примеркати

ГА́СНУТИ (переставати горіти, світитися), ЗГАСА́ТИ (ІЗГАСА́ТИ), ЗАГАСА́ТИ, ПОГАСА́ТИ, УГАСА́ТИ (ВГАСА́ТИ), ДОГАСА́ТИ, ГАСИ́ТИСЯ, ЗАГА́ШУВАТИСЯ, ТУ́ХНУТИ, ПОТУХА́ТИ, СТУХА́ТИ, ЗАТУХА́ТИ, УТУХА́ТИ (ВТУХА́ТИ), ПРИГАСА́ТИ, ПРИТУХА́ТИ (поступово); ДОГОРЯ́ТИ (ДОГОРА́ТИ), ЗГОРЯ́ТИ (ЗГОРА́ТИ) (до кінця); МЕ́РКНУТИ, МЕ́РКТИ (втрачаючи блиск, яскравість); ПРИМЕРКА́ТИ (поступово втрачаючи блиск, яскравість). — Док.: зга́снути (ізга́снути), зага́снути, пога́снути, уга́снути (вга́снути), дога́снути, погаси́тися, згаси́тися рідко поту́хнути, сту́хнути, зату́хнути, уту́хнути (вту́хнути), прига́снути, приту́хнути, приту́хти розм. догорі́ти, згорі́ти, поме́ркнути, поме́ркти, приме́ркнути, приме́ркти. Одна головешка і в печі гасне, а дві і в полі горять (прислів'я); Вже й смеркло, вже й ніч настала, і другі півні заспівали, а світло не згасало в кімнаті (І. Нечуй-Левицький); Каганець ізгас (Марко Вовчок); Книжки не хотіли горіти, обвуглювались по краях, вогонь загасав (О. Полторацький); Горіло світло, погасало, Погасло... (Т. Шевченко); Іскра тихо тліла, не вгасала, І розгорілася багаттям (Леся Українка); Догасає вогнище; Сірники гасилися один за одним, навіть не розгорівшись (С. Васильченко); Ой ішов я через село, всюди ся світило, Куди я мав повертати, там ся загасило (коломийка); У його хаті потухло зовсім.. Далі й по других вікнах стало тухнути (Панас Мирний); Над Одесою стухали заграви (В. Кучер); Поволі затухали вогні на бородінському полі (П. Кочура); Полум'я почало втухати (І. Ле); Дотлівають цурпалки у вогнищі, зовсім пригасають (Т. Масенко); Заграва все притухала і притухала, розсипаючи по обрію жовтогарячий жар (О. Донченко); Край шляху, в долинці, догоряє вогнище (М. Коцюбинський); Вже друга свічка догорала (Я. Качура); Вже згорає неба край на крайках степів (Ю. Яновський); Меркло вугілля в печі (П. Грабовський); Спалахували й примеркали, і знову спалахували, щоб знову примеркнути — смолоскипи (Ю. Смолич).

СЛА́БНУТИ (про почуття, переживання, пристрасті і т. ін. — ставати слабшим, втрачати силу), СЛА́БШАТИ, СЛАБІТИ, СЛАБІ́ШАТИ, ТАМУВА́ТИСЯ, УГАМО́ВУВАТИСЯ (ВГАМО́ВУВАТИСЯ), УТИ́ШУВАТИСЯ (ВТИ́ШУВАТИСЯ), УТИША́ТИСЯ (ВТИША́ТИСЯ), УТИХОМИ́РЮВАТИСЯ (ВТИХОМИ́РЮВАТИСЯ), МЕ́РХНУТИ, МЕ́РХТИ, ПРИМЕРХА́ТИ, ПРИМЕРКА́ТИ, ГА́СНУТИ, ЗГАСА́ТИ, ПРИГАСА́ТИ, ПРОЧАХА́ТИ, ВИЧАХА́ТИ. — Док.: осла́бнути, осла́бти, посла́бшати, послабі́шати, угамува́тися (вгамува́тися), ути́шитися (вти́шитися), утихоми́ритися (втихоми́ритися), поме́рхнути, поме́рхти, приме́рхнути (приме́рхти), приме́ркнути, приме́ркти, зга́снути, прига́снути, проча́хнути, прочахти, вичахнути (вичахти). І чим моє слово для тебе привабне? Ні меду, ні ласки, ні пристрасті тихої. Та бачу, любов твоя зовсім не слабне (А. Малишко); З упливом часу всі ті давні урази і кривди не тамуються (Марко Вовчок); Туга у серці досі не втишилась... (Уляна Кравченко); Гірко йому було у ті часи. Віра в добро людське мерхла, падала у його (Панас Мирний); (Річард:) Ні, ще не зникли (мрії), хоч примеркли трохи (Леся Українка); Ще та цілюща любов не згасала І, поки світ сонця, не згасне вона (І. Манжура); Начальницький настрій осаула поволі вичахав (І. Ле). — Пор. 2. холо́нути.

