проминути

МИНА́ТИ (пересуваючись, залишати позаду або збоку; іти, їхати, пливти, летіти не зупиняючись, не звертаючи уваги), ОБМИНА́ТИ (ОМИНА́ТИ), ПОМИНА́ТИ, ПРОМИНА́ТИ, ЛИША́ТИ у спол. із сл. за собою. — Док.: мину́ти, обмину́ти (омину́ти), помину́ти, промину́ти, лиши́ти. Поїзд минає, не зупиняючись, якусь невеличку станційку (П. Колесник); Антон ішов провулками, обминаючи гомінливі потоки, що часто перетинали шлях (С. Чорнобривець); От з того часу оминають нас опришки, бо тут, у Яворові, нещасливе місце для них (Г. Хоткевич); — Карпе! держи цабе! — крикнув батько на сина. — Поминай колесом отой каторжний горбок (І. Нечуй-Левицький); Чути було, як застукотіли колеса, проминаючи будинок (Панас Мирний); Тихович смутними очима поглядав на хати й оселі, що лишав за собою (М. Коцюбинський). . — Пор. 1. обмина́ти.

МИНА́ТИ (про час, пору життя, події тощо — наближатися до кінця, закінчуватися), МИНА́ТИСЯ, ІТИ́ (ЙТИ), ПРОХО́ДИТИ, ПРОМИНА́ТИ, ЛИ́НУТИ, ПРОТІКА́ТИ, ТЕКТИ́, ПРОПЛИВА́ТИ, СПЛИВА́ТИ, ПЛИВТИ́ (ПЛИСТИ́), ПЛИ́НУТИ, СТІКА́ТИ, СХО́ДИТИ (ЗІХО́ДИТИ рідше), ЗНИКА́ТИ (ІЗНИКА́ТИ рідше), ВИХО́ДИТИ розм., ПЕРЕХО́ДИТИ розм., ПРОЛЯГА́ТИ розм. (перев. про час); ТЯГТИ́СЯ (ТЯГНУ́ТИСЯ), ВОЛОКТИ́СЯ, ПРОВОЛІКА́ТИСЯ розм., ПЕРЕВО́ДИТИСЯ розм. (про час — одноманітно, повільно). — Док.: мину́ти, мину́тися, помину́тися заст. пройти́, промину́ти, проли́нути, протекти́, перекоти́тися розм. віддалі́ти розм. спливти́ (сплисти́), спли́нути, пропливти́ (проплисти́), пропли́нути, стекти́, зійти́, зни́кнути (ізни́кнути) (зни́кти) (ізни́кти), ви́йти, перейти́, пролягти́, протягти́ся (протягну́тися), проволокти́ся, перевести́ся. Минає година, друга, третя (Б. Грінченко); Вже миналася осінь смертельна І відступала дорогу морозам; пропасниця люта Не докучала недужим (М. Зеров); Літа йшли-минали, старе старілось, молоде росло (Панас Мирний); Не нагадуй про страхи: поминулися вони (Марко Вовчок); Проходили тижні, складались у мі-сяці (Ю. Яновський); Дні надходять буряно й схвильовано проминають (Н. Забіла); -. Годі, годі! Усе вже те оддаліло-проминуло — забувай та кохай мене (Марко Вовчок); Швидко лине новорічна ніч (В. Собко); Величне життя протікає вгорі наді мною (С. Крижанівський); Дні течуть, немов ріка, І рік за роком пропливає; Не знаю, де ти, хто ти, що ти нині, Усе перекотилось без сліда (М. Рильський); Ішли роки, ясні й тривожні, Та не спливали в небуття (М. Гірник); Тяжко-важко, в неописанній тривозі, плила їй година за годиною (І. Франко); Стечуть роки — зима прийде незвана Спинити рух думок (М. Стельмах); Ніхто не пише, дні сходять у мене давно однаково (М. Коцюбинський); День зникав (Г. Коцюба); Але коли вийшов рік, нараз одної ночі міщани нападали на царську палату (І. Франко); Ми з тестем з ранку до ночі не розгинаємось, теща — їсти варить та внука бавить. День за днем, ніч за ніччю — так життя й переходило (І. Муратов); За Байдою пролягло піввіку (І. Ле); Час тягнеться помалу. Сонце наче спинилось на горизонті і глузує з нас (П. Колесник); Сумно, поволі, важко волікся час у повдовілій хаті (І. Франко); Проволоклося ще два тижні (Я. Качура); Багато тих вечорів довгих перевелося в нас без розмови, без гомону (Марко Вовчок). — Пор. 2. бі́гти.

