п'ястися

ВИЛА́ЗИТИ (лізти нагору, чіпляючись за що-небудь), ВИЛІЗА́ТИ рідше, ЗАЛА́ЗИТИ, ЗАЛІЗА́ТИ рідше, П'ЯСТИ́СЯ, ПНУ́ТИСЯ, ДЕ́РТИСЯ (ДРА́ТИСЯ), ВИДИРА́ТИСЯ, ВИКАРА́БКУВАТИСЯ розм., ДРЯ́ПАТИСЯ розм., ВИДРЯ́ПУВАТИСЯ розм., ВИШКРЯ́БУВАТИСЯ розм. рідко. — Док.: ви́лізти, залі́зти, ви́пнутися, ви́дертися, ви́карабкатися, ви́дряпатися, ви́шкрябатися, ви́теребитися фам. ви́караскатися розм. рідко. Мухтаров по скелі вилазив на гору (І. Ле); Кость двічі зривався, поки виліз на стріху (О. Донченко); Катря залазить на віз, розстеляє сіряк і сідає (А. Головко); Гойдаючи рудими боками, п'ялися по крутих стежках корови (М. Коцюбинський); Озирався (Козаков), наслухав і знову дерся по камінню, напружуючись усім тілом (О. Гончар); Обережно ступаючи, кінь викарабкався на скелю (Я. Галан); Зараз із самого краю лісу треба було дряпатися на стрімку гору (Лесь Мартович); Вам хочеться підстрибнути, вхопитися руками за канат.. і вишкрябатись на великий дзвін (І. Микитенко); Двоє малих музик з великими басами витеребились аж на піч під саму стелю (І. Нечуй-Левицький); Лікар стоїть у дверях кабінету і якийсь час стежить за тим, як вони з приймальні викараскаються на сходи (Ірина Вільде). — Пор. 1. лі́зти.

ВИПИНА́ТИСЯ (видаватися, виступати наперед, убік під час напруження, руху), ВІДДИМА́ТИСЯ, ВІДДУВА́ТИСЯ, П'ЯСТИ́СЯ рідше, ПНУ́ТИСЯ рідше; ВІДСТОВБУ́РЧУВАТИСЯ (також назад); ВІДКОПИ́ЛЮВАТИСЯ розм., ЗАКОПИ́ЛЮВАТИСЯ розм. (звич. про губи). — Док.: ви́пнутися, ви́п'ястися, відду́тися, відстовбу́рчитися, відкопи́литися, закопи́литися. Жартує та сміється, аж вилиці випинаються на сухих щоках (І. Нечуй-Левицький); Її чорне обличчя стало якимсь кумедно поважним, червоні губи віддулися, неначе вона сердилась (М. Коцюбинський); Ех, Гамалія, Гамалія, гордий та вільний. Чого ж твої плечі згорбились, а голова похилилась? Чого між мотуззям пнуться козацькі жили? (Григорій Тютюнник); — А ви напам'ять вже вивчили? — недовірливо покосився підполковник і знову його перегнуті .. уста відстовбурчувались (М. Стельмах); (Солдат:) А пані усміхається так лагідно до гостей. І нижня губа відкопилилася (П. Кочура); — Дивлюся — ніс закопилився (Панас Мирний).

ЛІ́ЗТИ у що, зневажл. (намагатися досягти певного становища, добиватися чого-небудь усіма засобами), ПНУ́ТИСЯ, П'ЯСТИ́СЯ, ПХА́ТИСЯ розм., ПЕ́РТИСЯ фам. Син простого одеського міщанина, він ліз в пани з усієї сили (І. Нечуй-Левицький); Колись чув (Мусій), ніби батько ще замолоду пнувся в багачі (В. Речмедін); Добру частку життя силкувався (Юхим Кудря) хазяйством наздогнати Шарапу, з усіх сил п'явся ще й замолоду (І. Ле); — А справжній (мужик) живе диким способом, пхається в пани, нівечить свою мову, одежу, звичаї... (Б. Грінченко); Жаліла (Мотря) на увесь мир — на панів, що давлять мужиків, на мужиків, що пруться в пани... (Панас Мирний).

