поганити

ГАНЬБИ́ТИ (негідними вчинками, поведінкою вкривати ганьбою себе, своє чесне ім'я, рід і т. ін.), БЕЗЧЕ́СТИТИ, ЗНЕСЛА́ВЛЮВАТИ, НЕСЛА́ВИТИ, СОРО́МИТИ, ОСОРО́МЛЮВАТИ, КОМПРОМЕТУВА́ТИ, ПОГА́НИТИ, ОПОГА́НЮВАТИ (ОБПОГА́НЮВАТИ), ЧОРНИ́ТИ, ОЧО́РНЮВАТИ, ОЧОРНЯ́ТИ, ПЛЯМУВА́ТИ, ПЛЯМИ́ТИ, БРУДНИ́ТИ, ЗАБРУ́ДНЮВАТИ, ПОРО́ЧИТИ, ОПОРО́ЧУВАТИ, ПАПЛЮ́ЖИТИ підсил., ПЛЮГА́ВИТИ підсил., БЕЗСЛА́ВИТИ рідше, ОБЕЗСЛА́ВЛЮВАТИ рідше, ОСЛА́ВЛЮВАТИ рідше, ОСЛАВЛЯ́ТИ рідше, ОСОРОМЛЯ́ТИ рідше, ОБЕЗЧЕ́ЩУВАТИ рідше, ЗАПЛЯМО́ВУВАТИ рідше, ОСКВЕРНЯ́ТИ книжн., СПОГА́НЮВАТИ розм., ПАСКУ́ДИТИ розм., ОПАСКУ́ДЖУВАТИ підсил. розм., ГИ́ДИТИ підсил. розм., КАЛЯ́ТИ розм., ГАБЗУВА́ТИ діал. — Док.: зганьби́ти (ізганьби́ти), поганьби́ти, оганьби́ти, збезче́стити, знече́стити, знесла́вити, осоро́мити, посоро́мити, скомпрометува́ти, опога́нити (обпога́нити), зчорни́ти, очорни́ти, сплямува́ти, сплями́ти, забрудни́ти, опоро́чити, спаплю́жити, сплюга́вити, обезсла́вити, осла́вити, осоро́мити, обезче́стити, заплямува́ти, заплями́ти, оскверни́ти, спога́нити, опаску́дити, покаля́ти, осору́жити діал. Третю зміну, третій день У пивній стирчить (Петро), як пень. Погляда на всіх по-барськи Та ганьбить ім'я шахтарське (С. Олійник); (Ганна:) Краще зложити голову в бою, ніж безчестити її (З. Мороз); — Не знеславлю зброї нашої козацької, не посоромлю роду нашого (Н. Рибак); — Не бійся, серденько, не осоромлю ні тебе, ні себе (Ганна Барвінок); — Я не хочу більш компрометувати ваш чесний дім своєю присутністю (П. Колесник); — Одна паршива овечка усю отару поганить (прислів'я); — Ти сором мій, ти опоганила наше чесне ім'я (І. Нечуй-Левицький); (Кузьма:) А ви його в газету подали, очорнили на всю область (В. Кучер); Гордитися треба званням тракториста і ніколи не плямувати його честі (І. Цюпа); — Ти не повинна забувати, що не маєш ніякого права плямити свій клас (О. Донченко); Народ любить, високо цінує (твори Панаса Мирного)... і нікому не дозволить їх бруднити (В. Козаченко); Актриса не почувала за собою ніякої вини. Адже вона нічим не забруднила своє сумління (В. Собко); Проценко виїхав з губернії з думкою ніколи не вертатися в се прокляте місто, що так йому далося взнаки, що опорочило його добре ймення (Панас Мирний); (Пугач:) Не можу я далі з тим типом в одній хаті жити! Щодня.. паплюжить усе, що мені дороге! (О. Гончар); Султанич блазнював.., поки Амурат замкнув його у в'язницю, щоб не плюгавив султанського роду (Р. Іваничук); — Іди, іроде, щоб ти вже у безвість пішов! На все село обезславив наш рід... (М. Стельмах); Гризе неспокій серце Микиті: "Де вона взялася на мою голову! Ославить наш рід..." (С. Васильченко); (Сидір Свиридович:) Коли ви, Свириде Йвановичу, так погано зробили, так обезчестили нашу сестру й небогу, то я не хочу мати такого зятя (І. Нечуй-Левицький); — Ви заплямували честь офіцерського мундира (С. Скляренко); І вмираючи.., батько заповів йому: — На велику ріку випливай, сину. Рід наш чес-ний, роботящий не оскверни (М. Стельмах); — Ви насмілилися сказать, що як я притулив руку Корзової до своїх губів, то тим і себе споганив, і її (А. Кримський); — Сергійку, — благає (мати) його, — не паскудь ти нашої хати, не сором і моєї старості, і себе між людьми (П. Козланюк); (Герасим:) А ти кобзарського звичаю не каляй! (Панас Мирний); — Ти чого мою доньку габзуєш? — скипів Окунь (М. Стельмах). — Пор. 1. обмовля́ти.

