просвічувати

ВДИВЛЯ́ТИСЯ (УДИВЛЯ́ТИСЯ) (на) кого-що (дуже пильно, уважно дивитися кудись, на кого-, що-небудь), ВГЛЯДА́ТИСЯ (УГЛЯДА́ТИСЯ), ПРИДИВЛЯ́ТИСЯ до кого-чого, на кого-що й без додатка, ПРИГЛЯДА́ТИСЯ до кого-чого, кому, чому й без додатка, ДОДИВЛЯ́ТИСЯ до кого-чого, РОЗДИВЛЯ́ТИСЯ кого, що, на кого-що й без додатка, ВИТРІЩА́ТИСЯ на кого-що, ДОГЛЯДА́ТИСЯ до кого-чого, розм., ЗОРИ́ТИ на кого-що, розм., НАЗИРА́ТИ без додатка, розм., ПРИЗИРА́ТИСЯ до кого-чого, діал., ВПИВА́ТИСЯ (УПИВА́ТИСЯ) в кого-що, ВПИНА́ТИСЯ (УПИНА́ТИСЯ), ВТУ́ПЛЮВАТИСЯ (УТУ́ПЛЮВАТИСЯ), ВСТРОМЛЯ́ТИСЯ (УСТРОМЛЯ́ТИСЯ), ВСТРО́МЛЮВАТИСЯ (УСТРО́МЛЮВАТИСЯ), ПРОНИКА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОЙМА́ТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОШИВА́ТИ, ПРОКО́ЛЮВАТИ, ПРОМА́ЦУВАТИ розм., ПРОШТРИ́КУВАТИ розм., ПОГЛИНА́ТИ, ВБИРА́ТИ (УБИРА́ТИ), Ї́СТИ розм., ЖЕ́РТИ розм., ПРИРОСТА́ТИ до кого-чого, ВПИРА́ТИСЯ (УПИРА́ТИСЯ) в кого-що (у сполуч. зі сл. очима, поглядом); ВСТРОМЛЯ́ТИ (УСТРОМЛЯ́ТИ) в кого-що, ВСТРО́МЛЮВАТИ (УСТРО́МЛЮВАТИ), ВТУ́ПЛЮВАТИ (УТУ́ПЛЮВАТИ), УПИРА́ТИ (ВПИРА́ТИ) (у сполуч. зі сл. очі, погляд). — Док.: вдиви́тися (удиви́тися), вгле́дітися (угле́дітися), вгля́дітися (угля́дітися), придиви́тися, пригле́дітися, пригля́дітися, пригля́нутися, додиви́тися, роздиви́тися, ви́тріщитися, догляді́тися, нази́рити, впи́тися (упи́тися), вп'ясти́ся (уп'ясти́ся), впну́тися (упну́тися), вту́питися (уту́питися), встроми́тися (устроми́тися), прони́кнути, прониза́ти, пройня́ти, проши́ти, проколо́ти, уп'я́лити (вп'я́лити), прома́цати, проштрикну́ти, прирости́, упе́ртися (впе́ртися), встроми́ти (устроми́ти), вту́пити (уту́пити), упе́рти (впе́рти). З жальним подивом вдивляється мандрівник у найдорожчі місця серед рідних руїн (О. Довженко); Кожна з жінок, удивившись у яку-небудь річ, думала про себе (Панас Мирний); Улас.. з острахом вглядався в море вогнів, що мерехтіли на горизонті (Григорій Тютюнник); Кінорежисер уважно придивлявся до Сашкового обличчя, наче вивчав кожну його рису, кожен рух (Л. Смілянський); За мить вона знову появилася і, близько підійшовши до нас, почала приглядатися (О. Досвітній); Він йшов тихо, додивляючись до кожного куща, чи не хитається він, чи не видно з-за його любої йому постаті (Панас Мирний); — Як же ти зберегла все це? — здивовано розпитував Лекс, роздивляючись вже досить приношені, але зараз такі приємні речі (В. Собко); Він повернув раптом голову до людей і витріщився на них страшно (О. Кобилянська); Роботи в мене було небагато — так я тинявся, до всього доглядаючись, до всього дослухаючись (Марко Вовчок); В однім наметі дід не спить; ..І пильно на поле зорить І на туманні оболоні (М. Драй-Хмара); Все назирав (я), чи не побачу похилого стовбура або вигідної гілки (М. Коцюбинський); Впивався (Брянський) гострим поглядом у поле бою (О. Гончар); Як Христя увійшла з самоваром, він так і упився в неї своїми гострими очима (Панас Мирний); Він напружує очі й впинається ними в рядки (І. Кириленко); Скляними очима він вп'явся в стелю (І. Цюпа); Всі за кущами, присівши, уп'ялися очима в один бік (С. Васильченко); Трифонов зупинився навпроти майора і втупився в нього