пориватися

ПРИПИНИ́ТИСЯ (перестати відбуватися, здійснюватися, часто тимчасово), ПЕРЕПИНИ́ТИСЯ, ПЕРЕРВА́ТИСЯ, СТА́ТИ, ОБІРВА́ТИСЯ, УГА́СНУТИ (ВГА́СНУТИ), УЩУ́ХНУТИ (ВЩУ́ХНУТИ), ЗАВМЕ́РТИ, КІНЧИ́ТИСЯ, СКІНЧИ́ТИСЯ, ЗАПИНИ́ТИСЯ діал.; ПОРВА́ТИСЯ, РОЗІРВА́ТИСЯ рідше, РОЗКЛЕ́ЇТИСЯ розм. (про дружні, інтимні або сімейні стосунки); ПРОЙТИ́ (про хворобу). — Недок.: припиня́тися, перепиня́тися, перерива́тися, става́ти, обрива́тися, тамува́тися, угаса́ти (вгаса́ти), ущуха́ти (вщуха́ти), завмира́ти, кінча́тися, скінча́тися рідше запиня́тися, порива́тися рідко розрива́тися, розкле́юватися рідко прохо́дити. Хоч російська армія залишила місто, а вулицями нестримним потоком вливалися французи, — бій не припинявся (П. Кочура); Такий стан речей, який тепер скрізь у нас панує, не може довго тривати, а мусить якось перепинитись (Леся Українка); В кімнаті запала тиша, це була одна з тих хвилин, коли співбесідникам здається, ніби розмова і не переривалася (В. Собко); Земля так набралася води, що вже і в себе не приймала.. Робота стала (Панас Мирний); Пісня обірвалася, за стіною стало тихо (Д. Ткач); Між сватами не вгасає суперечка (В. Кучер); В гарячу пору збиральної робота на токах не вщухала круглу добу (О. Гончар); — На селі тепер стало неможливо жити.. Завмирає всяке товариське життя (Ірина Вільде); В нас робота у вісім годин кінчається (Григорій Тютюнник); "Чи вони сплять, чи що? Але і досі не виходять, а там і вечір, а там і піст скінчається" (Г. Квітка-Основ'яненко); Торг книжками через війну запинився, як і всюди це буває (Панас Мирний); — Образиться? Покірно прошу... Не треба мені з ним ніяких зносин.. — Та зносини не порвалися (М. Коцюбинський); Як виявилось згодом, він був на десяток років старіший за неї, мав перед тим дружину, але щось там розклеїлося (П. Загребельний); Ти просив писати про малих, так от: у Оксани екзема пройшла, у Дори проходить, а в Микося щось іще не гоїться (Леся Українка). — Пор. 1. переста́ти.

ЗЛІТА́ТИ (летячи, підніматися в повітря), ЗЛИНА́ТИ, ЗНІМА́ТИСЯ (ЗДІЙМА́ТИСЯ), ПІДНІМА́ТИСЯ (ПІДІЙМА́ТИСЯ), ПІДНО́СИТИСЯ, ЗРИНА́ТИ, ШУГА́ТИ (стрімко); ЗРИВА́ТИСЯ, ПОРИВА́ТИСЯ (раптово і швидко); СПУ́РХУВАТИ (перев. про птахів, метеликів і т. ін. — легко і швидко). — Док.: злеті́ти, зли́нути, зня́тися (здійня́тися), підня́тися (підійня́тися), піднести́ся, зри́нути, шугну́ти, шугону́ти, зірва́тися, порва́тися, спу́рхнути. Зелена багва вигиналася під ногами, як спина хижого звіра, з-під неї чавкотіла іржава вода, а з купин злітали бекаси. Одного разу з шумом знялася чапля (Григорій Тютюнник); Ой, злетів він попід хмари, злинув вище хмар (М. Рильський); І в небо орел не зрина, Й орлиний не злунює клич (Р. Братунь); Немов шалені, то припадали до хвиль, то шугали вгору прудкі буревісники (Ю. Збанацький); Вода б'ється в береги, аж осока шумить, і пташки зграями зриваються з очеретів (Леся Українка); Грак злякавсь і порвався високо (Л. Боровиковський); Сполохані жайворонки спурхували перед самою машиною і свічками ішли кудись угору (О. Гончар).