НАБРЯКА́ТИ (про частини тіла, кровоносні судини, шрам і т. ін. — збільшуватися в об'ємі, розпухати від припливу крові, молока тощо), НАБУХА́ТИ, НАПУХА́ТИ, РОЗБУХА́ТИ підсил., БРЯ́КНУТИ розм., БУБНЯ́ВІТИ розм.; ПУ́ХНУТИ, СПУХА́ТИ, НАДУВА́ТИСЯ (НАДИМА́ТИСЯ), ЗДУВА́ТИСЯ (ЗДИМА́ТИСЯ), НАПИНА́ТИСЯ, П'ЯСТИ́СЯ (ПНУ́ТИСЯ) (про кровоносні судини — звичайно від напруження). — Док.: набря́кнути, набу́хнути, розбу́хнути, набубня́віти, напу́хнути, спу́хнути, наду́тися, зду́тися, напну́тися (нап'ясти́ся). Відерне вим'я рекордистки набрякло, з дійок засочилася біла роса (І. Волошин); Старости очі вирячили, набухли з подиву обличчя (К. Гордієнко); Пальці рук судорожно повільно стиснулись, жили повільно стали розбухати, синіти (М. Ірчан); Він не помітив, як у неї по-дитячому набубнявіли губи (М. Рудь); Латочка.. кричить тоненьким тенором, на шиї страшними п'явками пухнуть жили (Григорій Тютюнник); А в пастуха надулись жили, і він зубами заскрипів (В. Сосюра); Жили йому напнулися. Шия стала червоно-синя (З. Тулуб); Чого ж твої плечі згорбились, а голова похилилась? Чого між мотуззям пнуться козацькі жили? (Григорій Тютюнник). — Пор. 1. пу́хнути.

НАПРУ́ЖУВАТИСЯ (роблячи або намагаючись що-небудь робити, докладати великих зусиль, зосереджувати всю енергію), НАПИНА́ТИСЯ підсил., НАТУ́ЖУВАТИСЯ підсил., П'ЯСТИ́СЯ (ПНУ́ТИСЯ) підсил., СИЛКУВА́ТИСЯ підсил. розм., ПІДНАТУ́ЖУВАТИСЯ підсил. розм., НАДУВА́ТИСЯ (НАДИМА́ТИСЯ) підсил. розм., ТУ́ЖИТИСЯ розм. рідше. — Док.: напру́житися, напну́тися (нап'ясти́ся), нату́житися, піднату́житися, наду́тися. Він виставив трембіту перед собою, подався тілом назад, напружуючись (Є. Гуцало); Он жук напнувсь — травинку тягне В одну мільйонну кінських сил (І. Нехода); Аж натужується, щоб не сміяться, та ніяк не здержиться (Панас Мирний); Андрій пнувся з усієї сили, смикав за кути, за колеса, а вагончик.. не рухався з місця (С. Чорнобривець); Єремія дуже задумався, що то буде, що далі з того вийде. Силкувалась, вгадувала це його здорова тяма в голові, і.. не могла вгадати (І. Нечуй-Левицький); Хаєцький, надимаючись, відвалював лантухи з піском (О. Гончар); Пробує (колода під час сплаву) рятуватись, як може. Завертає убік, пнеться, тужиться — та що ж? (Г. Хоткевич). — Пор. 1. надрива́тися.

ПІДНІМА́ТИСЯ (іти, рухатися, переміщатися у напрямі догори), ПІДІЙМА́ТИСЯ, БРА́ТИСЯ розм., П'ЯСТИ́СЯ (ПНУ́ТИСЯ) розм., ВИЛІЗАТИ розм., ПІДВО́ДИТИСЯ розм.; СХО́ДИТИ (ЗІХО́ДИТИ рідше), ВИХО́ДИТИ, ВИБИРА́ТИСЯ (кроками); ДОБУВА́ТИСЯ, ВИДИРАТИСЯ розм. (долаючи перешкоди). — Док.: підня́тися, підійня́тися, узя́тися (взя́тися), вилізти, підвести́ся, зійти́, ви́йти, ви́братися, добу́тися, видертися. Чим вище вони піднімалися, тим все краща та краща картина вистилалася перед Христиними очима (Панас Мирний); Варчук підіймається на горбок і, дивуючись, бачить, що вдалині над землею тремтять живі вогнища (М. Стельмах); Автомобіль брався під гору і, нарешті, зник за поворотом (В. Кучер); Він.. дав пройти до вагона командирові дивізіону, потім солдатові-саперові, а за ними вже й сам підвівся по східцях у тамбур (А. Головко); Я почувала, що вся горю, коли помалу сходила на східці собору (Ю. Яновський); Хтось зійшов на ґанок і постукав у двері (М. Хвильовий); Іван виходить на верх — і раптом холоне. Де він? що з ним? (М. Коцюбинський); (Анна:) Вбиваються і лицарі і коні, на гору добуваючись (Леся Українка).

