рева

ГУДІ́ННЯ (чого і без додатка — сукупність багатьох низьких протяжних звуків), ГУЛ, ГУК, ГУГОТІ́ННЯ, ГУ́ГІТ, ГУД, СТУГОНІ́ННЯ, СТУ́ГІН, ДУДНІ́ННЯ (глухе); РЕВІ́ННЯ, РЕВ, РЕ́ВІТ діал. (сильне); ПЕРЕГУ́Д (нерівномірне). Здаля вже долітало притишене гудіння (Г. Епік); В залі прокотився тихий гул задоволення (В. Кучер); Скрізь було чути гук, шум, гам, свист (І. Нечуй-Левицький); На якусь мить у кімнату разом з ним вірвалось глухе гуготіння бою (Ю. Бедзик); Все рідне, все — і навіть рогачі Здалися рідними, — і рідний гугіт Солом'яного полум'я в печі (М. Рильський); Все дужче гуд над степами... Кипить і вирує гарман (С. Олійник); Стугоніння чути в степу.. — Експрес! (О. Гончар); Дивно було чути її голос серед безупинного стугону печей (М. Рудь); Ще досить пройшов Василько понад потоком, поки почув дудніння дерева, яке спускали з гори (А. Турчинська); Знадвору долітали сюди голоси, стукіт підків і ревіння автомобільної сирени (О. Донченко); За ревом моря Алі ледве дочув (М. Коцюбинський); Що наша дійсність? Ревіт гріз, Невтихомирне пекло смаги... (П. Грабовський); Пригадалось дальнє місто, Гудків тривожних перегуд (Р. Братунь). — Пор. 1. го́мін, гу́ркіт, I. 1. шум.

ПЛА́КСА розм. (той, хто часто плаче, схильний до плачу); ПЛАКСІ́Й розм., ПЛАКСУ́Н розм., ПЛАКСИ́ВЕЦЬ розм., ПЛАКУ́Н розм. рідше, РЮ́МСА розм., РЮ́МА розм., РЕ́ВА розм., РЕВУ́Н розм. рідше, СКИГЛІ́Й зневажл., НЮ́НЯ зневажл. — Вони вже й розпустили губи. Ех, бабська натура!.. Що за життя козакові з такими плаксами! (П. Куліш); Катруся ніколи.. не стане плакати. Вона сама не любить плаксіїв (О. Донченко); (Кум:) Плаксуном не буде (Омелько) зроду: Не плакучого він роду! (О. Олесь); (Лисенко:) Ти баба — не козак! Гей, хлопці! Хлопці! Озьміть отсього рюму од мене (М. Костомаров); — Стій тут, рево, та не скімли! — гукнув батько (А. Кримський); Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину (М. Стельмах); — Не козаки, а нюні ви! (В. Сосюра).

ПЛАЧ, СЛЬО́ЗИ, СХЛИ́ПУВАННЯ, ГОЛОСІ́ННЯ, РИДА́ННЯ підсил., РЮ́МСАННЯ розм., РЕВ (РЕ́ВИ) розм., РЕВІ́ННЯ розм., РЕ́ВИЩЕ підсил. розм., ВИТТЯ́ підсил. розм., ХЛИ́ПИ розм., СКВИРК діал. — Маріє, не бери собі того так до серця... Плачем лихо не виплачеш (Р. Іваничук); Вдома на Коровайного чекали сльози та дорікання (Д. Бедзик); Та ще надія б'ється в голосіннях! (М. Вінграновський); Молода жінка не витримала. Поникла головою, зайшлася в мовчазному риданні (П. Загребельний); Кожний небіжчик — добрий, це давня істина, й по цій промові почулось рюмсання та схлипування (Є. Гуцало); Знову спати! Юра вже був готовий одчайдушним ревом заявити своє обурення і свій протест (Ю. Смолич); Запряже (Максим) їх (братів) у ґринджолята, як зимою, сяде сам за пана й батогом поганяє,.. поки не вшкварне так, що реви на всю вулицю... (Панас Мирний); Ми всі кричимо, просимо. Ціле ревище в хаті (збірник "Народні оповідання"); Багатому життя, а бідному виття (прислів'я); Увірилась йому своїми хлипами (Словник Б. Грінченка). — Пор. 1. пла́кати.

РЕВІ́ННЯ, РЕВ, РЕ́ВИЩЕ розм., РЕ́ВНЯВА розм., РЕ́ВІТ діал.; РИ́КАННЯ, РИК, РИЧА́ННЯ, МУ́КАННЯ. Поверталися з паші корови. Вулиці й двори виповнювалися нетерплячим ревінням (О. Сизоненко); Зловісним ревом заревли гудки (О. Довженко); Коли ревище порога залишилося позаду, почулися жарти й сміх (І. Шаповал); Бач, яку підняли собаки ревняву (Словник Б. Грінченка); Незадовго чутно було крик і ревіт Василя (І. Франко); В цю хвилину чути якесь рикання, а потім дівочий сміх і вереск біля статуї лева (І. Кочерга); Коли шумлять-дзвенять світи Від рику раненого лева, Лисиці брешуть на щити І кличе див поверху древа! (М. Рильський); Він чує далеке дихання отари, ричання коров і ледве вловимий голос пісень (М. Коцюбинський); На подвір'я до Пистини Майорчик, видно, прийшла корова від череди, бо почулось її голосне мукання (Є. Гуцало). — Пор. 1. реві́ти.