своїми очима (П. Автомонов); Очі (Матюхи) гостро встромилися в Давида (О. Головко); Почав (Герман) уважно слухати та проникати зором у грубу лісову сутінь (І. Франко); (Лікар) пронизує його ясним, сміливим поглядом (М. Коцюбинський); Там ангел помсти злий, суворий.. Проймав мене знов зором огневим (Леся Українка); "До чого це він гне?" — пронизливими.. очима (Омелян) просвічує Терентія (М. Стельмах); Одчиняючи ворота, прошиває (Катря) мене наскрізь пильним, допитливим поглядом (Я. Качура); Ліниво притягнувши до себе коричневу папку з суворою назвою "Справа", прокурор проколов відвідувача суворим поглядом (Ю. Збанацький); Тимко хмурить брови, промацує очима шелюги (Григорій Тютюнник); Проштрикнула вона недовірливим поглядом Марію (Р. Іваничук); Поглинав (Кузь) багатство очима (Григорій Тютюнник); Глянув на Килину так, наче щойно побачив, і тепер усю її вбирає поглядом (Є. Гуцало); Тільки Стасик жер маму блискучим оком (М. Коцюбинський); Штефан.. приріс очима до Миколи (Я. Галан); — Ну що? — знову кинув Прохор і вперся в нього (Никанора) очима (І. Микитенко); Встромляв (Іван) очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі (М. Коцюбинський); Коли Олекса втуплював у нього свої очі (навчився дивитись проникливо), зайда починав мнятися й плутатись (Г. Хоткевич); Пан лейтенант фон-Бюлов одкидається на спинку розкішного крісла і впирає в мене допитливий погляд своїх сірих очей (П. Колесник).

ВИДНІ́ТИСЯ (бути видним, приступним зорові), ВИДНІ́ТИ, ПОЗНАЧА́ТИСЯ, ВБАЧА́ТИСЯ (УБАЧА́ТИСЯ) розм.; ВИМАЛЬО́ВУВАТИСЯ, МАЛЮВА́ТИСЯ рідше, ВИРИСО́ВУВАТИСЯ, ВИКАРБО́ВУВАТИСЯ, КРАСУВА́ТИСЯ (бути виразно видним); МРІ́ТИ, МРІ́ТИСЯ, МАЯ́ЧИ́ТИ, МАЯЧІ́ТИ, МАЙОРІ́ТИ, МА́ЯТИ, МЕРЕХТІ́ТИ, БОВВАНІ́ТИ, ДАЛЕНІ́ТИ, МАНЯ́ЧИТИ розм. рідко, МАНЯЧІ́ТИ розм. рідко, МРЯЧИ́ТИ діал. (бути видним здалеку, невиразно); ВИГЛЯДА́ТИ, ВИЗИРА́ТИ, ПОКА́ЗУВАТИСЯ, ВИКА́ЗУВАТИСЯ розм. рідко (бути видним з-за чогось, з-під чогось, із-поміж чогось); ПРОГЛЯДА́ТИ, ПРОГЛЯДА́ТИСЯ рідше, ПРОЗИРА́ТИ, ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ, ПРОРІЗА́ТИСЯ рідше, ПРОДИВЛЯ́ТИСЯ рідше, ВИСКА́ЛЮВАТИСЯ розм., СКА́ЛИТИСЯ розм. рідко (крізь щось); ВИСТУПА́ТИ з чого, ПРОСТУПА́ТИ з чого, крізь що, ВИТИКА́ТИСЯ з чого, з-під чого (трохи, частково бути, ставати видним); ПОЛИ́СКУВАТИ (виділяючись блиском); СВІТИ́ТИ, СВІТИ́ТИСЯ, ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ (бути видним крізь що-небудь, між чим-небудь і т. ін.). — Док.: позна́читися, ви́малюватися, ви́рисуватися, ви́карбуватися, помая́чи́ти, поманячі́ти, помаячі́ти, ви́глянути, ви́зирнути, показа́тися, прогля́нути, прозирну́ти, прорі́затися, ви́скалитися, ви́ступити, проступи́ти, ви́ткнутися. За вигоном, край села, виднілось друге село (М. Коцюбинський); У траві ледь-ледь виднів залишений колесами слід (Ю. Мушкетик); Вже поблизу в пітьмі позначається берег Цірцеї (М. Зеров); На цвинтарі росли високі дерева, .. крізь сухі віти вбачалося церковне віконечко (Марко Вовчок); Попереду ясно вимальовувалися чорні фігури вершників (Григорій Тютюнник); З туману, справді, вже вирисовувався Переяслав (О. Іваненко); На місячну дорогу виплив човен, серед мінливого срібного