прорікати

ВИГОЛО́ШУВАТИ (публічно звертатися до когось із промовою, привітанням, тостом і т. ін.), ПРОГОЛО́ШУВАТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ОРА́ТОРСТВУВАТИ, ПРОГОВО́РЮВАТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ПРОРІКА́ТИ поет., уроч., РЕКТИ́ заст., поет., ВІЩА́ТИ заст., уроч., ВИРІКА́ТИ заст.; ЗАЧИ́ТУВАТИ, ЧИТА́ТИ, ПРОЧИ́ТУВАТИ (доповідь, настанову тощо). — Док.: ви́голосити, проголоси́ти, промо́вити, проговори́ти, проректи́, ви́ректи, зачита́ти, прочита́ти. Старий Книш з ґанку до народу промову виголошував (А. Головко); Знову співали хором, знову проголошували різні тости (О. Гуреїв); Він виступав на всіх мітингах і зборах, дуже красномовно промовляв (В. Минко); (Евфрозина:) Я наслухала, як він проказував із Антигони Гемонову промову — далебі, я ледве сльози здержати здолала! (Леся Українка); Послів кликнули до громади, І, виповнивши всі обряди, Латин прорік такий приказ (І. Котляревський); Він не пророк, щоб істини ректи (С. Голованівський); — Чи ти волієш на сцену — з високих котурнів віщати, Чи в героїчних рядках славити війни та кров (М. Зеров); Сіла на троні вона (Дідона), в окружному колі вояцькім, Суд вирікала, закони заводила (М. Зеров); Член Військової ради зачитав указ (В. Кучер); Гапка запалювала перед божничком свічечки, старий читав молитви голосно... (Марко Вовчок); Олександр знову прочитав приговор, і ще дужче сколихнулися селянські голови й голоси (М. Стельмах).

