поглум

ЗНУЩА́ННЯ (заподіяння мук, страждання кому-небудь), ГЛУМ, НАРУ́ГА, ПО́ГЛУМ розм., ПО́ГЛУМКА розм., ЗБИТКУВА́ННЯ діал., ПО́КВОЛ (ПО́КВІЛ) діал. Хлоп і подумати не смів, Щоб проти панського бажання Робити щось, а як не міг Знести неволі та знущання, То кидав все, в чужину біг (І. Франко); Їх знов крізь ревище звірине на люті муки поведуть. На кров і глум... (В. Сосюра); За вдів, сиріт і за наругу ми смерть фашизмові несем (О. Гончар); Його поглумка гірш не те лайки — бійки (Марко Вовчок); — Нема Божої правди на світі!.. Та, мабуть, і Бога нема, бо якби був, то не дав би одних на посміх і поквол другим... (А. Кримський).

НАСМІ́ШКА (глузливий жарт, висміювання кого-, чого-небудь), ГЛУЗУВА́ННЯ, КЕПКУВА́ННЯ, ПО́СМІХ, НА́СМІХ рідше, ГЛУЗ перев. мн., розм., КПИ́НИ мн., розм., СМІ́ХИ мн., розм., СМІ́ШКИ мн., розм., ПО́СМІШКА рідше; СМІХ (висміювання кого-, чого-небудь); ІРО́НІЯ (прихована, тонка насмішка); ГЛУМ, ЗНУЩА́ННЯ, НАРУ́ГА, ПО́ГЛУМ розм., ПО́ГЛУМКА розм. (зла, в'їдлива насмішка); САРКА́ЗМ, ЄХИ́ДСТВО розм. (злісна, в'їдлива іронія); ЗУБОСКА́ЛЬСТВО зневажл. (насмішки як збірне поняття, дії зубоскала). Мені здалося, що в її очах була і насмішка (О. Донченко); Ні іронією, ні поблажливістю, ні глузуванням Каргата не спиниш і нічим од нього не відкараскаєшся (Ю. Шовкопляс); Іншим разом не минути б Зиміну слюсаревого кепкування (Н. Рибак); Дворові жінки почали сміятися, а Парасці що за діло? Плювати їй на їх посміхи! (Панас Мирний); — Офіцери.. жартували, говорили дамам компліменти з легким насміхом, котрі вони приймали за щиру правду (І. Нечуй-Левицький); — Зайдемо? — поспитав Пекельник. Він уже не був такий насмішкуватий, вдатний на глузи (Є. Гуцало); Нута був спокійний, любив жарти і кпини (І. Франко); Буде тобі, титарівно! Заплачеш, небого, За ті сміхи!.. (Т. Шевченко); Вона лучче (краще) витерпіла б лайку, ніж смішки (І. Нечуй-Левицький); Йван похвалявся її побити за посмішку, вона ж йому сказала, що не винувата ні в чім (Грицько Григоренко); Ніщо, кажуть, не буває таке дошкульне і вбивче для ворогів, як сміх (П. Козланюк); Вона не говорила цілком серйозно, не помічаючи в своїх словах злої іронії на власну особу (О. Донченко); Жарти він сприйняв за глум (В. Козаченко); Те, що він (керівник хору) жодним словом не припинив знущань соліста, остаточно зломило Захара (І. Ле); — Твій Іван? Який твій Іван? — з наругою промовила Ганка (І. Франко); — Надзвичайно цікаві міркування, — так само тихо зауважив Каргат. Петушек розчув сарказм в його голосі (Ю. Шовкопляс); — Не сердься, друже, — відповів я з єхидством (І. Микитенко); Перерва між лекціями. Йде велике переселення студентів з аудиторії до аудиторії, штовхання в коридорах, витрішки, зубоскальство (П. Загребельний).