приказувати

ГОЛОСИ́ТИ над ким-чим, по кому-чому і без додатка (голосно плакати на похороні, весіллі тощо), ЗАВО́ДИТИ за ким-чим, ТУЖИ́ТИ за ким-чим, рідше по кому-чому, ПОБИВА́ТИСЯ над ким-чим; ПРИМОВЛЯ́ТИ до кого, ПРИКА́ЗУВАТИ до кого, ПРИЧИТА́ТИ над ким, розм., ПРИЧИ́ТУВАТИ над ким, розм. (над небіжчиком — плачучи, примовляти); УБИВА́ТИСЯ (надто тяжко). — На кого ж ти нас покинула? — голосила Марина над помершою (померлою) матір'ю (Панас Мирний); Невелика була вартість срібних та мідяних прикрас.., але тепер мусив Мстислав добути і їх, щоби оплатити плачок-жалібниць, що мали заводити на похороні (Юліан Опільський); Гірко побивалась над тілом чоловіка нещасна дружина (І. Цюпа); Вона тужила й голосила голосно, як тужать по мертвому (І. Нечуй-Левицький); Все їх гукала, все до їх примовляла: "Тату мій, тату! Нащо ви мене покинули?" (Марко Вовчок); Христя теж не стримала сліз. Але не приказувала, як мати, — тільки глибоко відхлипувала та судорожно здригалась, тамуючи в собі тяжкий біль (А. Іщук); Тужила би, тужила (Маруся), русою косою шию овиваючи, і причитувала би над кимось помершим (померлим) (Г. Хоткевич). — Пор. 1. пла́кати.

НАКАЗА́ТИ (віддати наказ, дати розпорядження що-небудь зробити), ВЕЛІ́ТИ, ЗВЕЛІ́ТИ, ПОВЕЛІ́ТИ книжн., ПРИКАЗА́ТИ заст.; РОЗПОРЯДИ́ТИСЯ (у менш категоричній формі, перев. усно й окремим особам); СКОМА́НДУВАТИ розм. (коротко й владно); ЗАГАДА́ТИ розм., СКАЗА́ТИ розм. (дати розпорядження, завдання, доручення щось зробити). — Недок.: нака́зувати, велі́ти, повеліва́ти, прика́зувати, розпоряджа́тися, кома́ндувати, зага́дувати, каза́ти. Їздовому, який везтиме Шуру, Вася наказує бути обачним (О. Гончар); Велів (цар) тут зараз прибирати, Світлиці, сіни, двір мести (І. Котляревський); Єремія звелів осідлати коня й поїхав до казарм муштрувати своє військо (І. Нечуй-Левицький); Повелів Ригорович піймати у воді відьму Явдоху, так де! (Г. Квітка-Основ'яненко); Старий не відповів лікареві, тільки зятеві приказав: — Заведи, Іване, коні до стайні..! (О. Маковей); — Ти крути, а я буду наливати, — розпорядилася Лукерка (Григорій Тютюнник); Полковник Чайка розпорядився створити в місті всі умови для максимальної участі жителів у референдумі (В. Собко); Віктор скомандував, щоб дівчата готували чай (О. Копиленко); Олександр загадав своєму загонові зібратися на умовленому місці в лісі (П. Панч); Чіпка не послухав: матері сказав сидіти дома, а сам мерщій почимчикував (Панас Мирний).

ПРИМОВЛЯ́ТИ (супроводжувати якусь дію словами, римованими висловами, відповідними до ситуації), ПРИКА́ЗУВАТИ, НАКА́ЗУВАТИ, ПРИГОВО́РЮВАТИ розм., ПРИКЛАДА́ТИ діал., ПРИПОВІДА́ТИ діал.; ПРИЧИТА́ТИ (ПРИЧИ́ТУВАТИ) розм. (голосно). — Док.: примо́вити, приказа́ти, приговори́ти, прикла́сти, приповісти́. Грають вітри, й примовляють Кобзарі великі: Будуть грати-примовляти Вовіки і віки (П. Куліш); Хто вміє стільки коломийок? Хто так прикаже до ладу? (О. Олесь); Чули либонь, як напустився Йосип на Параску за ту дитину, як Параска, коли не було Йосипа дома, гойдала його, наказуючи: "Моє ти паненятко!" (Панас Мирний); У котаворкота Була мачуха лиха, Била його, била, Била, приговорювала (збірник "Український дитячий фольклор"); Дитина кричить у колисці, а вона собі на коморі тужить та прикладає (Ганна Барвінок); З Іваном щось недобре коїлося. Він від самого досвітку раз у раз йойкав та приповідав: — Тото ми!.. Йой, тото ми! (Лесь Мартович); Дивиться (стара) на вас вицвілим одним оком і розповідає, причитаючи, про життя своє безрадісне (Остап Вишня); Дід.. як ударив себе по полах та давай причитувати: — А щоб тобі та бодай тобі! (збірник "Україна сміється").