ОБДІЛИ́ТИ (зовсім не дати чого-небудь при розподілі), ОБМИНУ́ТИ, ОБІЙТИ́, ПРОМИНУ́ТИ. — Недок.: обділя́ти, обмина́ти, обхо́дити, промина́ти. Поважні, урочисті ходили по межах: міряли. Урочисті й поважні — трудна робота, бо земля різна є. Є добра, є — ніщо. А треба ж "по-праведному", щоб же нікого не обидити, не обділити (А. Головко); Вона своїх дітей жалувала, давала їм гостинці, а мене все обминала (І. Нечуй-Левицький); Він знав, що на стойбище привезли спирт, а чомусь не дають. Отже, боявся, щоб не обійшли його при дільбі (В. Гжицький); Казбек полковник роздає, Й мене не проминає (С. Воскрекасенко). — Пор. недода́ти.

ПРОПУСТИ́ТИ що (через неуважність не помітити, не зробити вчасно чогось, не використати якоїсь нагоди), ПРОМИНУ́ТИ, ПОМИНУ́ТИ, ПРОЗІВА́ТИ, ПРОҐА́ВИТИ розм., ПРОГА́ЯТИ розм., ПРОДИВИ́ТИСЯ розм., ПРОГЛЕ́ДІТИ розм., ПРОГЛЯДІТИ розм., ПРОМОРГА́ТИ розм., ПРОСПА́ТИ розм., ПРОШЛЯ́ПИТИ фам.; ПРОГА́ЯТИ (нагоду); ПРОСТРО́ЧИТИ (встановлений термін). — Недок.: пропуска́ти, промина́ти, помина́ти, ґавити, прога́ювати, простро́чувати. Він заспівував, а його приятелі, смішно і зосереджено схиливши голови, дослухалися, щоб не пропустити потрібного моменту, і всі враз підхопили (О. Сизоненко); Мар'яна нічого не відповідала Каленику Романовичу, проминула й незадоволення Рубіна (І. Сенченко); Поминаємо докори з боку людей, подразнених у своїй амбіції тим, що ми відкинули їх власні вірші (І. Франко); Як з жнивами прозівав — рік даремно працював (прислів'я); Ольга слухала, сердечно боячись, щоб не проґавити й одного слова (Я. Качура); (Маруся:) Коли про своє щастя будеш дбати, то дивись і продивишся чуже нещастя (Панас Мирний); Задумався (Андрій) і прогледів, коли Надія з хвіртки вийшла разом з сином (С. Чорнобривець); А настане ніч Купала, Тую ніч не прогляди, І поки ще мла не впала — В ліс до папороті йди (Я. Щоголів); Вона.. не проморгає, усі недоліки помітить (В. Собко); Бачу й тебе, горда паніматко: чи так поглядатимеш звисока і тоді на нашого брата, як твій гетьман із сонцем на лобу проспить молоду, не згірш од іншого гультяя! (П. Куліш); — Казав (Білогруд), що можна було б не так зустріти німця, прошляпили, мовляв (Ю. Бедзик); Боюся, що Ви там забули й про те, що час уже влаштовуватись у профшколи. Дивіться — не прогайте (С. Васильченко); (Поштар:) Я вже третій день з города. Поспішаю оце, щоб хоч сьогодні на ніч вернуться, — прострочив трохи (І. Карпенко-Карий). — Пор. недогля́нути.

СПО́ВНЮВАТИСЯ (кому; про досягнення ким-небудь певного віку — закінчуватися), МИНА́ТИ, ПРОМИНА́ТИ, СТАВА́ТИ, НАБІГА́ТИ, ВИПО́ВНЮВАТИСЯ, СПОВНЯ́ТИСЯ розм., ВИПОВНЯ́ТИСЯ розм., ВИХО́ДИТИ розм., ЗРІ́ВНЮВАТИСЯ розм. — Док.: спо́внитися, мину́ти, промину́ти, ста́ти, набі́гти, ви́повнитися, ви́йти, зрівня́тися, сту́кнути фам. Тані ще не сповнилось вісімнадцяти, вона іскриться й сяє юністю (Т. Масенко); Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом (Т. Шевченко); Як сорок літ стане, всяка жінка зів'яне (І. Муратов); Дорка .. до початку війни саме скінчила семирічку, їй набігало шістнадцять років (Ю. Яновський); А коли йому виповнилось уже шістнадцять років, він поступив чорноробом у депо (П. Панч); Зрівнялось їй дванадцять годочків (Марко Вовчок).