СМЕРКА́ТИ безос. (темніти після заходу сонця), СМЕРКА́ТИСЯ, ВЕЧОРІ́ТИ, СУТЕНІ́ТИ, ПРИМЕРКА́ТИ, ТЕМНІ́ТИ, ПОНОЧІ́ТИ розм., НОЧІ́ТИ рідше. — Док.: сме́ркнути, сме́ркнутися, посутені́ти, зсутені́ти, приме́ркнути (приме́ркти), осме́ркнути розм. осме́ркнутися розм. стемні́ти, споночі́ти, зате́мрітися, спізні́ти. Сонце сіло. Надворі почало смеркати (І. Нечуй-Левицький); Зовсім уже смеркалося. Усе навкруги в сіру темряву загорнулося (Б. Грінченко); Поки ми їхали, почало вечоріти (М. Чабанівський); Присмерки наче виповзли з-за дерев. Швидко сутеніло (О. Іваненко); Уже примеркало. Худоба йшла з череди (Є. Кравченко); Південні ночі майже без вечорів, тільки захід одпалав — уже темніє раптово (О. Гончар); Скоро вечір опуститься над селом, — осінь, рано тепер поночіє (В. Собко); Вони вийшли в море, коли вже ночіло (Н. Рибак).

ТЬМЯНІ́ТИ (ставати тьмяним, тьмянішим), ЗАТЬМА́РЮВАТИСЯ, БЛЯ́КНУТИ, МЕ́РКНУТИ (МЕ́РКТИ), МЕ́РХНУТИ (МЕ́РХТИ), БЛІ́ДНУТИ, БЛІДНІ́ТИ, ГА́СНУТИ, ПОГАСА́ТИ, ПОТУХА́ТИ, ПРИГАСА́ТИ, ПРИМЕРКА́ТИ, ПРИМЕРХА́ТИ, ПРИТЬМА́РЮВАТИСЯ (злегка); МЕРТВІ́ТИ (про світло); ТУМАНІ́ТИ (про блиск); ТЬМЯНІ́ШАТИ (ставати тьмянішим). — Док.: потьмяні́ти, потьма́ритися, збля́кнути, побля́кнути, поме́ркнути (поме́ркти), поме́рхнути (поме́рхти), зблі́днути, поблі́днути, зблідні́ти, зга́сти, пога́снути, поту́хнути, прига́снути, приме́ркнути (приме́ркти), приме́рхнути (приме́рхти), притьма́ритися, прибля́кнути, помертві́ти, стумані́ти, потьмяні́шати. Останні лампочки тьмяніють (М. Трублаїні); За вікнами хуртовина: все більше затьмарюється день (П. Тичина); Вдосвіта, зірки лиш починали блякнути, Кравчиха раптом підхопилась (Л. Смілянський); Темно-сумно.. Навіть зорі Якось меркнуть уночі (А. Кримський); Почало світати... Зорі меркли у синьому небі, само воно біліло та блідніло (Панас Мирний); І бачив я, як зорі весняні В досвітній час і мерхли, і біліли (Б. Грінченко); Блідне місяць, гаснуть зорі, І сонечко сходить (Леся Українка); На схід ти поглянь, кохана, Зорі стали враз пригасать (П. Тичина); За вікном тьмяно народжувався світанок, примеркали, жовтішали вогні свічок (С. Скляренко); Зелені очі Фатєєвої дивились на мене прямо, дивились відкрито, в них раз по раз спалахували холодні іскри. І примерхали, щоб знову спалахнути (Є. Гуцало); Світло блискавки притьмарилось (М. Коцюбинський); А ватра тим часом гасла, мертвіла грань, темнота ставала смілішою (Г. Хоткевич); Мати порається коло печі, очі її тьмаряться, туманіють (С. Васильченко). — Пор. 1. тьмя́ний, 2. тьмя́ний.