1. Словник української мови в 11 томах

покликач

ПОКЛИ́КАЧ, а, ч., іст. Особа, що привселюдно оголошувала що-небудь, сповіщала про щось.

Процес християн.. відбувається на дальшому кінці арени (за сценою), про нього сповіщає голос покликача судового (Л. Укр., II, 1951, 510);

— Не розходьтеся! Не розходьтеся! — вигукували султанські покликачі (Тулуб, Людолови, II, 1957, 290).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. покликач — покли́кач іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. покликач — див. ангел; вісник; оповісник Словник синонімів Вусика
  3. покликач — -а, ч., іст. Особа, яка привселюдно оголошувала що-небудь, сповіщала про щось. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. покликач — ПОКЛИ́КАЧ, а, ч., іст. Особа, що привселюдно оголошувала що-небудь, сповіщала про щось. Процес християн .. відбувається на дальшому кінці арени (за сценою), про нього сповіщає голос покликача судового (Леся Українка); – Не розходьтеся! Не розходьтеся! – вигукували султанські покликачі (З. Тулуб). Словник української мови у 20 томах
  5. покликач — ОПОВІ́СНИК (той, хто оповіщає когонебудь про щось), ОБ'Я́ВНИК рідко, ОКЛИ́ЧНИК рідко, ГЛАША́ТАЙ іст., ПОКЛИ́КАЧ іст., КЛИКУ́Н іст., БОХТА́Р діал.; ГЕРО́ЛЬД іст. (при дворах європейських монархів). Гучний голос оповісника.. покотився.. Словник синонімів української мови