принада

ПЕРЕВА́ГА (якість, властивість, що вигідно вирізняє кого-, що-небудь), ПЛЮС розм.; ПРИНА́ДА (те, що приваблює); ПЕ́РШІСТЬ, ВИ́ЩІСТЬ, ЗВЕ́РХНІСТЬ, ВЕРХ, ПЕРШЕНСТВО́ рідше, ПРІОРИТЕ́Т книжн., ПРИМА́Т книжн. (те, що забезпечує провідне місце); КО́ЗИР розм. (те, що у відповідний момент сприяє успіху). Знайдено сто і одну перевагу кравецького фаху перед іншими (Ірина Вільде); Хапкий (хлопець) до всякого діла, а це неабиякий плюс (О. Гончар); Довго умовляв її Лейбко зв'язати у клунок свої речі, малював перед нею принади бердичівського життя (Н. Рибак); І з того моменту, коли сільська дячиха смиренно й одверто признала вищість своєї станіславської колежанки, — між ними запанувала цілковита гармонія (Г. Хоткевич); Він нічим не підкреслював своєї зверхності над нами (В. Земляк); Діло перед думками має першенство (Уляна Кравченко); Три лейтенанти аж почервоніли. Адже мова йшла про пріоритет родів військ, представниками яких вони були (Ю. Мокрієв); Пам'ятаючи про примат змісту над формою, ми ніяк не можемо нехтувати формою (М. Рильський); Вона добре обміркувала, чим критиме своїх опонентів — народним мистецтвом, це був її головний козир (М. Ю. Тарновський).

ПРИВА́БЛИВІСТЬ (якість, властивість, яка притягає до когось, чогось, робить його привабливим), ПРИВА́БНІСТЬ, ПРИВА́БА, ЗВАБЛИ́ВІСТЬ, ЗВА́БА, ПРИНА́ДА, ПРИНА́ДНІСТЬ, ЧАРІ́ВНІСТЬ підсил., ЧАРІВЛИ́ВІСТЬ підсил., ЧА́РИ підсил., ВА́БА розм., ПОВА́БА (ПО́ВАБ рідко) розм. Оксамитовий ліричний баритон Михайла Кречка полонив своєю силою і привабливістю слухачів (В. Кучер); Сонячний осінній день показував у всій привабності чари природи (А. Хижняк); Смугляве обличчя, облямоване чорною шапчиною пухнатого волосся, було повне жіночої приваби (О. Досвітній); Чарівний світ з голубим небом.. втратив для неї звабу і був звичайним, непомітним, буденним (Григорій Тютюнник); Сиве, як протертий мак, волосся Мартинчука стало за цей час зовсім білим.. Цей білий ореол надавав ще більшої принади його вродливому обличчю (Ірина Вільде); Він побував із своїм другом і на горищі, і в хижці, і в погребі і повністю звідав усю принадність цих місць (О. Донченко); Ми є свідками нев'янучої чарівності творів Кобзаря, і чарівність ця йде насамперед від їхнього змісту, від їхнього ідейного багатства (з журналу); Невичерпані джерела української народнопоетичної творчості. Безмірна, як саме життя, її глибина, вічно жива краса, нев'януча чарівливість (з журналу); Є люди, що їх у всьому хочеться наслідувати. Такі люди мають у собі якісь особливі, внутрішні чари (Я. Баш); Очерети по Удаю — мов дикий праліс.. і в буйності цій, і хаотичності — їх ваба і краса (Ю. Мушкетик); Багатство мальовничого елемента додає "Катерині" (поемі Т. Шевченка) незвичайного повабу (І. Франко).

ПРИНА́ДА (те, чим принаджують рибу, птаха, звіра тощо; те, що використовується як засіб для принаджування кудись, відвертання уваги від чогось), ПРИМА́НКА, ВА́БА перев. мисл., ПРИВА́ДА розм.; НАЖИ́ВКА, НАЖИ́ВА (для риби); ЖИВЕ́ЦЬ (дрібна жива рибка, яку використовують для ловлі хижих риб). Син освітив фарами озеро, узяв для принади булку .. і пішов понад водою (І. Рябокляч); Коли звір торкався до приманки, мотузки зашморгувались, і зав'язаний ведмідь ставав здобиччю звіроловів (М. Трублаїні); Найтаємніші козачі привади розгадував (Вишневецький), вивчав їхню тактику військову і в одвертім полі поважав вояку-козака (І. Ле); Ото пішов він до Дінця, наловив живців-верховодів та красноперів і поставив дві вудки на щуки (О. Донченко).

СПОКУ́СА (те, що спокушає), ПРИНА́ДА, ЗВА́БА, ВА́БА, ЗНА́ДА, ПРИМА́НА, ПРИМА́НКА, ПРИВА́БА розм., ПОВА́БА (ПОВА́Б рідше) розм., ПОКУ́СА діал. Виявилося, що настойка на спирту, концентрацію мала підходящу, та ще й лікувальна — хто б тут утримався від спокуси! (П. Загребельний); Мати казала: влітку зовсім діти дичавіють — треба якої принади, щоб залучити їх до хати (С. Васильченко); А самому як кортіли й любощі, й солодецькі ваби! (Ганна Барвінок); Усмішки ці обіцяли знаду любові, таїну кохання (Є. Гуцало); Приваби кохання чужі мені (Уляна Кравченко); І повно повсюди поваб — Тут — злото, грезет, оксамити, Там пишні саєти, волоський єдваб (М. Старицький); — Чи це Бог покусу на мене насила? — міркує пані Олімпія (І. Франко).