приказувати

ПРИКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИКАЗА́ТИ, ажу́, а́жеш, док.

1. Казати яку-небудь приказку, слова якоїсь пісні відповідно до ситуації, події.

Гості приказували, бажаючи Семенові та Мотрі і з води, і з роси повну торбу всякого добра (М. Коцюбинський);

– От сам оженишся, тоді й побачиш... – Еге, на сирій землі. Як у тій пісні співається, що “взяв собі паняночку – в чистім полі земляночку”, – приказував Марко на прощання (Григорій Тютюнник);

– Коли так, то нам вінець, ділу кінець, а Богу слава, – приказав Зануда з покутя (І. Нечуй-Левицький);

– Та там як скаже [Андрій], як прикаже, як тупне, та як ухопить мою Химку на “польки”, так, ну, як ото вихор..! (Остап Вишня);

// тільки недок. Говорити що-небудь, супроводжуючи якусь дію.

Білі зуби рвали вкриті філоксерою корінці, котрі Маріора несито ковтала, приказуючи в одно: – Хай же я вмру від тої зарази... (М. Коцюбинський);

– А руки! Руки як держиш! – І продовжуючи стукати старого по голові стеком, приказував [хорунжий] в такт ударам: – По швах! По швах! По швах! (І. Багмут);

* Образно. Чути, як гупає бубон, приказує гармошка (Ю. Яновський);

// тільки недок. Плачучи, промовляти що-небудь.

Ридає [Чайчиха], ридає так, Господи! Та тільки приказує: “Ой, світе мій, світе мій милий, світе мій красний!” (Марко Вовчок);

Христя теж не стримала сліз. Але не приказувала, як мати, – тільки глибоко відхлипувала та судорожно здригалась, тамуючи в собі тяжкий біль (А. Іщук);

// тільки недок. Говорити що-небудь час від часу, ні до кого не звертаючись.

Мати було так приказує: хвала Богу, сина оженила; хвала Богу, невістки дождала [діждала] (Ганна Барвінок);

Молодиці позгортували руки та важко зітхали, приказуючи: – Ой Боже наш, Боже наш! (І. Нечуй-Левицький);

– Їстимемо яблучка, їстимемо, – приказував він, – стежачи за дружною, організованою працею (О. Донченко).

2. заст., розм. Те саме, що нака́зувати 1.

– Добре, скажу йому [батькові], щоб віддавав мене за тебе, як і мати приказувала (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Не дуже натискуй! Спокійно! – приказував Степан Якович (О. Донченко);

Всі взялися до обіду, бо Марина приказала: – Будем їсти, а для їх [них] заставлю в піч (Грицько Григоренко);

Старий не відповів лікареві, тільки зятеві приказав: – Заведи, Іване, коні до стайні і сам іди до свого дому! (О. Маковей).