник — ПОВІ́РНИК, а, ч. 1. Людина, що користується особливим довір'ям, якій звіряють таємниці, плани і т. ін.; повірений. – Дід мій, Іван Петрій, був отаманом у Довбушевій банді, перший по Довбушу і єго [його] повірник (І. Словник української мови у 20 томах
  4. повірник — ПОВІ́РНИК, а, ч. 1. Людина, що користується особливим довір’ям, якій звіряють таємниці, плани і т. ін.; повірений. — Дід мій, Іван Петрій, був отаманом у Довбушевій банді, перший по Довбушу і єго [його] повірник (Фр. Словник української мови в 11 томах
  5. повірник — Повірник, -ка м. Довѣренное лицо, повѣренный. Словник української мови Грінченка