мерехтіння викарбувався силует рибалки (І. Волошин); На зеленій.. хатині.. яскраво красувалася вивіска (П. Козланюк); Он на кінці виднокруга мріє село (Олена Пчілка); (Філемон:) Море синьою стягою ледве мріється здаля (переклад М. Лукаша); У темряві невиразно маячили силуети хат (Ю. Збанацький); Гостроверхі шапки маячіли здалека.. Це були татари (Б. Грінченко); Над лісом, що майорів півколом, небо здавалося бліднішим (Ірина Вільде); Ліворуч мерехтів на вершку могили мурований стовп (Юліан Опільський); Безлюдний пляж. І лише дві постаті бовваніють удалині (А. Головко); Даленіє місто на осіннім фоні (В. Сосюра); На горбку манячили чорні силуети вітряків (О. Десняк); На долині манячіли.. намети (І. Нечуй-Левицький); Назустріч мені поспішали з базу жінки.., з їх кошиків виглядали барвінок і первоцвіт (М. Коцюбинський); Серед пучечків торішньої трави де-не-де визирали вже блакитними оченятами проліски (Б. Грінченко); На тлі.. лісу показується біла мурована брама (М. Коцюбинський); А з долини церква виказувалась в садку (А. Свидницький); З ранкового туману подекуди проглядали густі віти дерев, кручі (І. Ле); Дорога проглядалась у бінокль верстов на п'ять (П. Панч); Між верхівками дерев сірими плямами прозирало небо (П. Кучера); Враз темніє, і, до цвяшків подібні, Прорізуються зорі мовчазні В осіннім небі (Л. Первомайський); А над селом вискалюється з зелені червоний двір (І. Франко); — А наші черевики, — вигукнув Михайло, — черевики з продертими підошвами, крізь які скаляться панські пальці! (П. Загребельний); Вдалині вже неясно виступало з імли підніжжя могутнього гірського кряжа (З. Тулуб); Вдалині.. виднілися довжанські ліси, а ближче з густих чагарів проступало білими хатами село Ступки (Григорій Тютюнник); Ліворуч, з-за далеких горбів, витикається високий.. димар цукроварні (В. Козаченко); Молода береза соромливо світила крізь ліщинник білим тілом (О. Донченко); Вже крізь віти світяться вогні (В. Сосюра); Будівля.. просвічувала червоною цеглою крізь золотисте мереживо риштувань (Ю. Смолич); Руїни просвічувалися крізь густе плетиво обгорілих садів (В. Кучер). — Пор. 1. ви́дний.

ВИРАЖА́ТИ що (передавати, показувати почуття, стан, наміри тощо певними зовнішніми ознаками, проявами, виглядом і т. ін.), ВИЯВЛЯ́ТИ, ВИЛИВА́ТИ, ВІДБИВА́ТИ, ВИПРОМІ́НЮВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИ чим, рідше; ДИ́ХАТИ чим, ПОДИХА́ТИ рідко (бути сповненим, пройнятим чим-небудь). — Док.: ви́разити, ви́явити, ви́лити, ви́лляти, відби́ти, ви́променити. Його обличчя.. виражало непокірність і невміння стримуватися (М. Ю. Тарновський); Його очі виявляли таку тривогу,.. що всі в хаті ніби заніміли (І. Нечуй-Левицький); Усі реготались,.. Хто жарти твої (Котляревського) ті читав, й жартуючи з нами, гіркими сльозами Неправди людські виливав (Панас Мирний); Її нервове обличчя відбивало хвилювання (З. Тулуб); Очі його випромінювали найсвітлішу радість (С. Журахович); Ясні голубі очі просвічують глибокою думою (В. Кучер); Тонкий стан залишився такий же, зате вся фігура дихала пружною зрілістю (І. Цюпа); Тонкі брови,.. рум'яні губи — все подихало молодою парубочою красою (І. Нечуй-Левицький).