ЗАБРУДНИ́ТИ (про приміщення, подвір'я, посуд і под. вмістище чи місце — зробити брудним), ЗАПОГА́НИТИ підсил. розм., СПОГА́НИТИ підсил. розм., ЗАПА́КОСТИТИ підсил. розм., ЗАПАСКУ́ДИТИ підсил. розм., ОБПАСКУ́ДИТИ підсил. розм., СПАСКУ́ДИТИ підсил. розм., ВИ́ПАСКУДИТИ підсил. розм., ЗАГИ́ДИТИ підсил. розм., ЗГИ́ДИТИ підсил. розм.; ЗАСМІТИ́ТИ, ЗАТОПТА́ТИ, ЗАЧО́ВГАТИ розм. (перев. про підлогу). — Недок.: брудни́ти, забру́днювати, пога́нити, запога́нювати, спога́нювати, па́костити, паску́дити, запаску́джувати, обпаску́джувати, ги́дити, заги́джувати, засмі́чувати, зато́птувати, зачо́вгувати. Забруднити водоймища промисловими відходами; Німецькі фашисти вже вдерлися в сонячну Україну, вони топчуть наші лани... Вони вже ось простягають руки до нашого горла, запоганили хати, тепер хочуть запоганити душі (П. Панч); Як рвонулась на дніпрові кручі Ненависна підла німчура, Рушники подерла на онучі, Береги споганила Дніпра (А. Турчинська); — Я не люблю твоїх батюшок: вони прості, тільки мені поміст запаскудять чоботищами (І. Нечуй-Левицький); Кабінет був не потрібний "культурним європейцям", вони його брутально загидили (І. Ле); (Куць:) Пропасниця їх досі б'є за те, що озеро коноплями згидили (Леся Українка).

ОСКВЕРНИ́ТИ (порушити чистоту, святість чого-небудь; поставитися до чогось високого, святого неналежним чином, принизливо), НАРУГА́ТИСЯ з чого, над чим, ПОГЛУМИ́ТИСЯ з чого, над чим, ОПОГА́НИТИ, СПОГА́НИТИ розм., ЗАПОГА́НИТИ розм., ОМЕРЗИ́ТИ заст. — Недок.: оскверня́ти, скверни́ти книжн., заст глуми́тися, опога́нювати, спога́нювати, пога́нити, запога́нювати, плюга́вити рідко. (Ярослав:) Де буде мир! І Богом я клянусь, Що кожного вразить моя сокира, Хто збаламутить Київ наш і Русь, Хто осквернить насильством справу миру (І. Кочерга); — Що вам думати про мою наругу, коли наругавсь лихий мій ворог над честю й славою козацькою? Пропадай шабля, пропадай і голова! Прощай, безщасна Україно! — і кинув об землю свою шаблю (П. Куліш); — ..Ти сором мій, ти опоганила наше чесне ім'я Лемішок... (І. Нечуй-Левицький); Дійшла чутка, що поглумилися над могилами наших моряків у Норвегії (В. Логвиненко); Усе злочинний вік споганив: шлюб, сім'ю... Посіяв всюди він мерзоту і трутизну (М. Зеров); Люде, род лукавий, Господнюю святую славу Розтлили — і чужим богам Пожерли жертви, омерзили І Пресвятого, горе вам! (Т. Шевченко).