прорікати

ПРОРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОРЕКТИ́, ечу́, ече́ш, док., перех. і без додатка,

1. За релігійними уявленнями — пророкувати волю божу.

Тихо прорікав панотець, що душі тих, що життя своє положили в боротьбі за віру, «в селеніях горних упокоються» (Стар., Облога.., 1961, 68);

[Гелен:] Цар Ономай образив Аполлона, засватавши пророчицю його і не спитавши згоди стріловержця, і бог за те свій гнів йому прорік устами віщими Кассандри (Л. Укр., II, 1951, 299).

2. Передбачати що-небудь.

Захар завіряє батька: ще прийде кара на панів, розумні голови давно прорікали, хай тільки зладяться люди (Горд., Чужу ниву.., 1947, 147);

Невідомі друзі недаремно прорікали: через тиждень Ольгу перевели до іншої камери (Кач., II, 1958, 68);

// поет. Урочисто провіщати що-небудь.

Як меч, він [Т. Г. Шевченко] слово піднімав, і в сонце правди й волі вірив, і світлу долю прорікав (Гонч., Вибр., 1959, 348);

З Канева грізно поглянув Шевченко, Кару нещадну катюгам прорік (Шер., Дружбою.., 1954, 61).

3. поет. Урочисто говорити, виголошувати що-небудь.

І надійшовши, дід прорік: «Ти — злий і гордий чоловік. Законів ваших ми не знаєм. Не знаєм крові і страхіть. Ми не катуєм, не караєм, — Тож нам з убійником не жить» (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 230);

Змінилось багато В житті і в природі Відтоді, як Гоголь слова ці прорік. Чудовий Дніпро наш При всякій погоді, Хоч старшим він став на цілісінький вік! (С. Ол., Вибр., 1959, 25);

// ірон. Промовляти що-небудь з надмірною патетикою, не допускаючи заперечень.

— Ага, Юхим Кудря, кажете? Пожалуй, вам можна йти. Ідіть, — прорік вояка, опустивши гвинтівку разом із списками (Ле, Ю. Кудря, 1956, 10);

— Вона спалить тебе своїм гнівом, коли ти будеш її мучити, — прорекла урочисто Руфа (Коп., Десятикласники, 1938, 275);

Тоном Галілея, що мовить своє славетне «А вона таки крутиться!» прорік [Гриня]: — Гумор! Гумор, люди, понад усе! (Гончар, Тронка, 1963, 175).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. прорікати — проріка́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. прорікати — див. говорити; передбачати Словник синонімів Вусика
  3. прорікати — -аю, -аєш, недок., проректи, -ечу, -ечеш, док., перех. і без додатка. 1》 За релігійними уявленнями – пророкувати волю Божу. 2》 Передбачати що-небудь. || поет. Урочисто провіщати що-небудь. 3》 поет. Урочисто говорити, виголошувати що-небудь. || ірон. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. прорікати — Віщувати, вивіщувати, вивістити, повивішувати, звішувати, звістити, позвіщувати, навіщувати, навістити, понавіщувати, повіщувати, повістити, провіщувати, провістити, увіщувати, увістити, поувіщувати, пророкувати, напророковувати, напророкувати... Словник чужослів Павло Штепа
  5. прорікати — ПРОРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОРЕКТИ́, ечу́, ече́ш, док., що і без дод. 1. Пророкувати волю Божу. Тихо прорікав панотець, що душі тих, що життя своє положили в боротьбі за віру, “в селеніях горних упокоються” (М. Словник української мови у 20 томах
  6. прорікати — ВИГОЛО́ШУВАТИ (публічно звертатися до когось із промовою, привітанням, тостом і т. ін.), ПРОГОЛО́ШУВАТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ОРА́ТОРСТВУВАТИ, ПРОГОВО́РЮВАТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ПРОРІКА́ТИ поет., уроч., РЕКТИ́ заст., поет., ВІЩА́ТИ заст., уроч., ВИРІКА́ТИ заст. Словник синонімів української мови
  7. прорікати — Проріка́ти, -ріка́ю, -ріка́єш; проректи́, -речу́, -рече́ш; прорі́к, -рекла́, -рекли́; прорі́кши Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. прорікати — Проріка́ти, -ка́ю, -єш сов. в. проректи, -речу, -че́ш, гл. Изрекать, говорить, сказать. Порано ще, панове громадо, прорікати слово остатнє про Тараса. К. (О. 1861. VI. 28). Не прорік ні слова. Г. Барв. 28. Вдово небого, прорік я слово, чи багато дітей маєш? Чуб. V. 820. Словник української мови Грінченка