потьок

ПОТІ́К (ПОТЬО́К рідко) (маса води, що стрімко тече в якомусь напрямі), ПЛИН, ПЛАВ, ЛА́ВА, ТОК, ПАТЬО́КИ (ПОТЬО́КИ) розм., ШИ́ПІТ діал.; БУРЧА́К (дзюркотливий); РІВЧА́К (утворений з дощових, снігових або підземних вод). Це вже, напевне, літо почалось чи тільки зачерпнуло молодої води з потоку... (В. Стус); По дитині плачучи, Церера Слізьми доповняла плин струмка (переклад М. Лукаша); Як дівочий сон чарівний, як сріблисті блиски зір, Ніагари мчить плав рівний крізь зелений первобір (Уляна Кравченко); З височенного перекату скатертю переливається широкий пласт кришталевої лави (О. Стороженко); Під сонцем Криму, під сліпучим оком, П'янке вино біжить жертовним током, І від багать синіє фіміам (М. Зеров); Їдемо яром між високими, посмугованими брунатними патьоками, безлісими горбами (Ю. Мельничук); Наша хата стояла край села. Над самими глинищами, там, де росли тільки вільхи, де весело бурунились бурчаки (Ю. Збанацький); Воркує голубом рівчак (М. Стельмах). — Пор. 1. струмо́к.

I. СЛІД (знак, що залишається від чогось — виїмка, подряпина, пляма і т. ін.), ВІДБИ́ТОК, ПОЗНА́КА, ПРИМ'Я́ТИНА, ПОВОЛО́КА (від протягання чогось); ПО́РУБ рідше (від рубання); СТУПНЯ́, СТУПА́К розм. (відбиток людської ноги на якійсь поверхні); ПОТЬО́К, ХВІСТ, ШЛЕЙФ (перев. чого, який — смуга на якійсь поверхні, в повітрі, на воді від руху чого-небудь). Гризельда дивилась, чи не зосталось де на мулі слідів од людських ніг (І. Нечуй-Левицький); На снігу добре відбився слід його (вовка) лап. Відбитки були завбільшки з долоню (О. Донченко); Шура намагалася вгадати серед цих численних слідів Юрасеву ступню (О. Гончар); Піт зоставляв чорні потьоки на його старому виду (Панас Мирний); По бухті сновигали невеликі буксирні портові катерки, перегукуючись високими й низькими голосами, за ними тяглися хвости білої піни (Д. Ткач).