пояснювати

ВИПРАВДО́ВУВАТИСЯ (мотивувати свої вчинки, дії, наводити причини, які дають можливість вибачити), ВИПРА́ВДУВАТИСЯ, ОПРА́ВДУВАТИСЯ, ПОЯ́СНЮВАТИ (ПОЯСНЯ́ТИ), ВИПРАВЛЯ́ТИСЯ рідше. Віктор ішов поруч дівчини, і його рука кілька разів доторкнулася до її руки. — Вузька стежка! — виправдовувався він (П. Автомонов); — Від Меланки одержали листа, що нездужає, то оце навідалася, — скоромовкою сказала мати, .. наче виправдовувалась переді мною за свій приїзд (Є. Гуцало); Аничка.. оправдується: — Бігме, паноченьку, не казала я таке. То вам понабріхували (Лесь Мартович); Він взявся пояснювати.., що вони нічого поганого не зробили (Ю. Смолич); — Я, їйбогу, не думав її образити, — почав виправлятися Довбня (Панас Мирний).

ПОЯ́СНЮВАТИ що (розповідаючи про щось, робити його ясним, зрозумілим, розкривати його особливості тощо), РОЗ'Я́СНЮВАТИ (РОЗ'ЯСНЯ́ТИ), ТРАКТУВА́ТИ перев. книжн., ПОЯСНЯ́ТИ заст.; З'ЯСО́ВУВАТИ, ВИСВІ́ТЛЮВАТИ, ОСВІ́ТЛЮВАТИ розм., ОБ'ЯСНЯТИ заст., ЯСУВА́ТИ заст., ВИЯ́СНЮВАТИ (ВИЯСНЯ́ТИ) діал.; МОТИВУВА́ТИ чим, ПРИПИ́СУВАТИ чому (розкривати причини якоїсь дії чи явища); УТО́ЧНЮВАТИ (УТОЧНЯ́ТИ), ДЕТАЛІЗУВА́ТИ (пояснювати з більшою точністю). — Док.: поясни́ти, роз'ясни́ти, з'ясува́ти, ви́світлити, освітли́ти, об'ясни́ти, ви́яснити, ви́толкувати заст. приписа́ти, уточни́ти. — Револьвер, — пояснював потім папа, — коли стріляєш, треба держати зовсім вгору, а то, дійсно, можна в когось влучити (Ю. Смолич); Терпляче роз'яснюють (комісари), що відступати необхідно, що такий наказ штабарму (О. Гончар); Почав я поясняти бабам, по що я приїхав і що то за машина, але де там! (М. Коцюбинський); Він натхненно і влучно Нас научав про природу і міць тих істот несмертельних І таємниці всесвітні глибоким з'ясовував словом (переклад М. Зерова); В журналах вона.. читала наукові розвідки, які по-новому висвітлювали те або інше питання в науці чи літературі (О. Донченко); Не моя вина, коли мама загубила того листа чи забула про нього (бо не знаю, чим іншим об'яснити те, чому вона не послала його) (Леся Українка); Демид почав йому виясняти, через віщо його знання нездатне (Б. Грінченко); Юнак, сумуючи, зорив Спустілу польову рівнину, І смутку потайну причину Собі він вияснить не смів (М. Драй-Хмара); Від запропонованої мені на другий рік посади інспектора я відмовився, мотивуючи відмовлення своєю молодістю і потай мріючи вчитися (О. Довженко); Таня й сама бачила в собі фізичну зміну, але спершу приписувала її безсонню, що приходило серед ночі і мучило до ранку (В. Гжицький); — Які племена тут жили до нас,.. — роздумливо мовить Брага. — Племена таврів чи хто? — І кіммерійці жили, — уточнює професор. — Сучасники Гомера (О. Гончар). — Пор. 1. тлума́чити.

ТЛУМА́ЧИТИ (визначати зміст, значення чогось, розуміти, пояснювати що-небудь якимось чином), РОЗТЛУМА́ЧУВАТИ, ВИТЛУМА́ЧУВАТИ, ВТЛУМА́ЧУВАТИ (УТЛУМА́ЧУВАТИ), ТРАКТУВА́ТИ, ІНТЕРПРЕТУВА́ТИ книжн, ТОВМА́ЧИТИ (ТОВКМА́ЧИТИ) розм., РОЗТОВКМА́ЧУВАТИ розм., ВТОВКМА́ЧУВАТИ (УТОВКМА́ЧУВАТИ) розм., ВТОКМА́ЧУВАТИ (УТОКМА́ЧУВАТИ), ВИТОВКМА́ЧУВАТИ (ВИТОВМА́ЧУВАТИ) розм., РОЗТОВМА́ЧУВАТИ розм. — Док.: розтлума́чити, ви́тлумачити, втлумачити (утлумачити), потрактува́ти, інтерпретува́ти, розтовкма́чити, втовкма́чити (утовкма́чити), втокмачити (утокмачити), ви́товкмачити (ви́товмачити), розтовмачити. — Не так ви тлумачите тут наші слова (О. Донченко); Кожен по-своєму тлумачив коротеньке повідомлення в газеті про зняття Несвітайла (В. Вільний); Увечері напередодні від'їзду старики довго розтлумачували Дмитрієві, як їхати (А. Хижняк); Голота ж не вважала за потрібне витлумачити перед кимсь свої вчинки (Ірина Вільде); Якось не трапилось нагоди втлумачити Каргатові, що завод не інститутська лабораторія (Ю. Шовкопляс); Узяв я адвоката набік, товмачу йому: — Зле, пане, робите: у бабів є гроші!.. Дадуть ціну, яку поставите (Лесь Мартович); Один тебе з першого слова розуміє і мовчки йде до роботи, іншому треба все розтовкмачити (В. Кучер); Довго художник втовкмачував у голову дівчині, що він хоче намалювати її портрет (О. Донченко). — Пор. 1. поя́снювати.