понур

МОВЧУ́Н (той, хто не любить багато говорити), МОВЧА́ЛЬНИК розм., МОВЧА́ЗНИК розм., МОВЧА́Н розм., МОВЧА́К розм.; ПОНУ́РА розм. (похмура людина). Ковалі Грищенки — мовчуни. Удвох з братом за вік викували більше підків, ніж сказали слів (Ю. Мушкетик); Якщо досі цей начальник Гнув за критику в дугу, То тепер він став — мовчальник! Як не крийте — ні гу-гу! (С. Олійник); Три чверті з отих мовчазників, непривітних людей, які мешкали зі мною у Вілья-Леоні, коли дати їм людське життя, змінилися б так, що й батько з матір'ю їх не впізнали б (І. Муратов).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. понур — пону́р іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. понур — I -а, ч. Водонепроникне покриття ділянки дна водойми. II -а, ч., зах. Личинка хруща. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. понур — ПОНУ́Р, а, ч. (мн. пону́ри, пону́р). Водонепроникні покриття, які укладають на дно водоймища перед греблею. Словник української мови у 20 томах
  4. понур — Підлога передньої частини водозливної греблі. Архітектура і монументальне мистецтво
  5. понур — Пону́р, -ра м. Личинка майскаго жука. Вх. Зн. 53. Словник української мови Грінченка