підтоптувати

СТОМИ́ТИ (довести когось до втоми), УТОМИ́ТИ (ВТОМИ́ТИ), ЗМОРИ́ТИ, ЗАТОМИ́ТИ підсил. розм., ЗАМОРИ́ТИ розм., УМОРИ́ТИ (ВМОРИ́ТИ) розм., НАМОРИ́ТИ розм., ВИ́МОРИТИ розм., УХЕ́КАТИ (ВХЕ́КАТИ) розм., УХО́РКАТИ (ВХО́РКАТИ) діал.; ПРИТОМИ́ТИ, ПРИМОРИ́ТИ (не зовсім стомити); ПЕРЕВТОМИ́ТИ (надмірно стомити); ПОТОМИ́ТИ (всіх або багатьох); НАТОМИ́ТИ (когось або частини тіла); НАТРУДИ́ТИ, СТРУДИ́ТИ розм. (частини тіла); ПІДТОПТА́ТИ розм. (ноги); РОЗТРУСИ́ТИ розм. (стомити дорожньою тряскою); ПРОМАНІ́ЖИТИ розм. (вимучити, примусивши довго чекати). — Недок.: сто́млювати, томи́ти, уто́млювати (вто́млювати), змо́рювати, замо́рювати, вимо́рювати, затомля́ти, притомля́ти, перевто́млювати, нато́млювати, натру́джувати, труди́ти, стру́джувати, підто́птувати. Багатьох пастухів, переважно молодших, утомила довга дорога лісом (В. Гжицький); Борис пускав щуку, бажаючи її зморити, а потім уже витягти (В. Собко); До самого півдня, натомивши коня, блукає хлопець ярами та болотами (М. Стельмах); На чужому полі ніжки натомила, на чужій роботі ручки натрудила (Леся Українка); Кінь підкорився мені цілком. Возив мене так, ніби боявся скинути або розтрусити (Ю. Збанацький). — Пор. висна́жувати.

ТОПТА́ТИ (приминати ногами під час ходьби, бігання; м'яти ногами), РОЗТО́ПТУВАТИ, ЗАТО́ПТУВАТИ, СТО́ПТУВАТИ, ПІДТО́ПТУВАТИ, ПРИТО́ПТУВАТИ, ПРИТО́ВКУВАТИ розм.; ЧАВИ́ТИ, РОЗЧА́ВЛЮВАТИ, ДАВИ́ТИ, ЧАВУ́ЧИТИ розм., ТОЛОЧИ́ТИ, ВИТОЛО́ЧУВАТИ (приминати трав'янисті рослини, пошкоджувати посіви, городину тощо); ВИТО́ПТУВАТИ, ҐРАСУВА́ТИ діал., ТАЛУВА́ТИ діал., ТРАТУВА́ТИ діал. (пошкоджувати посіви, городину, траву тощо). — Док.: потопта́ти, розтопта́ти, затопта́ти, стопта́ти, підтопта́ти, притопта́ти, притовкти́, ви́товкти, розчави́ти, роздави́ти, ви́толочити, потоло́чи́ти, притолочи́ти, ви́топтати. Стою я в весняному гаї... Фіалки, фіалки навкруг.. Боюся ступати, щоб їх не топтати (А. Кримський); — Яку лілію розтоптали, ох!.. Терентій! (О. Довженко); Стоптав би я тебе, руто, Та з жалю не можу (С. Руданський); Гнат Голод ішов похмурий і байдуже чавив широкими підошвами прикраси весни (П. Панч); Він не квапився забирати нахабного чобота з в'юнкої голландської травиці, толочив, м'яв, чавучив і душив її (П. Загребельний); Побіг він навпростець, нічого не минає, Чи нива, чи баштан — не розбирає, Толочить і ламає (Л. Глібов); — Ну не буде ж у тебе хоч на городі нічого! — сичить одужавши баба. Вийшла баба на город, давай витоптувати, давай ірвати (Ганна Барвінок); — Я буду стежки ґрасувати, а ти замітати (Леся Українка); Свині город талують (Словник Б. Грінченка); Тратує озимину худоба, бо земля мокра (Словник Б. Грінченка).