просвічуватися

ВИДІЛЯ́ТИСЯ (бути помітним серед інших), ВИРІЗНЯ́ТИСЯ, ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИСЯ, ВИДАВА́ТИСЯ, ВИЗНАЧА́ТИСЯ, ВІДЗНАЧА́ТИСЯ, ВІДЗНА́ЧУВАТИСЯ, ПОЗНАЧА́ТИСЯ, ВИТИНА́ТИСЯ, ВИЗНА́ЧУВАТИСЯ рідше, ВИМАЛЬО́ВУВАТИСЯ, ВИОКРЕ́МЛЮВАТИСЯ рідше, ВИКРЕ́СЛЮВАТИСЯ, ОКРЕ́СЛЮВАТИСЯ, НАКРЕ́СЛЮВАТИСЯ, ВИРІ́ЗЬБЛЮВАТИСЯ, ВИРІЗА́ТИСЯ, ВИРІ́ЗУВАТИСЯ, ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ, ПРОРІЗА́ТИСЯ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ, ОБРИСО́ВУВАТИСЯ рідше (про контури, обриси чого-небудь); ВІДБИВА́ТИСЯ, ВІДТІНЯ́ТИСЯ, ВІДТІ́НЮВАТИСЯ (на тлі чого-небудь); ВИСВІ́ЧУВАТИ, СВІТЛІ́ТИ (про світле), ТЕМНІ́ТИ (про темне), БІЛІ́ТИ (про біле), ГОЛУБІ́ТИ (про голубе), ЗЕЛЕНІ́ТИ (про зелене), РЯСНІ́ТИ (виділятися своєю ряснотою), СИНІ́ТИ (про синє), СІРІ́ТИ (про сіре), ЯСНІ́ТИ (виділятися світлим яскравим кольором). — Док.: ви́ділитися, ви́різнитися, відокре́митися, ви́значитися, ви́окремитися, ви́малюватися, окре́слитися, накре́слитися, ви́різьбитися, ви́різатися, прорі́затися, обрисува́тися, відби́тися, відтіни́тися. Ця дівчина різко виділялася серед інших учнів (О. Копиленко); З-поміж дівчат.. Оленка вирізнялася своїм сильним голосом (К. Гордієнко); Пострілів не було, було єдине гоготання землі й неба, серед якого відокремлювались тільки вибухи авіабомб (О. Гончар); Особливо видавався між хлопцями Павлушка Якович — чистенько зодягнене, випещене.. хлоп'я (С. Васильченко); Він (Франко).. пише повісті, драми, оповідання,.. взагалі визначається незвичайною плодовитістю, різностороннім талантом і науковою ерудицією (М. Коцюбинський); Обидві (кобзи) були виготовлені з великих окоренків добре висохлої груші, відзначалися високою мелодійністю (І. Шаповал); Шлях (у степу) ледве позначався по прибитій витолоченій тирсі (Ю. Смолич); Жовтий прямокутник (вікна) витинається з ночі (Ю. Яновський); Навіть серед великих своїх сучасників Лев Толстой виокремлювався могутньою силою впливу на духовне життя людства (з газети); Зійшов місяць... Виразніше вималювались на фоні неба дерева та будівлі (Д. Ткач); Хтось стояв біля вікна: струнка постать у блакитному чітко викреслювалася на рожевому тлі (П. Кочура); На заході синіми вершинами окреслювалися Карпати (І. Цюпа); Вдалині накреслювалася на небі легка смуга напівпрозорих хмар (З. Тулуб); Чітко вирізьблюється на тлі неба вершечок високої сосни (В. Козаченко); Ії (дівчини) огрядна постать гарно вирізується в світлі молодого місяця (Леся Українка); На ньому (небі) ледве прорізувалися зірки (І. Ле); Неподалік від башти на відкритому місці просвічувалась фігура юнака (О. Гончар); Здоровий засмалений морським вітром вид (Алі) та червона хустина на голові прегарно одбивались на тлі блакитного моря (М. Коцюбинський); Біле тіло її ще виразніше відтінялося чорним крепом (Григорій Тютюнник); Морозний ранок ледве зазорів. Вже, сонячним обведені пунктиром, Відтінюються обриси домів (В. Бичко); Попрямувала Сахно до палацу, на своє вікно, що блідо-блідо висвічувало в перших ясних світлинах зорі (Ю. Смолич); З височини двох поверхів мерехтять калюжі й темніє канава на чорній, мокрій землі (Ю. Яновський); Над свіжою могилою діда Сафата.. зеленіла молода смеречина. Поруч.. голубів хрещатий барвінок, жовтів безсмертник (Ф.Малицький); В садах рясніють пізні яблука і груші (В. Кучер); Там, по той бік (на оболоні).. синіли невеличкі ліски (Панас Мирний); Біля хати сіріли скопані грядки (М. Коцюбинський); Далеко на узліссі ясніло два білих намети, над ними біліли бунчуки (Н. Рибак). — Пор. жовті́тися, 1. рябі́ти, 2. червоні́ти.

