підхопитися

РОСТИ́ (ставати старшим, дорослішим; жити певним чином у дитячі та юнацькі роки), ВИРОСТА́ТИ, ЗРОСТА́ТИ, ПІДРОСТА́ТИ, ДОРОСТА́ТИ, ПІДХО́ПЛЮВАТИСЯ розм. рідко. — Док.: ви́рости, зрости́, підрости́, дорости́, підхопи́тися. Марко до наймички Ручки простягає І мамою невсипущу Ганну величає... Не зна Марко, росте собі, Росте, виростає (Т. Шевченко); Що не зробить вона,.. аби тільки дитина не росла без батька (М. Стельмах); Отак жив Чіпка, ріс, виростав у голоді та в холоді (Панас Мирний); Над рікою хатина, що зростав я в ній (В. Сосюра); Батька-матері не знаю: сиротою зросла я, при чужині, у людях (Марко Вовчок); Вже й сини Шрамові підросли й допомагали батькові в походах (П. Куліш); Діти в мене вже, Богу дякувати, підхопилися (І. Франко).

СХО́ДИТИ (про сонце, місяць, зірки — з'являтися над обрієм, на небі), ЗІХО́ДИТИ рідше, ПІДНІМА́ТИСЯ (ПІДІЙМА́ТИСЯ), УСТАВА́ТИ (ВСТАВА́ТИ), ЗВО́ДИТИСЯ, ЗНІМА́ТИСЯ, ЗДІЙМА́ТИСЯ, СХО́ПЛЮВАТИСЯ, ПІДХО́ПЛЮВАТИСЯ, ВИКО́ЧУВАТИСЯ, ПІДКО́ЧУВАТИСЯ, ВИХО́ДИТИ (про зірки). — Док.: зійти́, підня́тися (підійня́тися), уста́ти (вста́ти), звести́ся, зня́тися, здійня́тися, схопи́тися, підхопи́тися, ви́котитися, підкоти́тися, ви́йти. Ми сиділи обличчям до вільного моря, де мало сходити сонце (Ю. Яновський); Цвіли над обрієм огні Стожару, І лівим боком сходив Оріон (М. Зеров); Мов золота діжа, зіходить місяць Над сонною густою осокою (І. Вирган); Зоре моя вечірняя, Зійди над горою (Т. Шевченко); За Дніпром, за далекими дубовими гаями піднімалося сонце (С. Чорнобривець); Люблю я ті часи, як сонце вже встає (М. Рильський); З-за близького лісу зводився місяць (Є. Гуцало); Рано-рано схопилося сонце, виграваючи та висвічуючи червоним світлом (Панас Мирний); На небо виходять перші зорі (М. Стельмах).

УСТАВА́ТИ (ВСТАВА́ТИ) (приймати вертикальне положення, випрямляючи ноги), СТАВА́ТИ перев. із сл. на ноги, ПІДНІМА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ, ПІДВО́ДИТИСЯ, ЗВО́ДИТИСЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, СПИНА́ТИСЯ перев. із сл. на ноги, носки і т. ін.; СХО́ПЛЮВАТИСЯ, ПІДХО́ПЛЮВАТИСЯ, ЗРИВА́ТИСЯ підсил. (раптово і швидко). — Док.: уста́ти (вста́ти), ста́ти, піднятися, підійня́тися, підвести́ся, звести́ся, піднести́ся, зіпну́тися, схопи́тися, підхопи́тися, зірва́тися. Як дитиною бувало Упаду собі на лихо, То хоч в серце біль доходив, Я собі вставала тихо (Леся Українка); Данило стає на ноги, обважнілою рукою витираючи обличчя (М. Стельмах); Партизани мимоволі піднялися з лави (В. Гжицький); Синявін поволі підводився з стільця, важко спершись обома руками на стіл (І. Ле); Собака зводився, підходив до дверей і пильно втуплювався в них (Є. Гуцало); Аж не всидять Митько з Андрушою в тачанці. Аж на ноги спинаються, щоб краще побачить (Калинівку) (А. Головко); Тепер мама вже не схоплювалася з стільця і не бігла в коридор, коли стукали в парадні двері (О. Іваненко); Світловидов.. підхоплюється з табуретки (Я. Баш); Нам знадвору видно було, як зривалися з підлоги вояки, і ми їх хрестили з гвинтівок (Ю. Яновський).