пожаліти

ПОЖАЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. кого, що і рідко без прям. дод. Відчути жалість, співчуття до кого-небудь; зглянутися на кого-, що-небудь.

[Настя:] Марусю! пожалій моїх старих літ, моєї сивої голови! Пожалій мого розбитого серця! (І. Нечуй-Левицький);

– Я люблю тебе, Прохоре, і караюся з того, що трапилось. Повір мені. Пожалій мене, бо я збожеволію скоро від дум (А. Шиян);

[Настасія Юліанівна:] Недавно студентів на демонстрації періщили [городові] нагайками, варвари! .. Курсисток .. і то не пожаліли... (Л. Смілянський);

// Висловити співчуття.

– Не знать, де й ділася [Христя]. А шкода, добра була робітниця, добра, гріх слова сказати! – пожалів Рубець (Панас Мирний);

– Тяжкий твій хліб, Катерино, – пожалів пан старчиху і навіть подумав, чи не допомогти їй чимось (М. Стельмах);

// Потурбуватися про кого-небудь; виявити прихильність, приязнь.

– Сиротою зостався б, – от і горе. Нікому тебе ні пожаліти, ні сорочки чистої дати (Панас Мирний);

Мати присіла біля нього: – Хоч би вам там командир хороший попався, щоб хоч коли-не-коли пожалів... (О. Гончар).

2. без прям. дод. Відчути жаль, сум через щось непоправне, втрачене, загублене; пошкодувати, пожалкувати за чим-небудь.

Лиш той, хто жить умів, вмирать не пожаліє (І. Франко);

Пожалів Марусяк, що не має червонних [червінців] при собі (Г. Хоткевич);

Він навіть не встиг .. переодягтися, та так і прибув до Одеси. В дорозі спершу пожалів за цим, але, коли ад'ютант нагадав йому про одяг, генерал гримнув на нього (В. Кучер).

3. кого, що, чого. Док. до жалі́ти 3.

– Що ж ми їм, мертвим, скажемо? Хто нам дав право свою силу жаліти, коли вони не жаліли крові. Життя свого не пожаліли... (С. Журахович);

Він не пожалів би потрощити дебелі дубові стільці на куркульських головах (М. Стельмах);

Не пожалій лиш золотого Для Феба світлого, ясного (І. Котляревський);

– Ти хоч би телеграму толкову прислав був .. – А ти, скупердяга, зайвих десяток слів пожалів (А. Головко).

(1) Не пожалі́єш (пожалі́єте) – не розкаєшся, не розкаєтеся; будеш задоволений, будете задоволені.

– Ходім солов'їв слухати! Ходімо, не пожалієш! (Яків Баш);

[Ярчук:] Простягніть же мені руки! Ми підемо разом, і ви не пожалієте! (І. Микитенко).

◇ (2) Рук (сил) не пожалі́ти – зробити що-небудь з повною віддачею.