поникнути

ВИ́ЛЯГТИ (про траву, злакові тощо — нахилитися стеблами до землі під впливом своєї ваги, дощу, вітру та ін.), ПОЛЯГТИ́, ПОНИ́КНУТИ. — Недок.: виляга́ти, поляга́ти, поника́ти. Вилягли в полі хліба, хліборобства гине надія (М. Зеров); Трави довгі полягли у лузі (В. Сосюра); Усміхнуться квіточки чи поникнуть зрана..? (П. Грабовський).

ОПУСКА́ТИСЯ (переміщуватися нижче, донизу), ЗНИ́ЖУВАТИСЯ, ЗНИЖА́ТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ, ОСУВА́ТИСЯ, ОПАДА́ТИ, ОСІДА́ТИ, ПА́ДАТИ, ПРИПАДА́ТИ, ХЛЯ́НУТИ розм., ХЛЯ́ТИ розм., рідко; ПОНИКА́ТИ (перев. про голову); ПРОВА́ЛЮВАТИСЯ, ПІРНА́ТИ (про судно, літак і т. ін., що рухається — переміщатися різко вниз); ПЛАНЕРУВА́ТИ (про планери, літаки, птахів — переміщатися вниз повільно, плавно). — Док.: опусти́тися, зни́зитися, спусти́тися, осу́нутися, опа́сти, осі́сти, упа́сти (впа́сти), припа́сти, пони́кнути, провали́тися, пірну́ти, спланерува́ти. Я бачу, як камінець опускається щораз нижче й нижче в глибінь моря (Ю. Яновський); Описавши велике коло над морем, чайка почала повільно знижуватись (Ю. Збанацький); Хмари спускались над горами все нижче та нижче (І. Нечуй-Левицький); Дем'ян осувається грудьми вниз (Ю. Смолич); Котовський заходив у море по коліна в найдужчий.. шторм — і хвилі опадали (Ю. Смолич); Ось сонце ще більше осіло (Панас Мирний); Руки падають, і він мовчить, безсилий (М. Рильський); Маковейчик припадає майже до землі (О. Гончар); А він лиш хляв на мене, як той явір підтятий (Словник Б. Грінченка); Коли часом у важкій задумі моя поникне голова, легенький стук у вікно чи в двері потоки мрій перерива (І. Франко); Виринав (баркас).., щоб знову провалитися потім у водяну пучину (А. Шиян); Літак.. круто пірнув до землі (І. Ле); Поранений (чирок) спланерував в очерет (Ю. Мушкетик).

СЛА́БНУТИ (втрачати силу, ставати слабшим), СЛА́БШАТИ, СЛАБІ́ШАТИ, СЛАБІ́ТИ, БЕЗСИ́ЛІТИ рідше, ПІДУПАДА́ТИ, ПЕРЕВО́ДИТИСЯ, ЗДАВА́ТИ, НИ́ДІТИ, НИ́КНУТИ, ВИДИХА́ТИСЯ, КВО́ЛІТИ, ХИ́РІТИ, ПОНИКА́ТИ, ОСЛАБА́ТИ рідше, ЧУ́ЧВЕРІТИ розм., ПЛЮГА́ВІТИ зневажл. — Док.: осла́бнути, осла́бти, посла́бшати, послабі́шати, збезси́літи, обезсиліти, підупа́сти, перевести́ся, зда́ти, зани́діти, зни́діти, зни́кнути (зникти), пони́кнути, захи́ріти, ослабі́ти. Явдоха почувала, що слабне (О. Донченко); Раніше молодиця народжувала, поки на тих дітей геть уся переводилась (Є. Гуцало); Невже ж він має сам своєю особою та нидіти з жури? (Лесь Мартович); В міру того, як дух кріпшав, його тіло никло й никло (А. Крушельницький); — Кожній культурній людині добре відомо, що чим більше ізолюється людина від сонця, тим і більше кволіє вона (Ю. Смолич); Наталка поникла, втративши на мить всю силу (О. Довженко). — Пор. 1. висна́жуватися.

ХИЛИ́ТИСЯ (про рослини — бути похилим, змінювати пряме положення на похиле, звішувати вниз стебло, гілки і т. ін.), СХИЛЯ́ТИСЯ, НАХИЛЯ́ТИСЯ, НАГИНА́ТИСЯ, ГНУ́ТИСЯ, ЗГИНА́ТИСЯ, ПОХИЛЯ́ТИСЯ, ОПУСКА́ТИСЯ, КЛОНИ́ТИСЯ, ПРИГИНА́ТИСЯ, ХИЛЯ́ТИСЯ розм.; ПОЛЯГА́ТИ, ПРИЛЯГА́ТИ, НИ́КНУТИ, ПРИПАДА́ТИ (до землі); УГИНА́ТИСЯ (ВГИНА́ТИСЯ) (донизу — перев. під дією якоїсь ваги); УКЛЯКА́ТИ (ВКЛЯКАТИ) (про злаки — схилившись, засихати). — Док.: схили́тися, нахили́тися, нагну́тися, зігну́тися, погну́тися, похили́тися, опусти́тися, склони́тися, пригну́тися, полягти́, полягти́ся, прилягти, пони́кнути, припа́сти, угну́тися (вгну́тися), укля́кнути (вкля́кнути), уклякти (вклякти). Явір сумними вітами Журливо хилиться на яр (І. Манжура); Високі пірамідальні тополі.. схиляються на вітрі (П. Колесник); Втім, і незораний лан половів — нахилявся хлібами, І, не лежавши в пару, наливав своє стигле колосся (М. Зеров); Дуб лопається, а лозина нагинається (прислів'я); Пшениця гнулася під вітром до землі (В. Кучер); Нехай лоза-телюжина Згинається нижче; А дівчина до милого Притулиться ближче! (Я. Щоголів); Похилились верби в воду Тихої ріки (І. Франко); Три молоді пружні гілки і на них десяток яблук опускалися до самої землі (І. Сенченко); Жалібно клониться калина (Уляна Кравченко); Почалася дощова, грозова злива; до землі пригинався низькорослий овес (С. Чорнобривець); Он рис у сонячних затонах затишних Шумить, хиляється на стеблах золотих (І. Вирган); Трави довгі полягли у лузі (В. Сосюра); Як хліба вистояли проти шаленої стихії? Хоч і прилягли (К. Гордієнко); Яскраві квіти півонії зрізали, безголовий кущ никнув до землі, — зжовклий, захирілий (В. Дрозд); Дерева всюди вгинаються під вагою фруктів (В. Минко); — Наше жито вже сиплеться; через день, через два воно вже вклякне! (І. Нечуй-Левицький).