почекати

ПОСТРИВА́Й (ПОСТРИВА́ЙТЕ) (ужив. як застереження, заперечення, погроза тощо), ПОЧЕКА́Й (ПОЧЕКА́ЙТЕ), ЗАЖДИ́ (ЗАЖДІ́ТЬ), ПОСТІ́Й (ПОСТІ́ЙТЕ) розм. рідше, ПОТРИВА́Й (ПОТРИВА́ЙТЕ) заст. (Горпина (соваючи кулак під самий ніс Оленці):) Постривай же ти, погана дівчино! Я тобі дома обірву оті патли на голові! (І. Нечуй-Левицький); — Почекай же, — додав він трохи згодом, — я покажу тобі та твоїм докторам, як мати справу з Замфіром Нероном! (М. Коцюбинський); — Нехай він хоч селом пройде, а я подивлюсь на його здалека! — Зажди, зажди, не можна! — одмагалася Чайчиха (Марко Вовчок); (Явдоха:) Галю! Постій, я тобі щось скажу (Панас Мирний); — Потривай, пане отамане, — одказав Кобза, пильно глянувши на Кривоноса, — тоді ми з тобою побратаємось і я пристану до тебе, як ти усіх нас приймеш до свого загону (О. Стороженко).

ЧЕКА́ТИ (перебувати де-небудь, щоб зустрітися з кимсь; розраховувати на появу когось, чогось; сподіватися на слушний момент тощо), ЖДА́ТИ, ДОЖИДА́ТИ, ДОЖИДА́ТИСЯ, ОЧІ́КУВАТИ, СПОДІВА́ТИСЯ кого, чого, ЧЕКА́ТИСЯ розм., ТРИВА́ТИ заст.; НАДЖИДА́ТИ розм., ПІДЖИДА́ТИ розм., ЗАЖИДА́ТИ розм. (не дуже довго); ВИЧІ́КУВАТИ, ВИГЛЯДА́ТИ, ВИЖИДА́ТИ (терпляче когось, щось; слушного моменту); ЧАТУВА́ТИ, ЧИГА́ТИ розм., ЧАПІ́ТИ (ЧИПІ́ТИ) діал. (перев. вибираючи зручний момент для чогось); ПІДСТЕРІГА́ТИ розм. (затаївшись); ПАНТРУВА́ТИ розм. (виглядаючи когось). — Док.: почека́ти, дочека́тися, дочека́ти рідко діжда́ти, надіждати, діжда́тися, підіжда́ти, зажда́ти, ви́чекати, ви́ждати, підстерегти́. — А вас військовий якийсь чекає, — відчинивши Діденкові двері, попередила покоївка Даша (А. Головко); Я чекаю на тебе при каганці і співаю (В. Стефаник); Біля дверей стоять два чоловіки, чекають, щоб їм відчинили (О. Стороженко); Знадвору долетів гудок автомобіля. Шоферові, очевидно, надокучило ждати (О. Донченко); Третій день у дворі дожидали пана і ніяк не діждалися (Панас Мирний); Еней стояв і дожидався, Щоб вийшов з хати хто-небудь (І. Котляревський); Велика черга людей очікувала під заводськими ворітьми в надії одержати роботу (І. Цюпа); Одного вечора Олександра сподівалась Василя (М. Коцюбинський); У хаті підбілювали.. чекалося на гостя (В. Стефаник); — Треба тобі, Катре, ще потривати.., — каже Маруся. — Вже не сила моя тривати (Марко Вовчок); Двоє хлопців кожен раз родинно наджидали дівчину, тягнули її за руки, допомагаючи бігти (І. Ле); — Я до самого вечора його на цьому березі піджидав, усе думав, дожене (О. Гончар); На другий день увечері Чайчиха біля воріт зажидає. Вибігла дочка, вона її за руку: — Куди йдеш? Вернись! (Марко Вовчок); Василько вичікував, коли розійдуться робітники (А. Турчинська); Біля воріт давно вже виглядала синів стривожена мати (М. Стельмах); — Я терпеливо ждатиму на тебе, вижидатиму тебе, як сходу сонця (І. Франко); Зоня завжди мала когось, хто коло неї упадав.., проводив з лекцій додому, чатував на неї, як ішли до школи (Ірина Вільде); Йому раптом здалося, що на нього хтось, притаївшись, чигає (Ю. Збанацький); — А якби мене доконечне було треба, то через двері заклич. Лиш якби я не виходила, то ти не чипи під дверима й не зазирай, але берися сама до роботи (Лесь Мартович); Прохор вертався з корчми, підстерегли його, напались і.. побили (І. Нечуй-Левицький); Тимофій пантрує під стовпом, коли кум ітиме із лісничим до корчми (Марко Черемшина).