ВИЯВЛЯ́ТИСЯ (про почуття, думки, наміри тощо — ставати явним, помітним за зовнішніми ознаками), ПРОЯВЛЯ́ТИСЯ, ВИРАЖА́ТИСЯ, ПОКА́ЗУВАТИСЯ, ПРОБИВА́ТИСЯ, ПРОГЛЯДА́ТИ, ПРОСТУПА́ТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОКИДА́ТИСЯ, ПРОСИНА́ТИСЯ, ПРОЗИРА́ТИ, ПОЗНАЧА́ТИСЯ, ПОМІЧА́ТИСЯ, СПОСТЕРІГА́ТИСЯ, РОЗКРИВА́ТИСЯ, ЧИТА́ТИСЯ, ВІДБИВА́ТИСЯ, ВІДЧУВА́ТИСЯ, ПОЧУВА́ТИСЯ, ПРОМЕНИ́ТИСЯ (ПРОМІНИ́ТИСЯ) (про радість, любов і т.ін. — у погляді, усмішці); ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ, ПРОРІЗА́ТИСЯ рідко (про здібності, талант і т. ін.). — Док.: ви́явитися, прояви́тися, ви́разитися, показа́тися, проби́тися, прогля́нути, проступи́ти, проки́нутися, просну́тися, прозирну́ти, позначи́тися, розкри́тися, відби́тися, відчу́тися, почу́тися, прорі́затися. На її виду виявлялась клопотливість та задуманість (І. Нечуй-Левицький); Давно вже тліло в душах незадоволення Марусяком, лиш не було моменту тому проявитися (Г. Хоткевич); Який глибокий жаль, сердечний докір і заразом яка радісна надія виражалися в його очах! (І. Франко); Молоді ще (Миколай з Параскою), але якась певність рухів і світогляду.. показується в них (Г. Хоткевич); Їй самій стає неприємно, що в голосі пробиваються нотки роздратування (О. Гончар); Його очі перелякано розширились, і з них проглянули сум і безнадія (Ю. Збанацький); В руках жінки, в погляді, у всій її позі проступала непідроблена сором'язливість (Ю. Бедзик); Доброта так і просвічує в його одкритому лиці (М. Коцюбинський); Щось прикре, дражливе прокидалося в його словах (Леся Українка); — В усій Вашій істоті прозирає щирість (Ф. Бурлака); В голосі його справді звучала радість, хоч на незворушному обличчі то не позначилось (Є. Гуцало); І ще помічалася за ним риса: в тилу він був похмурим і неговірким (Григорій Тютюнник); Незважаючи на те, що заліза в ґрунті багато, в рослинах інколи спостерігається його недостача (з журналу); Старий гідротехнік мав вдачу, яка розкривалася не з першого слова (М. Чабанівський); Спокій тривалого кохання.. читався в рисах її високого чола (Л. Первомайський); На його обличчі.. відбивалася найрізноманітніша гама почуттів (О. Донченко); В голосі Ярослави відчувалося куди більше байдужості, ніж зацікавлення (Л. Дмитерко); В погляді (Оксани) сяйливому, гарячому почувається внутрішня пристрасть, прихована жага (О. Гончар); Ленінградці люблять своє чудове місто.. Любов та промениться з їхніх очей, з їхніх постатей (Остап Вишня); У дев'ятому.. класі в Максима почали прорізуватися й певні громадські, організаторські та навіть ораторські нахили (В. Козаченко).

