походжати

ГУЛЯ́ТИ (ходити заради відпочинку, задоволення), ШПАЦИРУВА́ТИ зах., СПАЦЕРУВА́ТИ діал., ГАРДУВА́ТИ діал., ГУ́ЛІ дит., розм.; ПРОГУ́ЛЮВАТИСЯ, ПРОХО́ДЖУВАТИСЯ, ПРОХО́ДИТИСЯ, ПОХОДЖА́ТИ, ПРОХОДЖА́ТИСЯ розм. (туди й назад); РОЗГУ́ЛЮВАТИ, ВИГУ́ЛЮВАТИ розм. (протягом певного часу); ФЛАНІ́РУВАТИ заст. (без діла, без мети). В найбільший вітер я все ж можу гуляти за горою в затишному місці (М. Коцюбинський); Шпацирував (чоловік) за ним по тому ж приморському бульвару (І. Ле); Купаюся рано, а потім сиджу в парку або йду спацерувати (В. Стефаник); До лісу почвалав (Еней), Де ґардовав (ґардував) Евандр з попами (І. Котляревський); Не плач, дитинко, гулі підемо (Словник Б. Грінченка); Грає музика, чути сміх, прогулюються пари (Ю. Яновський); Я проходжувався алеєю від хати до дороги, любуючись чудовим дощем (О. Кобилянська); — Чи не підете проходитись трохи по садку? (І. Нечуй-Левицький); Він спостерігав по-святковому одягнених севастопольців, що походжали в товаристві моряків (В. Кучер); — А! Розгулюєте? — зустрів мене в фойє бадьорий.. дідусь (П. Тичина); Дівчата красні, як калина; вигулюють між саньми (К. Гордієнко); Дзенькаючи шпорами і тягнучи величезні палаші на коліщатках, фланірували браві кавалергарди (Ф. Бурлака).

ХОДИ́ТИ (переміщатися, ступаючи ногами; змінювати місце в просторі, перев. в різних напрямках протягом певного часу), ХОДЖА́ТИ діал.; ПОХОДЖА́ТИ, ПРОХОДЖА́ТИ розм., ПРОХОДЖА́ТИСЯ розм., ПРОХО́ДЖУВАТИСЯ розм., ПРОХО́ДИТИСЯ розм., ФЛАНІ́РУВАТИ заст., розм. (спокійно, повільно, туди і назад); ДИ́БАТИ розм., ДИБУЛЯ́ТИ розм. (важко або невміло переставляючи ноги), ЧО́ВГАТИ (мало піднімаючи ноги, утворювати шурхіт). — Док.: походи́ти, пройти́ся, проходи́тися. Тільки один Чіпка не лягає: ходить, нудиться, карається ... З хати надвір; знадвору в хату (Панас Мирний); Олеся походжала по світлиці з паничами й жартувала (І. Нечуй-Левицький); Тим-то я такий веселий І без палиці ходжаю (В. Самійленко); — Спи, спи, — вичитувала Явдоха, човгаючи по хаті (Григорій Тютюнник).