правитися

ПРЯМУВА́ТИ (іти, їхати в певному напрямку, перев. прямо), ПРОСТУВА́ТИ, ПОСУВА́ТИСЯ, ВЕРСТА́ТИ із сл. шлях, дорогу, путь, ПРОХО́ДИТИ, ПРА́ВИТИ також із сл. шлях, дорогу, путь, ПРА́ВИТИСЯ розм., ПРАВУВА́ТИ розм., ПРЯМЦЮВА́ТИ розм., ПРОШКУВА́ТИ розм., ПАНЯ́ТИ розм., ПРЯМУВА́ТИСЯ розм., ГАРУВА́ТИ (ГЕРУВА́ТИ) (ГИРУВА́ТИ) заст., ПРОСТА́ТИ діал., ПРОСТЯГА́ТИСЯ діал. Вона і незчулась, як опинилась надворі, на стежці і пішла тихою ходою через парк, прямуючи до вокзалу (І. Нечуй-Левицький); Через кілометр дорога, минаючи Гребенище, поверне на південь.. Вершники прямували туди (Р. Андріяшик); Ми поволі простували звивистими міськими вуличками (Є. Гуцало); Бійці йшли на лижах парами, швидко посуваючись уперед (Я. Качура); Йди направо, я наліво Шлях верстатиму в тумані (І. Франко); Курною дорогою проходили до селища Шіхова робітники (О. Донченко); Максим правив до галяви (М. Стельмах); Біля містка внизу, на косі.. річки, розташувалися подорожні, що теж правляться до Золотоноші (І. Ле); Савочка правував у вуличку під горою (Ю. Мушкетик); І не куди їде він, а до них у ворота прямцює (А. Свидницький); Мирослав уже запримітив її, уже збуджено й радісно загорілися його очі, вже він прошкує до неї (Є. Куртяк); Паняй кожний, кому куди треба (Ю. Смолич); А за дорогу не турбуйся, До пекла навпростець прямуйся Пішком, — не треба і коня (І. Котляревський); Гируємо аж у саму столицю Петербург (Т. Шевченко); Товариство На Січ прямувало І мене взяло з собою; І через Балкани Простали ми в Україну Вольними ногами (Т. Шевченко); — Я й піду собі з Богом, одійду від гріха без клопоту, — мовив Карпенко, простягаючись до воріт (Л Яновська).

ПО́РАТИСЯ (виконувати якусь, перев. хатню, роботу, займатися дрібними, перев. господарськими, справами тощо), КЛОПОТА́ТИСЯ, КЛОПОТА́ТИ рідше, ОРУ́ДУВАТИ розм., ТОВКТИ́СЯ розм., ЧОВПТИ́СЯ розм., МОРО́ЧИТИСЯ розм., КОПИРСА́ТИСЯ розм., КУЙО́ВДИТИСЯ фам., ВОРОЖИ́ТИ жарт., ПРА́ВИТИСЯ заст., УВИХА́ТИСЯ (ВВИХА́ТИСЯ) діал. До хати йому йти не хотілося. Без будь-якої потреби він порався в коморі біля засік з добірним зерном (А. Шиян); Під казаном з літеплом ледве тліло сяке-таке багаття. Мати, видимо, ще з ночі клопочеться з пранням (І. Ле); (Настя:) Еге, доню, ти клопочи, порядкуй, душко моя, а я в кунпанії посиджу... (М. Кропивницький); Ольга легко орудувала на кухоньці, робота просто співала в її руках (П. Дорошко); А той, про кого дівчина думала, тим часом товкся та клопотавсь по господарству (Б. Грінченко); Перегуда одімкнув знову кузню і човпся там з ранку до ночі (А. Іщук); Марія примусила його майже всю ніч морочитися на кухні (В. Собко); Вона ще чогось там куйовдилась коло печі, щось наказувала Іваньці, коли двері відчинились (Грицько Григоренко); Кіра Василівна ворожила біля вазочок з варенням, домашнім печивом, потім розлила чай (П. Кочура); З раннього ранку і до пізньої ночі вона все на ногах, все нишпорить, правиться і в хаті і надворі, і коло печі (Панас Мирний); Бабня ввихалася — Андрієві годила. Сестри жінчині вже п'яту піч дарунків випікали (Я. Качура). — Пор. 1. вози́тися, 2. господарюва́ти.

КАРА́ТИ кого (накладати кару, здійснювати покарання за щось), РОЗПРАВЛЯ́ТИСЯ з ким, підсил., ПРА́ВИТИСЯ з ким, розм.; ПРОВЧА́ТИ (ПРОУ́ЧУВАТИ) розм., НАВЧА́ТИ (НАУЧА́ТИ) розм., ПОВЧА́ТИ (ПОУЧА́ТИ) розм. (здійснювати покарання для науки комусь); ЛАТА́ТИ розм. (б'ючи); ШОМПОЛУВА́ТИ розм. (б'ючи шомполами). — Док.: покара́ти, скара́ти, укара́ти, розпра́витися, провчи́ти (проучи́ти), навчи́ти (научи́ти), повчи́ти (поучи́ти), полата́ти. Тоді будеш знати, як будуть карати І на руки і на ноги Диби набивати (пісня); Кінні козаки робили облави і вже кількох дезертирів упіймали. Впіймані підлягали воєнно-польовому суду, який дуже суворо розправлявся з дезертирами, посилаючи їх на шибеницю (О. Донченко); — Живемо собі та слухаємо, як гайдамаки правляться з панами (Панас Мирний); (Олекса:) Знаєш, що ти за цяцька! Тобі давно місце на шибениці, давно б пора киями проучить!.. (С. Васильченко); Доведеться йому трохи нагадати ті часи, коли Лук'янові хлопці отаких замудрих дрючками навчали (І. Муратов); Дід вицупив із-за сволока батуру, якою, певно, не раз повчав свого внука Миколку (Григорій Тютюнник); Галушківський, де міг, латав його (мужика) нагаєм (Б. Грінченко); Зараз нас мали шомполувати. Я ніколи не думав, що мене колись хтось може шомполувати (Ю. Смолич).