I. ОСВІТИ́ТИ (зробити видним, освітленим кого-, що-небудь, наповнити світлом щось — про джерело світла, світло), ОСВІТЛИ́ТИ, ОПРОМІ́НИТИ, ПРОСВІТИ́ТИ, ВИ́СВІТИТИ, ВИ́СВІТЛИТИ, РОЗСВІТИ́ТИ, ПРОСВІТЛИ́ТИ, УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) підсил., ОСЯ́ЯТИ (ОСЯ́ТИ підсил. рідше), ОСІЯ́ТИ підсил. уроч., ОЗОРИ́ТИ поет., ОСВІНУ́ТИ діал., РОЗ'ЯСНИ́ТИ діал.; РОЗІТНУ́ТИ, РОЗСІКТИ́ (раптово або вузькою смугою). — Недок.: осві́тлювати, осві́чувати, освітля́ти рідше просві́тлювати, опромі́нювати, просві́чувати, висві́чувати, висві́тлювати, розсві́чувати, осява́ти, ося́ювати, ударя́ти (вдаря́ти), озо́рювати, роз'ясня́ти (роз'я́снювати), розтина́ти, розсіка́ти. Чиркнув (солдат) сірником, закурив і освітив вогником обличчя Бондаренка (А. Головко); Повівши ліхтариком по палубі, я освітлив лише порожнє місце (Ю. Яновський); Синій місяць химерною грою опромінив узор на вікні (В. Сосюра); Ой, да світи, місяць,.. Ой, та просвіти ж ти Милому дорогу (пісня); Ліхтариком.. Труда висвітлила спочатку важкі черевики (І. Ле); (Путята:) ..Скрипка горить на те, щоб розсвітити темряву, а пожежа на те, щоб знівечити людське добро (Юліан Опільський); Уже не раз пожежа просвітляла Повитий таїною небосхил (Л. Первомайський); Зійшов місяць і вдарив ясним промінням по білих хатах (Марко Вовчок); Парк осяяло сонце (В. Гжицький); Огонь осіяв сіни і — диво... перед Чіпкою стояла Галя! (Панас Мирний); Палай, наше вогнище, тепле і рідне..! Ти всюди нам світиш, ти всюди нам видне, Озорюєш нам ти дороги у світ! (В. Бичко); Воно (сонце) осяло й зогріло землю (В. Самійленко); Грім розлігся, залунав, Освінула блискавиця Темінь дику (М. Старицький); Збоку крізь двері світло роз'яснювало середину стодоли (Лесь Мартович); Невдовзі прожектори розітнули темряву в кількох місцях (О. Гончар); І враз каганець тьму горища розсік (І. Нехода).

СВІТИ́ТИ (про вогонь, небесні світила, ліхтарі тощо — випромінювати світло), СВІТИ́ТИСЯ, ГОРІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИСЯ, ПРОМЕНИ́ТИСЯ, ПРОМІ́НИТИСЯ, ЗОРІ́ТИ поет.; МЕРЕХТІ́ТИ, БЛИ́МАТИ, МИГТІ́ТИ, МРІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ТРЕМТІ́ТИ, ТРІ́ПАТИСЯ, МИГА́ТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, РЯХТІ́ТИ, ЛУ́ПАТИ розм., БЛИ́КАТИ діал. (світити нерівно й тремтливо); СЯ́ЯТИ, СІЯ́ТИ, ВИСВІ́ЧУВАТИ, ПАЛА́ТИ, ЯСНІ́ТИ, ЯСНИ́ТИСЯ, ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ рідше, ПОЛОМЕНІ́ТИ рідше, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ПЛОМЕНИ́ТИСЯ (ПЛОМЕНІ́ТИСЯ) поет. рідше, СЯ́ТИ заст. (яскраво світити); ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ рідше, ПАЛАХТІ́ТИ, ЖАХТІ́ТИ (світити яскраво, але нерівно); ПРИСВІ́ЧУВАТИ (випромінювати неяскраве світло); ЛЮМІНЕСЦІЮВА́ТИ спец. (світити холодним світлом); ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ (світитися, пронизуючи щось). Світить місяць, та не гріє (прислів'я); Блимала лампа без скла й більше чадила, ніж світила (І. Нечуй-Левицький); Ми встаємо з півнями; Ще світяться по місту ліхтарі (П. Грабовський); Троянівка ще спала, хоч по деяких хатах уже світилося (Григорій Тютюнник); Горіли електричні лампи. Був вечір (Ю. Яновський); Сонце ледве променіє, І на сході вже світає (Леся Українка); Все небо мерехтіло зорями (О. Гуреїв); В хижі світилося, блимав олійний каганчик (П. Загребельний); Сіріє мла долин, Мигтять огні (М. Зеров); Ми під явором сиділи, А над нами зірки мріли (І. Манжура); Не зважав (місяць) ні на зорі, що іскрилися довкруги нього, ні на білі хмари (Н. Кобринська); Там тисячі зірок одна перед другою вигравають: та лупає, а та труситься тихо (Панас Мирний); В небі чистім і прозорім Сонце сяє (М. Рильський); Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно (В. Стус); Перед вікном висвічував повний місяць (О. Гуреїв); Свічка тихо і рівно палала (М. Коцюбинський); Полум'яніло серпневе сонце (Н. Рибак); Пломеніють багряні заграви пожеж (С. Скляренко); Снується тихо ясна ніч.. І тисячі на небі свіч Палахкотять над головою (С. Руданський); У ярмах народів конали ідеї.., Та всюди зоря палахтіла (І. Драч); Пожаром жахтить небокрай (А. Малишко). — Пор. 1. бли́скати, 2. бли́скати, 1. блища́ти.