ГОВОРИ́ТИ (передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось), КАЗА́ТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ВИМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ, МО́ВИТИ, МОВЛЯ́ТИ заст., ПОВІДА́ТИ заст., ПРОРІКА́ТИ поет., РЕКТИ́ заст., поет., БА́ЯТИ фольк., ДЕ́ЙКАТИ діал.; ВІЩА́ТИ заст., уроч. (щось значне, важливе); ГА́ВКАТИ вульг. (стосовно людини, яку зневажають); ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ (повільно, протяжно); ЦІДИ́ТИ розм., ВИЦІ́ДЖУВАТИ розм. (неохоче, недбало); ПРОЦІ́ДЖУВАТИ розм. (перев. із сл. крізь зуби — повільно); КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ (перев. із сл. слово, речення тощо — чітко, роздільно); РУБА́ТИ розм. (різко); ГРИМІ́ТИ розм. (голосно, басом); ГАРЧА́ТИ зневажл. (сердито, невдоволено); ВИДА́ВЛЮВАТИ, ВИДУ́ШУВАТИ, ВИТИСКА́ТИ, ВИТИ́СКУВАТИ (перев. із сл. із себе — через силу, переборюючи якесь почуття тощо); ХРИПІ́ТИ (хрипким голосом); СКРИПІ́ТИ розм. (різким, неприємним голосом); СТОГНА́ТИ (жалібно, зі стогоном); ХЛИ́ПАТИ розм. (із схлипуванням); СИЧА́ТИ (з присвистом, а також здавленим від люті голосом); ШИПІ́ТИ розм. (вживаючи шиплячі звуки замість свистячих або притишеним, здавленим голосом). Я говорив так довго й щиро, що воєнком мені повірив, сказав, що буде з мене толк (В. Сосюра); Або розумне казать, або зовсім мовчать (прислів'я); — Бачите, як в житті заведено: що кому дошкуля, той про те й промовля (Григорій Тютюнник); — Я теж москвич, — тихо проказує капітан (А. Хижняк); — Марусю, біжи додому, біжи хутенько, рибочко! — вимовляє Михайло потихесечку (Марко Вовчок); — Чи правда, що ото балакають? (А. Головко); А третій не мовив нічого: Він мовити красно не міг (В. Самійленко); До часу глек, — мовляв один розумний лях, — До часу, голубе, нам глечик носить воду (П. Гулак-Артемовський); — Як же я верну зі школи без кожуха? — повідає хлопець (І. Франко);І надійшовши, дід прорік: "Ти змій і гор-дий чоловік..." (М. Драй-Хмара); І плаче, плаче Ярославна в Путивлі городі й рече: — Вітрило-вітре, господине! Нащо ти вієш..? (Т. Шевченко); Що говорять, то й виговорять. — Що бають, то й вибають (М. Номис); Дейкають, що через них і нам життя не стало (П. Панч); (Печериця:) Балакайте! Он Христос, коли про братолюбіє віщав, скільки з того часу віків пройшло, а ми й досі того братолюбія шукаємо (Панас Мирний); — Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, — кричала Мотря до Мелашки (І. Нечуй-Левицький); — Я теж тут не гуляв, сину, — тяг він по-старечому (Ю. Збанацький); — Та я тут недавно. Приїхав трохи підробити, — цідив, як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Г. Коцюба); Маєвський не говорив, а зневажливо виціджував слова (Ю. Шовкопляс); — Припізнились, припізнились, пора, хлопці, в ліс, — занепокоєно проціджує (Гнат) крізь загущені вуса й бороду неквапні слова (М. Стельмах); — Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірш, ніж ти, — карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (О. Копиленко); — Демонстрацію ліквідовано, сер, — сухо чеканить він (В. Собко); Насупленими очима нікуди мовби не дивився й рубав: — Ми телеграфували в ЦК спілки (І. Ле); — Негарчи. Справлю і собі, і тобі (чоботи) (М. Стельмах); — Ти тепер найстарший у громаді, — гримів Степан. — Що ти скажеш, так має бути (Лесь Мартович); А Масло повчає і повчає... Він лукаво підхихикує і хриплим голосом скрипить і скрипить (А. Хижняк); — Ви... ви... — хрипить пан Микола, — ви не гнівайтесь на мене (М. Коцюбинський); Степура важко видавлював з себе товстими, ніби обвареними губами: — Бомбили вночі Київ, Севастополь і ще якісь міста... (О. Гончар); — Я не знаю, про що ви говорите, Ольго Матвіївно, — нарешті видушує з себе Федір (Д. Ткач); Парубок.. ледь витискує з себе "добривечір" (М. Стельмах); — Орли сини мої, орли! — стогнав старий Чиж (О. Довженко); І стала (Венера) хлипать перед ним: "Чим пред тобою, милий тату, Син заслужив таку мій плату?.." (І. Котляревський); Мати.. сичить: — Я тебе питаю, де ти до цього часу сиділа? (Ірина Вільде); — Посватав! узяв добро! — шипіла вона з кривим усміхом (М. Коцюбинський). — Пор. 1. базі́кати, баси́ти, белькота́ти, 1. бо́вкнути, бурмота́ти, верзти́, 1. вимовля́ти, 1. повто́рювати, сказа́ти, 2. торохті́ти, шепеля́вити.

ПРОРОКУВА́ТИ (майбутнє), ПРОРО́ЧИТИ, ПРОРІКА́ТИ, ПРОВІЩА́ТИ, ВІЩУВА́ТИ, ПЕРЕДВІЩА́ТИ. — Док.: напророкува́ти, напроро́чити, проректи́, провісти́ти, навіщува́ти, передвісти́ти. Пророкував Зогаку звіздочот, Що буде смерть йому од Ферідуна (А. Кримський); — Не розчовпу, що ти пророчиш, — Еней Сивіллі говорив (І. Котляревський); Ще прийде кара на панів, розумні голови давно прорікали (К. Гордієнко); В одному селі, де спинився наш партизанський загін, кума Палажка на карти кинула, кінець скорий Гітлерові провіщала (Ю. Мокрієв); (Поліксена:) Кассандро, признавайся, значить, правда, що ти його кляла і віщувала йому й мідійцям згубу? (Леся Українка). — Пор. 1. грози́ти.

