посоромити

ГАНЬБИ́ТИ (негідними вчинками, поведінкою вкривати ганьбою себе, своє чесне ім'я, рід і т. ін.), БЕЗЧЕ́СТИТИ, ЗНЕСЛА́ВЛЮВАТИ, НЕСЛА́ВИТИ, СОРО́МИТИ, ОСОРО́МЛЮВАТИ, КОМПРОМЕТУВА́ТИ, ПОГА́НИТИ, ОПОГА́НЮВАТИ (ОБПОГА́НЮВАТИ), ЧОРНИ́ТИ, ОЧО́РНЮВАТИ, ОЧОРНЯ́ТИ, ПЛЯМУВА́ТИ, ПЛЯМИ́ТИ, БРУДНИ́ТИ, ЗАБРУ́ДНЮВАТИ, ПОРО́ЧИТИ, ОПОРО́ЧУВАТИ, ПАПЛЮ́ЖИТИ підсил., ПЛЮГА́ВИТИ підсил., БЕЗСЛА́ВИТИ рідше, ОБЕЗСЛА́ВЛЮВАТИ рідше, ОСЛА́ВЛЮВАТИ рідше, ОСЛАВЛЯ́ТИ рідше, ОСОРОМЛЯ́ТИ рідше, ОБЕЗЧЕ́ЩУВАТИ рідше, ЗАПЛЯМО́ВУВАТИ рідше, ОСКВЕРНЯ́ТИ книжн., СПОГА́НЮВАТИ розм., ПАСКУ́ДИТИ розм., ОПАСКУ́ДЖУВАТИ підсил. розм., ГИ́ДИТИ підсил. розм., КАЛЯ́ТИ розм., ГАБЗУВА́ТИ діал. — Док.: зганьби́ти (ізганьби́ти), поганьби́ти, оганьби́ти, збезче́стити, знече́стити, знесла́вити, осоро́мити, посоро́мити, скомпрометува́ти, опога́нити (обпога́нити), зчорни́ти, очорни́ти, сплямува́ти, сплями́ти, забрудни́ти, опоро́чити, спаплю́жити, сплюга́вити, обезсла́вити, осла́вити, осоро́мити, обезче́стити, заплямува́ти, заплями́ти, оскверни́ти, спога́нити, опаску́дити, покаля́ти, осору́жити діал. Третю зміну, третій день У пивній стирчить (Петро), як пень. Погляда на всіх по-барськи Та ганьбить ім'я шахтарське (С. Олійник); (Ганна:) Краще зложити голову в бою, ніж безчестити її (З. Мороз); — Не знеславлю зброї нашої козацької, не посоромлю роду нашого (Н. Рибак); — Не бійся, серденько, не осоромлю ні тебе, ні себе (Ганна Барвінок); — Я не хочу більш компрометувати ваш чесний дім своєю присутністю (П. Колесник); — Одна паршива овечка усю отару поганить (прислів'я); — Ти сором мій, ти опоганила наше чесне ім'я (І. Нечуй-Левицький); (Кузьма:) А ви його в газету подали, очорнили на всю область (В. Кучер); Гордитися треба званням тракториста і ніколи не плямувати його честі (І. Цюпа); — Ти не повинна забувати, що не маєш ніякого права плямити свій клас (О. Донченко); Народ любить, високо цінує (твори Панаса Мирного)... і нікому не дозволить їх бруднити (В. Козаченко); Актриса не почувала за собою ніякої вини. Адже вона нічим не забруднила своє сумління (В. Собко); Проценко виїхав з губернії з думкою ніколи не вертатися в се прокляте місто, що так йому далося взнаки, що опорочило його добре ймення (Панас Мирний); (Пугач:) Не можу я далі з тим типом в одній хаті жити! Щодня.. паплюжить усе, що мені дороге! (О. Гончар); Султанич блазнював.., поки Амурат замкнув його у в'язницю, щоб не плюгавив султанського роду (Р. Іваничук); — Іди, іроде, щоб ти вже у безвість пішов! На все село обезславив наш рід... (М. Стельмах); Гризе неспокій серце Микиті: "Де вона взялася на мою голову! Ославить наш рід..." (С. Васильченко); (Сидір Свиридович:) Коли ви, Свириде Йвановичу, так погано зробили, так обезчестили нашу сестру й небогу, то я не хочу мати такого зятя (І. Нечуй-Левицький); — Ви заплямували честь офіцерського мундира (С. Скляренко); І вмираючи.., батько заповів йому: — На велику ріку випливай, сину. Рід наш чес-ний, роботящий не оскверни (М. Стельмах); — Ви насмілилися сказать, що як я притулив руку Корзової до своїх губів, то тим і себе споганив, і її (А. Кримський); — Сергійку, — благає (мати) його, — не паскудь ти нашої хати, не сором і моєї старості, і себе між людьми (П. Козланюк); (Герасим:) А ти кобзарського звичаю не каляй! (Панас Мирний); — Ти чого мою доньку габзуєш? — скипів Окунь (М. Стельмах). — Пор. 1. обмовля́ти.

СОРО́МИТИ (докоряти кому-небудь, викликаючи в нього почуття сорому, зніяковіння), ПРИСОРО́МЛЮВАТИ, СТИДИ́ТИ, СТИДА́ТИ розм., СО́ВІСТИТИ розм., СТРАМИ́ТИ розм., СРАМИ́ТИ заст., УСТИДЖА́ТИ (ВСТИДЖА́ТИ) розм., УСТИДА́ТИ (ВСТИДА́ТИ) розм. — Док.: присоро́мити, посоро́мити, постиди́ти, постида́ти, пристиди́ти, усоро́мити (всоро́мити) розм. пристрами́ти, устидати (встида́ти). Чудин став нас соромити (Ю. Яновський); Кузьма присоромив дочку: хіба годиться отак нерозумно поводитись на поважних зборах (Я. Гримайло); Вирівнює бабуня спину, В них віднімає хворостину, Стидає мокрих пустунів (М. Шпак); Почав дід совістити старосту (М. Стельмах); Ріже (Василь) прямо у вічі Йосипенкові правду, перед людьми страмить (Панас Мирний); — А ти школяр та й цього не знаєш, — встидала мене бабуся (С. Васильченко).