понурений

ПОХИ́ЛИЙ (який схилився, зігнувся під вагою, натиском чогось, від часу і т. ін.), ПОХИ́ЛЕНИЙ, ЗІ́ГНУТИЙ, ПЕРЕКО́ШЕНИЙ, СКОСОБО́ЧЕНИЙ, ПЕРЕХНЯ́БЛЕНИЙ розм., ПОХНЮ́ПЛЕНИЙ розм., ПОХНЮ́ПИЙ розм., ПОНУ́РЕНИЙ розм. Дужі дуби предковічні, Верби сумні і похилі, Вічно зеленії сосни Ночі назустріч шуміли... (Б. Грінченко); Гей, не кричіть, не плачте, неньки сиві, із-за похилених ворот (Т. Осьмачка); Палилюлька перечекав, поки в дверях зникла зігнута постать Бараболі (М. Стельмах); Перекошена яблуня трісне, Вдарять в землю рум'яні плоди (Т. Масенко); Підійшли до дерев'яного скособоченого будиночка (П. Гуріненко); Він уздрів на тлі хмари білі стіни своєї старенької хати, перехнябленої, з потрісканою низькою призьбою (Григір Тютюнник); Ліворуч завидніла похнюплена будівля управи (Є. Гуцало); Мій Боже милий! що за ліс! Якого нема тут дерева! І високих, величезних, і старих, скорчених, похнюпих, що вже віку свого доживають (О. Стороженко); Гострим бескетом з-під Рейнської піни Башта здіймала понурені стіни (переклад П. Грабовського).

ПОХМУ́РИЙ (у поганому настрої; взагалі схильний до невеселого, сумного настрою; про обличчя, брови, лоб — який виражає такий настрій), ХМУ́РИЙ, ХМУРНИ́Й, ПОНУ́РИЙ, ПОНУ́РЕНИЙ, ХМА́РНИЙ, НАХМУ́РЕНИЙ, НАХМА́РЕНИЙ, ЗАХМА́РЕНИЙ, НАСУ́ПЛЕНИЙ, ПОСУ́ПЛЕНИЙ, НАХНЮ́ПЛЕНИЙ, ПОХМУ́РЕНИЙ, ВОВКУВА́ТИЙ розм., НАДУ́ТИЙ розм., НАСУ́РМЛЕНИЙ (НАСУ́МРЕНИЙ) розм., НАБУРМО́СЕНИЙ розм., ПОХИ́ЛИЙ розм., ПОНИ́КЛИЙ розм., НАСТОВБУ́РЧЕНИЙ (НАСТОБУ́РЧЕНИЙ) розм., ПРИ́ХМАРНИЙ розм., ПОХМУ́РНИЙ заст., ЗАХМУ́РЕНИЙ діал., ПА́ХМУРНИЙ діал., ОХМУ́РИЙ діал. Люди, що жили по тих оселях, понурі та похмурі, німі та мовчазливі, слоняються, як тіні, по горах та байраках (Панас Мирний); Мати боязко на його споглядала — гніву не вбачала, тільки думу-думу на чолі високім похмурім (Марко Вовчок); Батько хмурий мовчки зняв пасок із себе і вперше відшмагав Артема (А. Головко); Хмурне лице дівчини якраз роз'яснилося, брови розтянулися, а очі весело забігали (Н. Кобринська); Вона в понурених очах не знайшла розради і з жахом відчула, як невидима страшна межа пролягла між нею і лісовиками (М. Стельмах); Хмарною прийшла Оленка додому, не сказала нікому нічого, затаїла тривогу в серці (К. Гордієнко); Накинувши пальто на плечі, Франко сидить у дворі на какамені. Нахмурений, зосереджений, задуманий (О. Левада); Рідко Порфир бачить матір усміхненою, все більше буває нахмарена, заклопотана, а то й розлючена, коли він її доведе (О. Гончар); Андрій мовчки, з захмареним обличчям, подав руку одному німцеві, другому (Ю. Бедзик); Олеся никала мовчки по залі й цілий день ходила надута й насуплена (І. Нечуй-Левицький); Грицько подивився довго їй услід і, посуплений, потягся через терни додому (М. Грушевський); Гладун іде поблизу Степури нахнюплений (О. Гончар); Нічого не сказала Горпина, замовк і Петро похмурений (Б. Грінченко); — Я тільки з виду вовкуватий, а душа в мене лагідна (І. Цюпа); Цілий тиждень Гриньо, насурмлений, як осінній день, ходив на працю (С. Чорнобривець); Ставав (Терень) хмурим, мовчазним, набурмосеним. Дивився спідлоба, понуро (В. Винниченко); Я стала дівка на порі, хоть боязка, похила й тиха (І. Франко); Весілля було не таке, до якого звикли. Кислі, пониклі, ..снували по хаті батьки молодої (Ю. Збанацький); Василь Масляк, рудуватий, настовбурчений, клятої вдачі і вже не молодих літ хазяїн, хитро примружив вузенькі, як у поросяти, очі (І. Микитенко); Насупивши брови, сидів старий за вечерею; а другі гості, бачивши, що він такий похмурний, і собі сиділи мовчки (П. Куліш); Надбіг кельнер, захмурений та недобрий (Лесь Мартович); Тут (на ярмарку) уявляються і молодиці повновиді і трохи охмурі, — усе вони цінують і на все кажуть, що дорого (Марко Вовчок).