ВИДНІ́ТИСЯ (бути видним, приступним зорові), ВИДНІ́ТИ, ПОЗНАЧА́ТИСЯ, ВБАЧА́ТИСЯ (УБАЧА́ТИСЯ) розм.; ВИМАЛЬО́ВУВАТИСЯ, МАЛЮВА́ТИСЯ рідше, ВИРИСО́ВУВАТИСЯ, ВИКАРБО́ВУВАТИСЯ, КРАСУВА́ТИСЯ (бути виразно видним); МРІ́ТИ, МРІ́ТИСЯ, МАЯ́ЧИ́ТИ, МАЯЧІ́ТИ, МАЙОРІ́ТИ, МА́ЯТИ, МЕРЕХТІ́ТИ, БОВВАНІ́ТИ, ДАЛЕНІ́ТИ, МАНЯ́ЧИТИ розм. рідко, МАНЯЧІ́ТИ розм. рідко, МРЯЧИ́ТИ діал. (бути видним здалеку, невиразно); ВИГЛЯДА́ТИ, ВИЗИРА́ТИ, ПОКА́ЗУВАТИСЯ, ВИКА́ЗУВАТИСЯ розм. рідко (бути видним з-за чогось, з-під чогось, із-поміж чогось); ПРОГЛЯДА́ТИ, ПРОГЛЯДА́ТИСЯ рідше, ПРОЗИРА́ТИ, ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ, ПРОРІЗА́ТИСЯ рідше, ПРОДИВЛЯ́ТИСЯ рідше, ВИСКА́ЛЮВАТИСЯ розм., СКА́ЛИТИСЯ розм. рідко (крізь щось); ВИСТУПА́ТИ з чого, ПРОСТУПА́ТИ з чого, крізь що, ВИТИКА́ТИСЯ з чого, з-під чого (трохи, частково бути, ставати видним); ПОЛИ́СКУВАТИ (виділяючись блиском); СВІТИ́ТИ, СВІТИ́ТИСЯ, ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ (бути видним крізь що-небудь, між чим-небудь і т. ін.). — Док.: позна́читися, ви́малюватися, ви́рисуватися, ви́карбуватися, помая́чи́ти, поманячі́ти, помаячі́ти, ви́глянути, ви́зирнути, показа́тися, прогля́нути, прозирну́ти, прорі́затися, ви́скалитися, ви́ступити, проступи́ти, ви́ткнутися. За вигоном, край села, виднілось друге село (М. Коцюбинський); У траві ледь-ледь виднів залишений колесами слід (Ю. Мушкетик); Вже поблизу в пітьмі позначається берег Цірцеї (М. Зеров); На цвинтарі росли високі дерева, .. крізь сухі віти вбачалося церковне віконечко (Марко Вовчок); Попереду ясно вимальовувалися чорні фігури вершників (Григорій Тютюнник); З туману, справді, вже вирисовувався Переяслав (О. Іваненко); На місячну дорогу виплив човен, серед мінливого срібного мерехтіння викарбувався силует рибалки (І. Волошин); На зеленій.. хатині.. яскраво красувалася вивіска (П. Козланюк); Он на кінці виднокруга мріє село (Олена Пчілка); (Філемон:) Море синьою стягою ледве мріється здаля (переклад М. Лукаша); У темряві невиразно маячили силуети хат (Ю. Збанацький); Гостроверхі шапки маячіли здалека.. Це були татари (Б. Грінченко); Над лісом, що майорів півколом, небо здавалося бліднішим (Ірина Вільде); Ліворуч мерехтів на вершку могили мурований стовп (Юліан Опільський); Безлюдний пляж. І лише дві постаті бовваніють удалині (А. Головко); Даленіє місто на осіннім фоні (В. Сосюра); На горбку манячили чорні силуети вітряків (О. Десняк); На долині манячіли.. намети (І. Нечуй-Левицький); Назустріч мені поспішали з базу жінки.., з їх кошиків виглядали барвінок і первоцвіт (М. Коцюбинський); Серед пучечків торішньої трави де-не-де визирали вже блакитними оченятами проліски (Б. Грінченко); На тлі.. лісу показується біла мурована брама (М. Коцюбинський); А з долини церква виказувалась в садку (А. Свидницький); З ранкового туману подекуди проглядали густі віти дерев, кручі (І. Ле); Дорога проглядалась у бінокль верстов на п'ять (П. Панч); Між верхівками дерев сірими плямами прозирало небо (П. Кучера); Враз темніє, і, до цвяшків подібні, Прорізуються зорі мовчазні В осіннім небі (Л. Первомайський); А над