покликач
ОПОВІ́СНИК (той, хто оповіщає когонебудь про щось), ОБ'Я́ВНИК рідко, ОКЛИ́ЧНИК рідко, ГЛАША́ТАЙ іст., ПОКЛИ́КАЧ іст., КЛИКУ́Н іст., БОХТА́Р діал.; ГЕРО́ЛЬД іст. (при дворах європейських монархів). Гучний голос оповісника.. покотився.. до похідного шатра київського князя Ярослава (з газети); Проміж народом ходять окличники да все кричать: "У раду! У раду! У раду!" (П. Куліш); З високого муру глашатай оповістив про наближення свята на честь вавилонської цариці Шубар (з журналу); — Не розходьтеся! Не розходьтеся! — вигукували султанські покликачі (З. Тулуб); Приказали зараз кликунам до світу закликати на раду (С. Руданський); Ніколи ще сільський бохтар Сава Шепа не бубнив так урочисто й переможно, як у цей день (С. Скляренко); Розіслав він (король) скрізь герольдів На війну скликать лицарство (Леся Українка).
Значення в інших словниках
- покликач — покли́кач іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- покликач — див. ангел; вісник; оповісник Словник синонімів Вусика
- покликач — -а, ч., іст. Особа, яка привселюдно оголошувала що-небудь, сповіщала про щось. Великий тлумачний словник сучасної мови
- покликач — ПОКЛИ́КАЧ, а, ч., іст. Особа, що привселюдно оголошувала що-небудь, сповіщала про щось. Процес християн .. відбувається на дальшому кінці арени (за сценою), про нього сповіщає голос покликача судового (Леся Українка); – Не розходьтеся! Не розходьтеся! – вигукували султанські покликачі (З. Тулуб). Словник української мови у 20 томах
- покликач — ПОКЛИ́КАЧ, а, ч., іст. Особа, що привселюдно оголошувала що-небудь, сповіщала про щось. Процес християн.. відбувається на дальшому кінці арени (за сценою), про нього сповіщає голос покликача судового (Л. Укр., II, 1951, 510); — Не розходьтеся!... Словник української мови в 11 томах