ПІДНІМА́ТИСЯ (переміщатися вгору, у вище положення), ПІДІЙМА́ТИСЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ПІДВО́ДИТИСЯ, ЗДІЙМА́ТИСЯ, ЗНІМА́ТИСЯ, ПІДТЯ́ГУВАТИСЯ (ПІДТЯГА́ТИСЯ), ПІДХО́ДИТИ, ВИ́ТИСЯ, ПОВИВА́ТИСЯ, ЗВО́ДИТИСЯ, П'ЯСТИ́СЯ (ПНУ́ТИСЯ) розм., ЗНО́СИТИСЯ розм., ЛІ́ЗТИ розм., ПІДБИВА́ТИСЯ розм., ЗБИВА́ТИСЯ діал. — Док.: підня́тися, підійня́тися, піднести́ся, підвести́ся, здійня́тися, зня́тися, підтягну́тися (підтягти́ся), підійти́, пови́тися, звести́ся, знести́ся, підби́тися, зби́тися. — Все нібито гаразд, аж раптом вони (діти) встругнуть вам такий вчинок, що у вас опадають руки й заразом піднімається волосся (В. Підмогильний); Дим од багаття підіймався під синє гаряче небо вище од діброви (І. Нечуй-Левицький); Напружена підноситься рука (В. Стус); Тихо попливла (хмарка) понад водою.., поволі підвелась, немов насилу, і вгору піднялась (Леся Українка); Сніжинки з інеєм ще більш закрутилися, стовпом здіймаючись угору (Панас Мирний); Скоро за червоним "Запорожцем" тільки курява знялась (І. Сочивець); При густому травостої випаровування води з поверхні ґрунту значно зменшується, тому солі не підтягуються до поверхні ґрунту, а нагромаджуються в рослинах (з наукової літератури); Дим.. курився рухливими кучерями хмар, підходив угору (Г. Епік); Стовп пороху під небо в'ється (І. Котляревський); Міцний димок повився над головами матросів (В. Кучер); У Кривди наморщилося чоло, біле пасмо щетинястого волосся звелось на проділі (Р. Іваничук); З білих димарів Дим угору зноситься рожевий (М. Рильський); Сходить сонце, як прапор, і прапор лізе на щоглу, як сонце (Ю. Яновський); Курява підбилася вгору, мов хмара (І. Нечуй-Левицький); Темна густа мряка обгортала її непрозорим туманом, збивалася вгору (Н. Кобринська).

ПРОСТЯГА́ТИСЯ (про рослини, віти дерев — рости в якомусь напрямку, в різних напрямках), ПРОСТИРА́ТИСЯ, РОЗПРОСТИРА́ТИСЯ, РОЗПРОСТО́РЮВАТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ (РОЗІХО́ДИТИСЯ рідко) (в різних напрямках); РОЗКИДА́ТИСЯ, П'ЯСТИ́СЯ (над кимсь, чимсь). — Док.: простягти́ся (простягнутися), просте́ртися, розпросте́ртися, розпросто́ритися, розійти́ся, розки́нутися, поп'ясти́ся. Пальці віт золоті простяглись над водою (В. Сосюра); У ряснім гіллі і буйнім листі розпростерсь зелений сад (М. Терещенко); Широкі її (липи) віти далеко розпросторились в сторони (Панас Мирний); Просто над ним, вся в цвіту, розкинулась віттям тендітна яблунька (О. Гончар); Галузка винограду, що пнулася по стіні, спустилась на замкнене вікно (Н. Кобринська).