ПЕРЕДБАЧА́ТИ (уявляти дальший хід, розвиток чогось), ПРОВИ́ДІТИ уроч., ПРОЗИРА́ТИ уроч., ПЕРЕДХО́ПЛЮВАТИ уроч. рідше, ПРОЗРІВА́ТИ рідше; ЗАВБА́ЧУВАТИ (ЗАВБАЧА́ТИ) (перев. щодо явищ природи); ВІЩУВА́ТИ, ПРОРОКУВА́ТИ, ПРОРО́ЧИТИ, ПЕРЕДРІКА́ТИ, ПРОРІКА́ТИ, ПРОВІЩА́ТИ (ПРОВІ́ЩУВАТИ рідше), ПЕРЕДВІЩА́ТИ (висловлювати передбачуване); ПРОГНОЗУВА́ТИ спец. (на підставі наукових даних). — Док.: передба́чити, прозирну́ти, передхопи́ти, прозрі́ти, завба́чити, передректи́, проректи́, провісти́ти (провіщува́ти рідше), передвісти́ти. Як і передбачив Порфир, від Тихої могили екскурсанти потяглись до.. наукової станції (О. Гончар); Ти провидів, що люд буде гнить у ворожій тюрмі, — Як же серце твоє не розбилось від лютого жалю? (Леся Українка); Дивлюся в далечінь — І крізь руїну й тьму майбутнє прозираю (Л. Первомайський); Максимові пригадалися думки з Шевченкового щоденника про Фультона і Уатта. "Як умів мудрий поет так прозріти майбутнє.." (Н. Рибак); Вміти "читати" хмари — значить завбачати погоду, твердять синоптики (з газети); Як Максим віщував, так і сталося (Н. Кобринська); Товариші пророкували йому професуру (С. Добровольський); Ректор.. поважав доцента, пророчив йому велике майбутнє (Григорій Тютюнник); Хоч славнозвісний професор і передрік смерть у найближчі години, Аркадій промучився ще понад тиждень (Ірина Вільде); Чує серце, правду Кобзар прорікав (К. Гордієнко); І ось він (супутник) показався на чорному небі, маленький і блискучий, там, де й провіщав Кочубей (В. Кучер); Якщо уважно стежити за життям лісових мешканців, то за їх поведінкою можна легко прогнозувати погоду (з газети).

ПРОВІЩА́ТИ (ПРОВІ́ЩУВАТИ рідше) (своєю появою, проявами, поведінкою, словами тощо вказувати на якісь зміни, події та ін., що мають настати), ПЕРЕДВІЩА́ТИ, ЗВІЩА́ТИ, ВІЩУВА́ТИ, ОБІЦЯ́ТИ, ПРОРОКУВА́ТИ книжн., поет., ПРОРО́ЧИТИ книжн., поет., ПРОРІКА́ТИ заст., поет., ПРИРІКА́ТИ заст., поет. — Док.: провісти́ти, провіщува́ти, передвісти́ти, звісти́ти, напророкува́ти, напроро́чити, проректи́, приректи́. Потемніле від глибоко прихованої скорботи, дідове обличчя не провіщало нічого радісного (Я. Гримайло); Постріл провістив, що для диких плес скінчилась ера мирного життя (Ю. Мушкетик); Починають шуміти дерева, передвіщаючи грозу (А. Шиян); На Вітоші світає, Палає хмарка біло-золота, Звіщаючи, що швидко день настане (П. Воронько); Ті рідкі випадки, коли їх очі стрічались, були пам'ятні Лазареві і віщували недобре (М. Коцюбинський); На деякий час запала мовчанка, що обіцяла ще більшу сварку (Григорій Тютюнник); Та й сни були, як і життя — страшні та неодрадні.. Що вони віщують, що пророкують? (Панас Мирний); Птахи пророчили весну (В. Швець); Як меч, він (Т. Шевченко) слово піднімав, і в сонце правди й волі вірив, і світлу долю прорікав (І. Гончаренко).