прорість

I. СХО́ДИ мн. (перші паростки перев. посіяних рослин, що вийшли на поверхню ґрунту), ПОСІ́В розм.; ВРУ́НА мн., РУ́НА мн., РУНЬ поет. (молоді густі сходи); ПРО́РІСТЬ (густі сходи злакових або молоді пагони різних рослин). Після появи сходів просо розвивається повільно (з журналу); Нелегко було вчорашнім хліборобам загатити великі саперні лопати в кущуватий, рутвянозелений, вкритий тумановою росою посів (озимини) (О. Гончар); (Мавка:) Іди, поглянь, чи в полі рунь зазеленіла (Леся Українка); Жадібно всмоктувала земля життєдайне тепло, тяглася до сонця незчисленними голками прорості (З. Тулуб).

ШАР (суцільна маса однорідної речовини, що покриває щось або простягається між іншими подібними), ПЛАСТ, ВЕРСТВА́, ТОВЩА, СТА́ЛКА (СТА́ЛЬКА) розм., ПЛАТО́К діал.; ПРО́ШАРОК, ПРОЖИ́ЛОК, ПРОЖИ́ЛКА, ПРО́ВЕРСТОК геол., ЛІ́НЗА геол. (між іншими такими ж); НАШАРУВА́ННЯ, НАПЛАСТУВА́ННЯ геол. (осадове утворення); ПРО́РІСТЬ (тонкий прошарок жиру в м'ясі або м'яса в салі); ПЛІ́ВКА, ПОВОЛО́КА (тонкий, на поверхні чогось); ПІ́НКА (на поверхні молока, вершків, сиропу тощо при нагріванні, кип'ятінні). Верхній шар ґрунту вибухами розкидають, знімають, а під ним відкривається пласт морського каменю (О. Гончар); Змерзле болото вкривалося пластами білого снігу, що злегка укладався в грубу верству (Н. Кобринська); По мілководді скрізь розляглося широколисте латаття, вкрило воду листом в три сталки (І. Нечуй-Левицький); Укопану глину беруть платками (Словник Б. Грінченка); Мис був високий, увесь білий, місцями білувато-сірий від вапняку і крейдяних мезозойських прошарків (З. Тулуб); Проверстки карбонатних порід у товщі глин; Лінза бурого вугілля; Діти з цікавістю розглядають нашарування глини й піску, на крутому урвистому березі річки темно-зеленими прожилками виступає глей (І. Цюпа); Це було неясне народження пісні про тяжку, але всеперемагаючу працю цих людей глибоко під землею, під гнітючим склепінням напластувань породи й вугілля (О. Донченко); З'явилися (на столі) рожева, з прорістю почеревина, брунатне кільце свіжої ковбаси (М. Стельмах); Озерце вкрилося тонкою крижаною плівкою (Л. Смілянський); Окрай шляху народів стоїть Та криниця глибока, Не заносить її в непогідь Пилюги поволока (Д. Павличко); — Щось хочете сказати? — Хочу, — відповіла мати, здіймаючи з країв мідного тазу рожеву, тремтливу від кипіння пінку (А. Шиян).