покашляти
КА́ШЛЯТИ (судорожно, напружено видихати з хрипінням і шумом); КАХИ́КАТИ розм. (злегка); БУХИ́КАТИ розм. (сильно); ПОКА́ШЛЮВАТИ, ПОКАХИ́КУВАТИ розм. (потроху або час від часу); ПИ́РХАТИ (судорожно). — Док.: кашляну́ти, пока́шляти, кахи́кнути, бухи́кнути, пи́рхнути. З печі прикро хтось кашляв, ніби конаючи (Ю. Яновський); Інженер кахикав собі в кулак (О. Донченко); Груди рве кашель — нужусь та бухикаю (П. Грабовський); Він починає нидіти, покашлювати, і в нього розвиваються сухоти (О. Кобилянська); Сідали вони, господарі, розправляли вуса, покахикували в жмені, вирішували свою долю (Григорій Тютюнник); Тепер я саме роблю досліди над прикметами ріжних ґатунків тютюну, від чого добродій Дмитренко мусить чхати й пирхати безперестанку (В. Самійленко).
Значення в інших словниках
- покашляти — пока́шляти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- покашляти — -яю, -яєш, док. Кашлянути кілька разів; кашляти якийсь час. Великий тлумачний словник сучасної мови
- покашляти — ПОКА́ШЛЯТИ, яю, яєш, док. Кашлянути кілька разів; кашляти якийсь час. Марта покашляла, знов затягла та й не вивела (І. Нечуй-Левицький); Я покашляв по-старечому, змахнув фартухом кришки зі столу й відповів: – Немає, донечко, немає. Десь побіг, шибеник, схопився й вибіг (Л. Смілянський). Словник української мови у 20 томах
- покашляти — ПОКА́ШЛЯТИ, яю, яєш, док. Кашлянути кілька разів; кашляти якийсь час. Марта покашляла, знов затягла та й не вивела (Н.-Лев., III, 1956, 114); Я покашляв по-старечому, змахнув фартухом кришки зі столу й відповів: — Немає, донечко, немає. Словник української мови в 11 томах
- покашляти — Пока́шляти, -ляю, -єш гл. Покашлять. Покашляв днів зо два, а оце вже й годі. Черниг. у. Словник української мови Грінченка