промовитися

ПРОГОВОРИ́ТИСЯ (ненароком, мимоволі виказати перев. те, чого не слід було казати, розголошувати), ПРОМО́ВИТИСЯ, ОБМО́ВИТИСЯ, ПРОХОПИТИСЯ розм., ПРОБАЛА́КАТИСЯ розм., ВИ́БАЛАКАТИ розм., ПРОБО́ВКАТИСЯ розм., ПРОБО́ВКНУТИСЯ розм., ПРОБО́ВКНУТИ розм., ВИ́БОВКАТИ (ВИ́БЕВКАТИ) розм., ВИ́БОВКНУТИ (ВИ́БЕВКНУТИ) розм., ПРОБАЗІ́КАТИСЯ зневажл., ВИ́БАЗІКАТИ зневажл., ПРОБРЕХА́ТИСЯ зневажл., ПРОЯЗИ́ЧИТИСЯ заст., розм. — Недок.: прогово́рюватися, промовля́тися, обмовля́тися, прохо́плюватися, вибовкувати, вибала́кувати, пробрі́хуватися. Він необачно проговорився вчора, що тугенько посувається в нього алгебра (Д. Бедзик); — Не бійтеся, вуйку Юро, я за вас і ні за кого не промовлюсь, — вихопився Василько (А. Турчинська); Катерина вже й сама собі не була рада, що обмовилася про свій продукт (С. Чорнобривець); — Ну та й гарна ж оця Тодозя! — не втерпів і якось несамохіть прохопився Єремія (І. Нечуй-Левицький); — Нехай нам здають (маєток) в оренду. Бо Горпина.. вже пробалакалася, що здаватимуть (П. Панч); Він вибалакав все, що мати казала (Б. Грінченко); Заприсягались усі про те мовчати, нікому й словечком не пробовкнутися (Б. Грінченко); Сам не постеріг (Олексій), як пробовкнув: — Нічого тобі з нею жартувати, не любить вона тебе, як смерті (П. Куліш); — Бути чесним і правдивим — не значить вибовкувати все, що знаєш, і всім, кого знаєш (П. Колесник); (Марина:) Коли б він не пробрехався де-небудь, а то ще вийде лихо (І. Карпенко-Карий).

СКАЗА́ТИ (передати словами думки, почуття, поставити якесь запитання, дати відповідь, зробити повідомлення і т. ін.), МО́ВИТИ, ПРОМО́ВИТИ, ПРОГОВОРИ́ТИ, ПРОКАЗА́ТИ, ВИ́МОВИТИ, ВИ́СЛОВИТИ, ПОВІ́ДАТИ, ВИ́ГОВОРИТИ розм., ПРОГЛАГО́ЛИТИ (ПРОГЛАГОЛАТИ) заст., ірон., ПРОРЕКТИ́ заст. поет. ірон.; КИ́НУТИ, ЗРОНИ́ТИ, ПРОРОНИ́ТИ, ОБРОНИ́ТИ рідше, ПРОЛЕПЕТА́ТИ, ПРОЛЕПЕТІ́ТИ розм. (нерозбірливо, лагідно); ПРОГОВОРИ́ТИСЯ, ПРОМОВИТИСЯ, ПРОБО́ВКАТИСЯ розм., ПРОБО́ВКНУТИСЯ розм., ПРОБО́ВКНУТИ розм. (ненавмисне виказати щось); ВИ́ПАЛИТИ (несподівано і швидко); ПРОГАРЧА́ТИ розм., ПРОГА́ВКАТИ вульг., ГА́ВКНУТИ вульг. (сердито); ПРОТЯГНУ́ТИ, ПРОТЯГТИ́, ПРОВЕСТИ́ розм. (повільно, розтягуючи слова); ПРОЦІДИ́ТИ (перев. із сл. крізь зуби — знехотя, невиразно); РУБОНУ́ТИ (РУБАНУ́ТИ рідше), РУБНУ́ТИ (різко); ПРОБАСИ́ТИ розм. (низьким голосом, басом); ПРОСКРИПІ́ТИ розм., ПРОРИПІ́ТИ розм. (скрипучим голосом); ВИ́ДАВИТИ, ВИ́ДУШИТИ, ВИ́ТИСНУТИ (через силу); ПРОХРИПІ́ТИ (хрипло); ПРОСТОГНА́ТИ (зі стогоном); ПРОСИЧА́ТИ, ПРОШИПІ́ТИ (притишено, із здавленим від роздратування або люті голосом); ПРОТОРОХТІ́ТИ розм., ПРОЦОКОТАТИ, ПРОЦОКОТІ́ТИ розм., ПРОЩЕБЕТА́ТИ розм. (швидко й голосно, дзвінко); ПРОМИ́МРИТИ, ПРОБУБОНІ́ТИ, ПРОБУБНІ́ТИ (невиразно); ПРОША́МКАТИ розм., ПРОШАМКОТІ́ТИ розм., ПРОШАМОТІ́ТИ розм., ПРОШАМОТА́ТИ розм. (перев. про людину з беззубим ротом — невиразно, шепелявлячи); ПРОГУГНЯ́ВИТИ, ПРОГУГНИ́ТИ, ПРОГУГНІ́ТИ (гугняво, в ніс); ПРОГУДІ́ТИ, ПРОГУСТИ́ (глухим, низьким голосом), ПРОГОРЛА́ТИ розм., ПРОГРИМІ́ТИ розм., ПРОГРИМОТІ́ТИ розм., ПРОГРИМОТА́ТИ розм. (дуже голосно, оглушливо). Соромиться молода дружина свекрухи своєї та дівера.. і опускає вона перед ними очі, слова не може сказати (Григорій Тютюнник); Ви щасливі, пречистії зорі, ваше проміння — ваша розмова, якби я ваші проміння мала, я б ніколи не мовила слова (Леся Українка); — На коня, Остапе! — промовив Бульба (О. Довженко); — Ви, мабуть, їсти хочете? — проказала вона співчутливо (П. Панч); Наталя ледве встояла. Хоче сказати й не вимовить словечка (Марко Вовчок); — А й радіти нема з чого, — поволі виговорив хтось у тьмі (Г. Хоткевич); Так проглаголивши, замовк старий (П. Куліш); Якби ти слово прорекла мені, Я б був щасливий, наче цар могучий (І. Франко); В сусідній бригаді шаленів Шафорост.. — Добре, хоч нас не застав, — занепокоєно кинула (Надія) бригадирові. — А то б нагоріло (Я. Баш); За весь час, що тяглась нарада, вона ще не обронила жодного слова (П. Панч); Зараз навіть пожаліла (Марія), що згарячу випалила те все Петрові вчора в порту (В. Кучер); Десь.. взялося якесь хлоп'я. Тимофій як гавкнув на бідне, то воно з переляку мало не впало у воду (Г. Хоткевич); — Да-а-а, — здивовано протяг Степан Пасюга. — Собака в тебе страшний (Є. Гуцало); Капітан зверхньо процідив: — А це ми ще подивимося, що ви за особи (П. Автомонов); Михайло Гнатович хотів почати здаля, ..але замість того просто рубонув: — Олексію Михайловичу, я дуже прошу допомогти (В. Собко); Чужий голос проскрипів: "Роз'єдную!" .. Але Остапчук ще з добру хвилину тримав трубку і посміхався (С. Журахович); — Допоможи... — прохрипів старий моряк. — Не допливу сам (Д. Ткач); — Пити!.. — простогнав Горленко. — Важко мені (З. Тулуб); Пистина Федорівна відхилила двері на ланцюжок, тигром подивилася на дідка й просичала: — Ніякого Рила тут нема! (Остап Вишня); — Ви... Ви блазень, розжалуваний мною! Документи!.. — прошипів Захар (І. Ле); — Поснули? га? — прошамкав раптом дід Овсій, вернувшись з берега. — А зараз перевіз буде (М. Коцюбинський); — Дай-но, доню, холодненької напитись, — прошамкотіла баба Круподериха (А. Іщук); До хлопців підійшов Безпояско і прогримів своїм розкотистим басом: — Гай-гай, молодята! (О. Гуреїв). — Пор. 1. бо́вкнути, 2. вставля́ти.