покаяння

КАЯТТЯ́ (визнання своєї провини, вияв жалю з приводу якогось свого помилкового, небажаного вчинку), КА́ЯННЯ, РОЗКА́ЯННЯ, ПОКАЯ́ННЯ, ПОКУ́ТА, СПОКУ́ТА. Є каяття, та вороття немає (Л. Глібов); До світу плач її по хаті, до світу каяння (Марко Вовчок); В її очах не було ні сорому, ні розкаяння (М. Ю. Тарновський); — Ви в яких справах до воєнкома?.. — Прийшов з покаянням (М. Стельмах); Вона прийме його і його покуту, але.. одна вона буде знати, що се їй коштує... (Г. Хоткевич); Тепер вона зрозуміла, вона готова щиро перепросити.., але чи прийме її спокуту твердий Клименко? (О. Гуреїв).

СПО́ВІДЬ (церковний обряд), ПОКАЯ́ННЯ, КАЯТТЯ́. Вона стояла в притворі церкви в отця Христофора Протасьєва, перед сповіддю, бліда, схвильована (О. Довженко); (Хвора:) А для таких, як я, в раю немає місця. (Черниця:) Все переможе щире каяття (Леся Українка).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. покаяння — покая́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. покаяння — (перед пастирем) сповідь; (дія) ПОКАяННЯ, каяття, покута, спокута. Словник синонімів Караванського
  3. Покаяння — див. Таїнство Покаяння Словник церковно-обрядової термінології
  4. покаяння — -я, с. 1》 Добровільне визнання своєї провини; каяття з якогось приводу. 2》 церк. Визнання віруючим своїх гріхів перед священиком; сповідь. 3》 У дореволюційній Росії – церковне покарання, яке полягало у примусовій і підконтрольній молитві. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. покаяння — Каяття Словник чужослів Павло Штепа
  6. покаяння — ПОКАЯ́ННЯ, я, с. 1. Добровільне визнання своєї провини; каяття з якогось приводу. – Ви в яких справах до воєнкома? – запитала дівчина, поглянувши на другі двері з написом “воєнком”. – Прийшов з покаянням (М. Стельмах). 2. церк. Словник української мови у 20 томах
  7. покаяння — ПОКАЯННЯ — феномен моральної свідомості, який полягає у визнанні особистістю власної моральної провини з метою її виправлення і самовдосконалення. За змістом П. залежить від суб'єкта моральної вимоги (Бог, людство, держава, соціальна група, інша особа). Філософський енциклопедичний словник
  8. покаяння — Покая́ння, -ння, -нню, в -нні Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. покаяння — ПОКАЯ́ННЯ, я, с. 1. Добровільне визнання своєї провини; каяття з якогось приводу. — Ви в яких справах до воєнкома? — запитала дівчина, поглянувши на другі двері з написом «воєнком» . — Прийшов з покаянням. (Стельмах, II, 1962, 156). 2. церк. Словник української мови в 11 томах
  10. покаяння — Покая́ння, -ня с. Покаяніе. Єдного скарання десятьом покаяння. Ном. № 3907. Словник української мови Грінченка