прояв
ВИ́ЯВ (дія, процес, явище, що робить явним, помітним чийсь стан, почуття, наміри тощо), ВИ́РАЖЕННЯ, ВИ́ЯВЛЕННЯ, ПРО́ЯВ, ВИ́РАЗ, ВИ́ЛИВ, МАНІФЕСТА́ЦІЯ, ДЕМОНСТРА́ЦІЯ, О́Б'ЯВ рідко; ПРО́БЛИСК, ПРИ́СМАК, ДУШО́К перев. ірон. (ледве помітний); РОСТО́К (перший, ледве помітний). Наша українська культура — вияв і витвір генія українського народу (М. Рильський); Вираження симпатії; Серед інших виявлень приязні і вдячності їм було вручено букет квітів (Л. Дмитерко); Олімпіада — це найвищий прояв спортивного духу (з газети); Не будемо давать ми виразу чуття, Що так з душі на волю рвуться (В. Самійленко); Мій біль безумовно шукав виливу (Ірина Вільде); Маніфестація відданості справі миру; Зимове купання — це не лише демонстрація можливостей людського організму — це здоров'я, бадьорість, витривалість (з газети); Грубі вибрики о. Василя Раїса приймала за об'яв енергії та непохитної волі (М. Коцюбинський); Жадібно ловить вона її (дитини) усмішку і перші проблиски свідомості (З. Тулуб); — В тобі є такий душок, є! Ти любиш бути першою (О. Донченко); Закльовувались у голові невеличкі ростки якихось таємних гадок, чогось такого, що не давалося ні думкою обхопити, ні очима осягнути (Панас Мирний).
Значення в інших словниках
- прояв — правильніше: вияв «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
- прояв — про́яв іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- прояв — [пройаў] -йаву, м. (на) -йав'і, мн. -йавие, -йав'іў Орфоепічний словник української мови
- прояв — -у, ч. Дія, процес, що робить явним, помітним чий-небудь стан, чиїсь почуття, наміри і т. ін.; вияв. || Форма, в яку втілюється, в якій спостерігається що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- прояв — Вияв Словник чужослів Павло Штепа
- прояв — ПРО́ЯВ, у, ч. Дія, процес, що робить явним, помітним чий-небудь стан, чиїсь почуття, наміри і т. ін.; вияв. [Пан Душечка:] Не можна одмовити тому гультяєві, що в його дикій, розбійницькій... Словник української мови у 20 томах