пожаліти

БЕРЕГТИ́ (ощадливо витрачати або використовувати), ЗБЕРІГА́ТИ, ВІДКЛАДА́ТИ, ПРИБЕРІГА́ТИ, ПРИТРИ́МУВАТИ, ПРИДЕ́РЖУВАТИ (залишати про запас); ШКОДУВА́ТИ, ЖАЛІ́ТИ, ЖАЛКУВА́ТИ розм., ЖА́ЛУВАТИ розм., рідше (неохоче, скупо витрачати що-небудь). — Док.: зберегти́, відкла́сти, приберегти́, притри́мати, приде́ржати, пошкодува́ти, пожалі́ти, пожалкува́ти. Це про тебе, мій друг, хіба я не беріг кращих слів, що ніщо їх не змило... (І. Гончаренко); Берегти костюм для урочистих випадків; В ці ночі довгі І недоспалі Зберіг заводу я Немало сталі (Л. Забашта); Вона почала готувати рушники й одкладала зайві гроші на скриню (І. Нечуй-Левицький); Старий Гнат хоча й любив ярмарки та чарку, але, як міг, приберігав хліб на лиху годину, бо карбованець завжди може обдурити людину, а зерно — ніколи (М. Стельмах); Він на пасовищі не з'їдав їх (вареників),.. придержував до самого вечора, щоб хоч що-небудь принести меншим сестрам і братові (М. Рудь); Опришок — це той, що.. грошей не шкодує, розкидаючи їх жменями в товпу (Г. Хоткевич). — Пор. заоща́джувати.

БЕРЕГТИ́ (дбайливо ставитися до кого-, чого-небудь), ОБЕРІГА́ТИ, УБЕРІГА́ТИ (ВБЕРІГА́ТИ), ЖАЛІ́ТИ, ШКОДУВА́ТИ, ЖАЛКУВА́ТИ рідше, ЖА́ЛУВАТИ рідше, ЩАДИ́ТИ підсил. — Док.: зберегти́, оберегти́, уберегти́ (вберегти́), пожалі́ти, пошкодува́ти, пожалкува́ти, пожа́лувати, пощади́ти. "Ось так, як ми саджанці, так ви дітей наших бережіть", — могла б ця молода жінка зараз сказати Марисі Павлівні (О. Гончар); — Аби тільки землю руську вберегти, щоб її чужі пси не розхапали (А. Хижняк); — Пустився в бійку — чуба не жалій! (прислів'я); Василя Назаровича Боженка любили всі, хто не шкодував власного життя для революції (О. Довженко); Він думав, як же повести бойові дії, щоб щадити життя кожного бійця (Ю. Смолич). — Пор. 1. оберіга́ти.

ЖАЛІ́ТИ (відчувати жалість, співчуття до когось), ШКОДУВА́ТИ, ЖАЛКУВА́ТИ, МИ́ЛУВАТИ, ЖА́ЛУВАТИ рідше, ШКОДІ́ТИ діал. Мачуха так чужих дітей жаліє, як зимою сонце гріє (прислів'я); Усі, хто знав її, жалкували молоду, тиху молодицю й її дочку малу (Марко Вовчок); Звелів він негайно запалити млин.. й грабувати всі окружні селитьби, не милуючи нікого, навіть кішки (М. Старицький); Тож не шкодуй, і не жалуй мене, й не пом'якшуй нічого, А розкажи все докладно, що бачить тобі довелося (переклад Бориса Тена); Степан вагався.. Він любив свою дочку і шкодів віддавати її (Л. Яновська). — Пор. 1. пожалі́ти.

