розраджувати

ВІДРА́ДЖУВАТИ (радити не робити чогось задуманого, відмовитися від якогось наміру), РОЗРА́ДЖУВАТИ рідше, ВІДМОВЛЯ́ТИ, ВІДБИВА́ТИ, РОЗРА́ЮВАТИ розм., ВІДРА́ЮВАТИ розм. — Док.: відра́дити, розра́дити, відмо́вити, відби́ти, розра́яти, відра́яти. Суліман, хоч і не намовляв його одружитися з Катериною, проте й не відраджував від цього кроку (Ірина Вільде); Заново вшив (Тимко) погрібничок, хотів ще й колодязь поправити, та Павло розрадив (Григорій Тютюнник); — Як ви мені, бабуню, на перешкоді станете — умру.. — І не гомоніть! Не відмовляйте! Змилуйтеся! (Марко Вовчок); Старі відбивали його, щоб не женився на наймичці (Панас Мирний); Іван Виговський і інші православні пани, що служили в Богдановому війську, розраяли йти на Польщу (І. Нечуй-Левицький).

ЗАСПОКО́ЇТИ (заглушити, розвіяти чий-небудь неспокій, тривогу, хвилювання і т. ін.), УТІ́ШИТИ (ВТІ́ШИТИ), УТИХОМИ́РИТИ (ВТИХОМИ́РИТИ) рідше, ПОТІ́ШИТИ рідше, УГАМУВА́ТИ (ВГАМУВА́ТИ), СТІ́ШИТИ розм., УГО́ВТАТИ (ВГО́ВТАТИ) розм., УГОМОНИ́ТИ (ВГОМОНИ́ТИ) розм., ПОГАМУВА́ТИ розм., УСПОКО́ЇТИ (ВСПОКО́ЇТИ) заст., УПОКО́ЇТИ (ВПОКО́ЇТИ) заст.; ПРИГАМУВА́ТИ (трохи, на якийсь час); ПІДБАДЬО́РИТИ, УГОВОРИ́ТИ (ВГОВОРИ́ТИ), УМО́ВИТИ (ВМО́ВИТИ), РОЗРА́ДИТИ, РОЗРА́ЯТИ (словом і т. ін.); РОЗДІЛИ́ТИ (перев. у спол. із сл. горе). — Недок.: заспоко́ювати, утіша́ти (втіша́ти), утихоми́рювати (втихоми́рювати) рідше ті́шити, потіша́ти, гамува́ти, угамо́вувати (вгамо́вувати), уго́втувати (вго́втувати), угомоня́ти (вгомоня́ти), угомо́нювати (вгомо́нювати), погамо́вувати рідко успоко́ювати (вспоко́ювати), упоко́ювати (впоко́ювати), пригамо́вувати, підбадьо́рювати, угово́рювати (вгово́рювати), уговоря́ти (вговоря́ти), умовля́ти (вмовля́ти), розра́джувати, розра́ювати, розділя́ти. І довго-довго їй довелося воркувати, щоб заспокоїти розлюченого Демида (М. Стельмах); Рузя як уміла втішала дівчину. Але як тут утішити, коли в неї самої стискалось від страху серце? (О. Донченко); Іваниха все плакала, припавши синові на плече, дедалі однак тихі синові речі немов її трохи вгамували (Леся Українка); Стішив мене цей лист (Леся Українка); Порицька так стурбувалась, аж обличчя плямистою краскою вкрилось. Ольга погамувала її рукою (Леся Українка); Отой твердий, здоровий сон дівчини почав звільна вспокоювати й паню Олімпію (І. Франко); Часом і при достатках лихо: як нема долі, нема талану, то й достатки не впокоять (Панас Мирний); Ніхто її не втішав, не розраював (П. Загребельний). — Пор. 1. охоло́джувати.