селом вискалюється з зелені червоний двір (І. Франко); — А наші черевики, — вигукнув Михайло, — черевики з продертими підошвами, крізь які скаляться панські пальці! (П. Загребельний); Вдалині вже неясно виступало з імли підніжжя могутнього гірського кряжа (З. Тулуб); Вдалині.. виднілися довжанські ліси, а ближче з густих чагарів проступало білими хатами село Ступки (Григорій Тютюнник); Ліворуч, з-за далеких горбів, витикається високий.. димар цукроварні (В. Козаченко); Молода береза соромливо світила крізь ліщинник білим тілом (О. Донченко); Вже крізь віти світяться вогні (В. Сосюра); Будівля.. просвічувала червоною цеглою крізь золотисте мереживо риштувань (Ю. Смолич); Руїни просвічувалися крізь густе плетиво обгорілих садів (В. Кучер). — Пор. 1. ви́дний.

СВІТИ́ТИ (про вогонь, небесні світила, ліхтарі тощо — випромінювати світло), СВІТИ́ТИСЯ, ГОРІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИСЯ, ПРОМЕНИ́ТИСЯ, ПРОМІ́НИТИСЯ, ЗОРІ́ТИ поет.; МЕРЕХТІ́ТИ, БЛИ́МАТИ, МИГТІ́ТИ, МРІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ТРЕМТІ́ТИ, ТРІ́ПАТИСЯ, МИГА́ТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, РЯХТІ́ТИ, ЛУ́ПАТИ розм., БЛИ́КАТИ діал. (світити нерівно й тремтливо); СЯ́ЯТИ, СІЯ́ТИ, ВИСВІ́ЧУВАТИ, ПАЛА́ТИ, ЯСНІ́ТИ, ЯСНИ́ТИСЯ, ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ рідше, ПОЛОМЕНІ́ТИ рідше, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ПЛОМЕНИ́ТИСЯ (ПЛОМЕНІ́ТИСЯ) поет. рідше, СЯ́ТИ заст. (яскраво світити); ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ рідше, ПАЛАХТІ́ТИ, ЖАХТІ́ТИ (світити яскраво, але нерівно); ПРИСВІ́ЧУВАТИ (випромінювати неяскраве світло); ЛЮМІНЕСЦІЮВА́ТИ спец. (світити холодним світлом); ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ (світитися, пронизуючи щось). Світить місяць, та не гріє (прислів'я); Блимала лампа без скла й більше чадила, ніж світила (І. Нечуй-Левицький); Ми встаємо з півнями; Ще світяться по місту ліхтарі (П. Грабовський); Троянівка ще спала, хоч по деяких хатах уже світилося (Григорій Тютюнник); Горіли електричні лампи. Був вечір (Ю. Яновський); Сонце ледве променіє, І на сході вже світає (Леся Українка); Все небо мерехтіло зорями (О. Гуреїв); В хижі світилося, блимав олійний каганчик (П. Загребельний); Сіріє мла долин, Мигтять огні (М. Зеров); Ми під явором сиділи, А над нами зірки мріли (І. Манжура); Не зважав (місяць) ні на зорі, що іскрилися довкруги нього, ні на білі хмари (Н. Кобринська); Там тисячі зірок одна перед другою вигравають: та лупає, а та труситься тихо (Панас Мирний); В небі чистім і прозорім Сонце сяє (М. Рильський); Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно (В. Стус); Перед вікном висвічував повний місяць (О. Гуреїв); Свічка тихо і рівно палала (М. Коцюбинський); Полум'яніло серпневе сонце (Н. Рибак); Пломеніють багряні заграви пожеж (С. Скляренко); Снується тихо ясна ніч.. І тисячі на небі свіч Палахкотять над головою (С. Руданський); У ярмах народів конали ідеї.., Та всюди зоря палахтіла (І. Драч); Пожаром жахтить небокрай (А. Малишко). — Пор. 1. бли́скати, 2. бли́скати, 1. блища́ти.