ПОЖАЛІ́ТИ кого, рідко чого (відчути жалість, співчуття до когось; не завдати шкоди, кривди комусь), ПОЖА́ЛУВАТИ, ЗГЛЯ́НУТИСЯ (ІЗГЛЯ́НУТИСЯ) (ЗОГЛЯ́НУТИСЯ) на кого, над ким і без додатка, ЗЖА́ЛИТИСЯ над ким, ПОЖАЛКУВА́ТИ, ПОШКОДУВА́ТИ, ЗМИ́ЛУВАТИСЯ над ким, ЗМИЛОСЕ́РДИТИСЯ над ким, ЗМИ́ЛОСТИВИТИСЯ над ким, ПОШАНУВА́ТИ кого, ОГЛЯ́НУТИСЯ на кого, ПОЖА́ЛИТИ діал., ПОЖА́ЛИТИСЯ діал., ЗАЖАЛІ́ТИ діал. — Горпина не знала, що їй робити: чи сина повчити, чи пожаліти? (Панас Мирний); (Черниця:) Згадай же, сестро, любую родину, Пожалуй душу бідну, молоденьку, За віщо ж має гинути вона? (Леся Українка); — Я на твоїх дітей зглянувся, що ходять голодні, роти пороззявлявши, та жнив уділив (С. Васильченко); "Куди ж я піду? де ж я подінуся? — думала тоді (Варка): — хто мене розважить? хто ізглянеться на мене?" (Марко Вовчок); (Настя:) Зжалься надо мною, сиротою! Я плачу, обливаюсь гіркими слізьми... Вернись до мене, пригорнись до мене! (І. Нечуй-Левицький); Невідомо, чи хотіла вона позбутися пасинка, чи, може, й справді пожалкувала його (Є. Кротевич); Коли б треба було віддати все життя — Малуша і його б не пошкодувала (С. Скляренко); Це вона, Марта, підбила жінок піти до Стадницького вблагати його змилуватися над дітьми, коли нема милості до батьків (М. Стельмах); Хіба доля не змилосердиться над нею? Хіба не дасть невелику частку всього того, що дає іншим? (М. Слабошпицький); Десятирічки у Пакулі не було, доводилося ходити за вісім кілометрів, дядько з тіткою змилостивилися, взяли до себе (В. Дрозд); Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву, Пошануйте сиротину і не вводьте в славу (І. Котляревський); Серце не камінь: таки все одно на другого оглянеться! (прислів'я); Пожаль мене, милий Боже, що я молоденька (П. Чубинський); — Співаю собі та й розганяю нудьгу. — І вже, самій співати! Се ти себе занудиш, дитино моя. Пожалься своїх молодощів (Ганна Барвінок); У гарячці дівчина, не зажалівши батька, виказала, де схований кулемет (І. Ле). — Пор. 1. жалі́ти, 1. шкодувати.

ТУРБУВА́ТИСЯ за кого-що, про кого-що, ким, чим, за ким-чим (виявляти увагу до чиїхось потреб), ПІКЛУВА́ТИСЯ про кого-що, за кого-що, ким, чим, ДБА́ТИ про кого-що, за кого-що, КЛОПОТА́ТИСЯ про кого-що, за кого-що, ОПІКА́ТИ (ОПІ́КУВАТИ) кого, що, ОПІ́КУВАТИСЯ ким, чим, рідко над ким-чим, про кого-що, ОПІКУ́НСТВУВАТИ над ким-чим, ПАНТРУВА́ТИ кого, що, розм., ПЕКТИ́СЯ за когощо, розм., БІ́ДКАТИСЯ за кого-що, біля кого-чого і без додатка, розм., БІДКУВА́ТИСЯ розм., БІДКУВА́ТИ розм., КРЯ́ЖИТИ за ким-чим, діал., ФАТИГУВА́ТИСЯ діал., ПА́ДКАТИ за ким-чим, діал., ПА́ДКАТИСЯ коло кого-чого, за ким-чим, діал., ПАДКУВА́ТИ коло кого-чого, діал., ПАДКУВА́ТИСЯ ким, чим, за ким-чим, діал., СУЯТИ́ТИСЯ діал., ПРОМИШЛЯ́ТИ за кого-що, заст.; ПОБИВА́ТИСЯ за ким-чим, за кого-що, рідше ким, чим, УПАДА́ТИ коло кого, над ким, ПРИПАДА́ТИ до кого, коло кого, УБОЛІВА́ТИ (ВБОЛІВА́ТИ) за кого-що, БОЛІ́ТИ за ким-чим (дуже сильно). — Док.: потурбува́тися, стурбува́тися, попіклува́тися, подба́ти, поду́мати, поклопота́ти, поклопота́тися, пожалі́ти. Гетьман стояв у Борзні. Не стояв, а лежав, бо з осінньою негодою здоров'я його погіршилося. Хвилювався, по ночах не міг спати, лікарі турбувалися ним (Б. Лепкий); "І сержант, — думає Петро, — теж піклується про мене. Всі піклуються про мене. А я?" (І. Багмут); — Я тобі служу і за наймичку і за наймита, а ти ні про що не дбаєш (І. Нечуй-Левицький); Про інші речі клопочеться він зі старим Шрамом, про інші речі широко розмовляє, а її мовби нема йому на світі (П. Куліш); Чорновус якось тепло, безмовно опікав увесь час новачка (Ю. Збанацький); Мене опікував молодий моряк, мій рятівник (М. Трублаїні); — Потребує (Славко) такої людини з досвідом, щоб любила його й опікувалася ним не тільки як жінка, але також як рідна мати (Лесь Мартович); Він вважав за свій обов'язок опікунствувати над цими недосвідченими людьми, яким, звичайно, не легко розібратися в усьому, що вони вперше побачили за кордоном (С. Журахович); — Нині кожен тільки себе пантрує (І. Чендей); — Маріє! Ти не дуже за мене печися (С. Чорнобривець); Її взяла злість, що всім байдуже про те лихо, а їй самій прийшлось бідкатись за всіх (І. Нечуй-Левицький); — А я так бідкуюся, — чи вже вони поїхали, чи й досі ні (Словник Б. Грінченка); Стара, було, так і кряжить за дітьми, щоб ніхто не зобідив (Словник Б. Грінченка); — Але не фатигуйтеся, пані Микейтшова, я лиш на хвилиночку, бо я не маю часу (Г. Хоткевич); Мати падкає за дочкою (Словник Б. Грінченка); Падкається хазяїн коло коней (Словник Б. Грінченка); Запавський сам тілько падкував коло своїх гостеньків, поучав їх (О. Ковінька); Падкувалися нами мати, страх!.. (В. Бабляк); Василь все ходив, все думав. Суятився, бідолаха, гризся сам в собі (І. Франко); — Що ж, парубче, сяку-таку роботу я тобі дам, коли вже так учитель побивається за тобою (М. Стельмах); — Ну, що болить тобі, донечко, що? — упадав він над немовлям (О. Гончар); Кайдашиха припадала коло свого онука (І. Нечуй-Левицький); На Січ ішли всі, хто дорожив свободою, хто уболівав за свій народ і не шкодував життя, захищаючи його добробут (С. Добровольський).

