полягти

ВИ́ЛЯГТИ (про траву, злакові тощо — нахилитися стеблами до землі під впливом своєї ваги, дощу, вітру та ін.), ПОЛЯГТИ́, ПОНИ́КНУТИ. — Недок.: виляга́ти, поляга́ти, поника́ти. Вилягли в полі хліба, хліборобства гине надія (М. Зеров); Трави довгі полягли у лузі (В. Сосюра); Усміхнуться квіточки чи поникнуть зрана..? (П. Грабовський).

ПРОСТЯГА́ТИСЯ (займати великий простір, розташовуватися на великому просторі), ПРОСТИРА́ТИСЯ, РОЗПРОСТИРА́ТИСЯ, РОЗПРОСТО́РЮВАТИСЯ, ПРОСТЕЛЯ́ТИСЯ, ПРОСТИЛА́ТИСЯ, СТЕЛИ́ТИСЯ, СЛА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТИЛА́ТИСЯ, РОЗКИДА́ТИСЯ, РОЗЛЯГА́ТИСЯ, ЛЕЖА́ТИ, РОЗВЕРТА́ТИСЯ, РОЗПЛА́СТУВАТИСЯ розм., ШИРОЧІ́ТИ розм., ПОЛЯГА́ТИ заст.; ПРОДО́ВЖУВАТИСЯ, СЯГА́ТИ (на велику відстань). — Док.: простягти́ся (простягну́тися), просте́ртися, розпросте́ртися, розпросто́ритися, простели́тися (просла́тися), постели́тися, розстели́тися, розки́нутися, розлягти́ся, розверну́тися, розпласта́тися, полягти́, продо́вжитися, сягну́ти. Простягається нива, Розлягається лан І на схід, і на захід, Наче той океан! (В. Бичко); Обернись на захід — будеш весь у місті, обернись на схід — будеш весь у полі, що простерлося ген-ген аж до голубих обрисів Карпат (Ірина Вільде); Там, попереду, стояла ватага старих дебелих осокорів, і вже за ними розпростерлось горбкувате поле (Є. Гуцало); На два кілометри завширшки, велично і владно розпросторилась велика вода (В. Козаченко); Степ простелявся до обрію, скільки сягало око (Л. Дмитерко); Високе й широке небо простилалося над великою й широкою землею (Б. Грінченко); Назустріч стеляться степи, ліси, хатки з садками, повз вікна миготять стовпи з блискучими дротами (Н. Забіла); За економією слався до кінця села широкий вигін (І. Нечуй-Левицький); На полях, що розстилалися обабіч дороги, чулися невиразні шерехи (Григорій Тютюнник); Левада наче пірнала в зелені верби та сади, що розкинулись по широкій розложистій долині понад Россю (І. Нечуй-Левицький); На горі за лісом розвернулось рівне, як скатерть, поле (І. Нечуй-Левицький); Широкий степ в міжріччі Дінця і Оскола! На схід, на південь і на північ він розпластався величезними масивами, забарвленими в ясно-зелений і чорний колір (П. Автомонов); Голубі простори Чернігівщини. Широчіють лани, біжать переліски, стеляться килими неозорих лук (з газети); (Козаки:) Коні біжать, земля дрижить, Степи полягають; Козаченьки-запорожці На татар виїжджають (І. Нечуй-Левицький); Катер ішов вздовж берега, і Зуб майже не заходив до каюти, замислено дивлячись на громаддя гір, що сягали аж до обрію (І. Багмут).

СТЕЛИ́ТИСЯ (падаючи, вкривати собою поверхню, прилягати до поверхні), СЛА́ТИСЯ, ЛЯГА́ТИ, ПОЛЯГА́ТИ, НАСТЕЛЯ́ТИСЯ, НАСТИЛА́ТИСЯ (рівномірним шаром). — Док.: постели́тися, посла́тися, лягти́, полягти́, настели́тися. Густіше сніг, легкий, пухнастий, волохатий, лягає, стелиться до ніг (Григорій Тютюнник); Облітає пух з тополі і лягає тихо долі (М. Рильський); На хрестиках віконних рам смугою настелялися білі шари (снігу) (І. Ле); Курява тихо полягла на стерню (І. Нечуй-Левицький).

ХИЛИ́ТИСЯ (про рослини — бути похилим, змінювати пряме положення на похиле, звішувати вниз стебло, гілки і т. ін.), СХИЛЯ́ТИСЯ, НАХИЛЯ́ТИСЯ, НАГИНА́ТИСЯ, ГНУ́ТИСЯ, ЗГИНА́ТИСЯ, ПОХИЛЯ́ТИСЯ, ОПУСКА́ТИСЯ, КЛОНИ́ТИСЯ, ПРИГИНА́ТИСЯ, ХИЛЯ́ТИСЯ розм.; ПОЛЯГА́ТИ, ПРИЛЯГА́ТИ, НИ́КНУТИ, ПРИПАДА́ТИ (до землі); УГИНА́ТИСЯ (ВГИНА́ТИСЯ) (донизу — перев. під дією якоїсь ваги); УКЛЯКА́ТИ (ВКЛЯКАТИ) (про злаки — схилившись, засихати). — Док.: схили́тися, нахили́тися, нагну́тися, зігну́тися, погну́тися, похили́тися, опусти́тися, склони́тися, пригну́тися, полягти́, полягти́ся, прилягти, пони́кнути, припа́сти, угну́тися (вгну́тися), укля́кнути (вкля́кнути), уклякти (вклякти). Явір сумними вітами Журливо хилиться на яр (І. Манжура); Високі пірамідальні тополі.. схиляються на вітрі (П. Колесник); Втім, і незораний лан половів — нахилявся хлібами, І, не лежавши в пару, наливав своє стигле колосся (М. Зеров); Дуб лопається, а лозина нагинається (прислів'я); Пшениця гнулася під вітром до землі (В. Кучер); Нехай лоза-телюжина Згинається нижче; А дівчина до милого Притулиться ближче! (Я. Щоголів); Похилились верби в воду Тихої ріки (І. Франко); Три молоді пружні гілки і на них десяток яблук опускалися до самої землі (І. Сенченко); Жалібно клониться калина (Уляна Кравченко); Почалася дощова, грозова злива; до землі пригинався низькорослий овес (С. Чорнобривець); Он рис у сонячних затонах затишних Шумить, хиляється на стеблах золотих (І. Вирган); Трави довгі полягли у лузі (В. Сосюра); Як хліба вистояли проти шаленої стихії? Хоч і прилягли (К. Гордієнко); Яскраві квіти півонії зрізали, безголовий кущ никнув до землі, — зжовклий, захирілий (В. Дрозд); Дерева всюди вгинаються під вагою фруктів (В. Минко); — Наше жито вже сиплеться; через день, через два воно вже вклякне! (І. Нечуй-Левицький).

