повірник
пові́рник
-а, ч.
1》 Людина, що користується особливим довір'ям, якій звіряють таємниці, плани і т. ін.; повірений.
2》 Особа, уповноважена іншою особою чи установою, колективом діяти за їх дорученням і від їхнього імені; повірений. Повірник короля.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- повірник — пові́рник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- повірник — ПОВІ́РНИК, а, ч. 1. Людина, що користується особливим довір'ям, якій звіряють таємниці, плани і т. ін.; повірений. – Дід мій, Іван Петрій, був отаманом у Довбушевій банді, перший по Довбушу і єго [його] повірник (І. Словник української мови у 20 томах
- повірник — ПОВІ́РЕНИЙ ім. (особа, уповноважена іншою особою чи установою, колективом діяти за їх дорученням і від їхнього імені), ПОВІ́РНИК, ВІ́РНИК, ПРОКУРА́ТОР заст. Словник синонімів української мови
- повірник — ПОВІ́РНИК, а, ч. 1. Людина, що користується особливим довір’ям, якій звіряють таємниці, плани і т. ін.; повірений. — Дід мій, Іван Петрій, був отаманом у Довбушевій банді, перший по Довбушу і єго [його] повірник (Фр. Словник української мови в 11 томах
- повірник — Повірник, -ка м. Довѣренное лицо, повѣренный. Словник української мови Грінченка