ШКОДУВА́ТИ за чим, про (за) що, із спол. щ о (переживати через щось непоправне, втрачене, загублене), ЖАЛКУВА́ТИ, ЖА́ЛУВАТИ, ЖАЛІ́ТИ, УБОЛІВА́ТИ (ВБОЛІВА́ТИ), ДОСА́ДУВАТИ на що; КА́ЯТИСЯ в чому, РОЗКА́ЮВАТИСЯ в чому (у зробленому, вчиненому). — Док.: пошкодува́ти, пожалкува́ти, пожа́лувати, пожалі́ти, подоса́дувати, пока́ятися, розка́ятися. Таке моє давнє правило: ніколи не шкодувати за тим, чого не можна повернути (О. Гуреїв); Її серце пом'якшало, і вона дуже жалкувала за тим, що недобре обходилась з своєю невісткою (І. Нечуй-Левицький); Скажи йому, як побачиш, що я його дуже вітаю і жалую, що, певне, не хутко прийдеться нам з ним побачитись (Леся Українка); Їхав Кармель далі та все тільки оглядався на село Лани, жаліючи, що вже попрощавсь з дівчиною (Марко Вовчок); — А от Тимоха уболіває все, — сказав по паузі Прокіп Іванович, — за свою невдачу тоді: і коня вбито, і вроді як дурно зовсім (А. Головко); Перегуда всю ніч пролежав в щілині, лаючи себе за необережність і досадуючи на відсутність курива (Л. Первомайський); Вона вже каялась, що піддалась на Марійчині вмовляння (Є. Гуцало); Стриманий, небагатослівний, Іван Федорович здавався винуватим, сумним, наче в чомусь розкаювався (О. Сизоненко). — Пор. 1. пожалі́ти.

ЩАДИ́ТИ (не занапащати когось, не завдавати шкоди комусь), МИ́ЛУВАТИ, ЖАЛІ́ТИ, ОЩА́ДЖУВАТИ розм., ОЩАДЖА́ТИ розм. — Док.: пощади́ти, поми́лувати, пожалі́ти, ощади́ти. Вони (фашисти) піднімали руки, але він не щадив їх (Л. Первомайський); А серед базару Стоїть Гонта з Залізняком, Кричать: "Ляхам кари! Кари ляхам, щоб каялись!" .. Не милують, Карають, завзяті (Т. Шевченко); — Не жалійте зрадника, бо він ось набавом наведе своїх жовнірів і буде різати нас (І. Нечуй-Левицький); (Шрам:) Та розкажи, справді, як те сталося, що тебе ляхи ощадили..? (М. Старицький).