ЗАГИ́НУТИ (померти, звичайно передчасно — в бою, від нещасного випадку і т. ін.), ЗГИ́НУТИ (ІЗГИ́НУТИ рідко), ПОГИ́НУТИ, ПОГИ́БНУТИ, ПРОПА́СТИ, ЗАНАПАСТИ́ТИСЯ, УГРО́БИТИСЯ (ВГРО́БИТИСЯ) розм., НАКРИ́ТИСЯ фам., ЗГИ́БНУТИ діал., ЗАГИ́БНУТИ рідко; ПОЛЯГТИ́, ЛЯГТИ́, УПА́СТИ (ВПА́СТИ), ПА́СТИ (у бою); ВИ́ГИНУТИ (про всіх або багатьох). — Недок.: ги́нути, загиба́ти, погиба́ти, пропада́ти, накрива́тися, згиба́ти, ги́бнути, ляга́ти, па́дати, вигиба́ти. Загинув у бою командир їхнього загону.., а вони оце лише чудом врятувалися в морі (О. Гончар); Краще згинути на полі, Ніж конати у неволі (дума); Так загинь же, дух фашистської орди, Ізгинь і не плямуй людини совість (П. Тичина); Не знаю, як я опинивсь у холодній.. і там трохи не пропав, не ївши, не пивши (Г. Квітка-Основ'яненко); — Молю Бога, коли буде хлоп'ятко, то щоб на його (панича) було схоже. Не дасть же він занапаститись своїй дитині?.. (Панас Мирний); Ми як форсували Дунай взимку по тонкій кризі, то доводилось за руки братися.. А якби поодинці рушили, ..то багато хто з нас накрився б... (О. Гончар); Загиб (Михайло) через утрату крові (О. Кобилянська); Часто мені сняться бої, де полягли друзі мої (Д. Луценко); Людей немало в тій війні лягло (М. Рильський). — Пор. уме́рти.

ЛЯГА́ТИ (про світло, тінь, сніг і т. ін. — розповсюджуючись по якій-небудь поверхні, покривати її собою), ПА́ДАТИ, УСТЕЛЯ́ТИСЯ (ВСТЕЛЯ́ТИСЯ), УСТЕ́ЛЮВАТИСЯ (ВСТЕ́ЛЮВАТИСЯ), ПРОСТЯГА́ТИСЯ, ВІДКИДА́ТИСЯ розм.; СІДА́ТИ, ОСІДА́ТИ (про росу, туман, пил і т. ін.); ОПУСКА́ТИСЯ (про темряву й т. ін. — охоплювати, окутувати собою що-небудь); ПРИПАДА́ТИ, ПОЛЯГА́ТИ, РОЗПЛА́СТУВАТИСЯ, РОЗПЛА́ТУВАТИСЯ рідше (про дим і т. ін. — стелитися низько над землею). — Док.: лягти́, устели́тися (встели́тися), простягти́ся, простягну́тися, відки́нутися, сі́сти, осі́сти, опусти́тися, припа́сти, полягти́, розпласта́тися, розплата́тися. Яскраве сонячне проміння лягає на підлогу (І. Кочерга); Сині тіні лягають на землю (Н. Рибак); Він (сніг) лягав товстим шаром на покрівлі будинків (П. Загребельний); Бігає (художник) по кімнаті, ..все обмірковує, куди найбільше падає світло (О. Донченко); Земна тінь від осокорів падала на сорочки, .. на понурі обличчя (Григорій Тютюнник); — Коли вже на цвіт падає погожа роса, я до схід сонця буджу бджолу на роботу (М. Стельмах); Шлях устелявся шаром тонкого пороху (І. Ле); Світло місяця лилося вікном, устелюючись срібними, матовими пасмами на помості (О. Кобилянська); Вже довге проміння вечора простяглося по кімнаті (Ю. Яновський); Холодні роси сідають йому на постоли (М. Коцюбинський); Сніг сідав йому на волосся (І. Микитенко); На землю осідав важкий, густий туман (О. Десняк); Вечір опускався за вікнами кабінету (В. Собко); Дим з папіроси вився і припадав до землі (Ю. Яновський); По Чернечій балці густий туман поліг (І. Ле); Важкий дим чорним крилом розпластався над заставою (Ю. Збанацький); На долинці.. піднімався на лапи туман і ..м'яко розплатувався над землею (М. Стельмах). — Пор. 1. стели́тися.