КИ́ДАТИСЯ (швидко, ривком іти, бігти, прямувати кудись, до когось, чогось або туди й сюди), ПОРИВА́ТИСЯ, ШУГА́ТИ, МЕТА́ТИСЯ, ШАРА́ХАТИСЯ розм., ШАРА́ХАТИ розм., ШАРА́ХКАТИСЯ розм., ШАРА́ХКАТИ розм. (перев. від переляку); ТИ́ЦЯТИСЯ розм., ТИ́ЦЬКАТИСЯ розм. (метушливо). — Док.: ки́нутися, порва́тися, шугну́ти, метну́тися, шара́хнутися, шара́хнути, шарахону́ти підсил. ти́цьнутися, прудну́тися діал. шарну́ти розм. (шукаючи). Служебка кидається за ним (Леся Українка); Максим, щоб не чути, що баба можуть незабаром померти, мерщій шугає під стіл (М. Стельмах); Цеповий собака по дроту метався від хати до комори (А. Головко); Шарахались коні від вибухів (О. Довженко); Коли я підходжу, вівці шарахають геть (О. Ільченко); Чорні овечі гурти шарахкалися від двору до двору (Григорій Тютюнник); Сивоок тицявся то в одну пожежу, то в другу, когось рятував (П. Загребельний); Рифка мимоволі скрикнула і пруднулася взад (І. Франко); Шарнули (німці) по закутках, один на горище побрався, другий — у льох. Там і запопали старого (Ю. Бедзик).

ЛИ́НУТИ поет. (думками, серцем і т. ін. до кого-, чого-небудь), ЛЕТІ́ТИ, ЛІТА́ТИ, РВА́ТИСЯ, ПОРИВА́ТИСЯ. — Док.: поли́нути, полеті́ти. Лину я до неї (до могили), Наче до дружини: Сяду, уклонюся Близько до вершини (Я. Щоголів); В вікно зимовий вечір лине, в кімнаті присмерків печать, і наші думи на Вкраїну летять, летять, летять, летять... (В. Сосюра); Бере Письмо Святе в руки, Голосно читає... А думкою чернець старий Далеко літає (Т. Шевченко); Свікліцький дивиться на мене своїми карими очима, дивиться допитливо, неначе питає в мене, де літали мої думки, мої гадки (І. Нечуй-Левицький); Він дивився на бійців, які йшли далі і далі, і серце його рвалося за ними, як птах (В. Собко); Ой, гори, гори, золоті верхів'я! Та нащо ж я до вас так пориваюсь? (Леся Українка).

ПРО́БУВАТИ (про спробу зробити, здійснити щось, звичайно при невпевненості щодо наслідку), ПОРИВА́ТИСЯ, МІ́РЯТИСЯ розм., ПРИМІРЯ́ТИСЯ (ПРИМІ́РЮВАТИСЯ) розм. — Док.: спро́бувати, попро́бувати, порва́тися, примі́ритися (примі́рятися), потрі́бувати діал. Славко не здав ані одного іспиту. Не пробував навіть здавати (Лесь Мартович); Воронюк поривався втекти і знову вертався, немов тягло його назад якоюсь силою (С. Васильченко); Коли ж чує — ніби кватирку хтось міряється відсунути (Ганна Барвінок); Дехто був з поміщицьких родин.. Звичайно ж, нерівня! Але чим більш хлопець відчував це, тим більше хотілось йому здружитися з ними. Уже як не примірявсь! І все дарма (А. Головко). — Пор. 1. намага́тися.

ХОТІ́ТИ чого, з інфін., із спол. щоб і без додатка (мати бажання, охоту до чогось, відчувати потребу в чомусь), БАЖА́ТИ, ВОЛІ́ТИ, ТЯГТИ́СЯ до чого, ТЯГНУ́ТИСЯ до чого, ХТІ́ТИ розм., ОХО́ТИТИСЯ до чого і з інфін., розм., ВО́ЛИТИ заст., уроч., РА́ЧИТИ заст., БА́ГНУТИ діал.; ЖАДА́ТИ чого, підсил., ПРА́ГНУТИ з інфін., до чого і чого, підсил., ПОРИВА́ТИСЯ з інфін., до чого, підсил., ГНА́ТИСЯ за чим, розм. підсил., ГОНИ́ТИСЯ за чим, розм. підсил., ГАНЯ́ТИСЯ за чим, розм. підсил., СТРИМІ́ТИ до чого, розм. підсил., РЕ́ГНУТИ з інфін., діал. підсил., ЗМАГА́ТИ до чого, діал. підсил. (мати нестримне бажання до чогось, рішучість до дій). — Коли слабкіший спілкується з сильним, то він теж хоче бути сильним, прагне бути схожим на свого товариша (Є. Гуцало); Вчитися! О, цього бажала вся душа його, до цього поривалася вся істота його! (Б. Грінченко); Юрко вже волів не снідати, лиш аби до хати не йти (Лесь Мартович); Уже пекучий день настав.. Робилось душно, — я жадав, Щоб де під деревом спочити (Я. Щоголів); — Я пригадую, як ми, селянські хлопці й дівчата, тяглися до освіти (І. Цюпа); О, хтів би я всі мови знать, Усі країни облітать (М. Рильський); Та (дівчина) не плила б такою павою: не охотилась іти за Василя (Ганна Барвінок); Діти, про вас перед смертю своєю Думав отець ваш і волив тоді Порівну вас наділити землею (Д. Павличко); Аж регне заміж, та ніхто не свата (прислів'я). — Пор. 1. захоті́ти.