розстелитися

ДЯ́КУВАТИ кому (висловлювати вдячність за щось); ПА́ДАТИ В НО́ГИ (УПАДА́ТИ ДО НІГ) перед ким, кому, розм., РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ перед ким, розм. (про дуже сильне, аж надмірне почуття вдячності); БЛАГОСЛОВЛЯ́ТИ кого (перев. долю, Бога). — Док.: подя́кувати, упа́сти в но́ги (впа́сти до ніг), розстели́тися, благослови́ти, поблагослови́ти. Людям дякує (Варка), усім до ніг упадає (Марко Вовчок); Він би весь розстелився переді мною, аби лиш я говорив йому про його гори (Г. Хоткевич); Умийся, серце, щоб пізнала (мати) Тебе, єдиную свою... І Господа б благословляла За долю добрую твою (Т. Шевченко).

ЛУНА́ТИ (про звуки — поширюватися в просторі, ставати чутним), ЛИ́НУТИ поет., ЛЕТІ́ТИ, ЛИ́ТИСЯ, НЕСТИ́СЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ТЕКТИ́, ІТИ́ (ЙТИ́), ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) підсил., РОЗРИВА́ТИСЯ підсил., РОЗТИНА́ТИСЯ підсил., ВИРИВА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ (ПІДНІМА́ТИСЯ) (перев. зі сл. голос, гомін, спів і т. ін.); РОЗНО́СИТИСЯ, ПРОНО́СИТИСЯ тільки 3 ос. (миттю розноситися), ЛІТА́ТИ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ (РОЗІХО́ДИТИСЯ рідко), РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗДАВА́ТИСЯ рідше, РОЗПОЛО́НЮВАТИСЯ рідше (в різні боки); РОКОТА́ТИ (РОКОТІ́ТИ рідко) (про рокітливі звуки); ПРОРІ́ЗУВАТИ, ПРОРІЗА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОТИНА́ТИ (несподівано різко лунати, порушуючи тишу); ПРОРИВА́ТИСЯ (долаючи шумовий бар'єр, ставати чутним); ПРОБІГА́ТИ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ (раптово виникаючи, поширюватися); РОЗЛУ́НЮВАТИ (поширюватися луною); ПА́ДАТИ розм. (перев. про різкі, уривчасті звуки). — Док.: пролуна́ти, поли́нути, полеті́ти, поли́тися, понести́ся, піднести́ся, потекти́, піти́, поплисти́, попливти́, уда́рити (вда́рити), розірва́тися, розітну́тися, ви́рватися, підійня́тися (підня́тися), рознести́ся, пронести́ся, розтекти́ся, розійти́ся, розлягти́ся, розстели́тися, розкоти́тися, розда́тися, розполони́тися, прорі́зати, прониза́ти, протну́ти, протя́ти, проляща́ти, прорва́тися, пробі́гти, прокоти́тися, упа́сти (впа́сти). Пісня лунала широко і бурхливо, як молода повінь (О. Гуреїв); Лине пісня в гаю солов'їна (В. Сосюра); Летів — розлягався той (батьків) вигук аж у край на Ланове, на Ставище (Є. Кротевич); Не хотілося їй зараз нічого, крім одного, — щоб пісня не кінчалась ніколи, щоб лилася й лилася отак, як вічна молодість, як її невгасиме перше кохання... (О. Гончар); Звуки дзвінків на хребті коня неслись далеко в глуху глибінь лісу й там десь ніби губились (О. Кобилянська); За місто, за села, за труд стариків Весільний, веселий підноситься спів (П. Усенко); І пісня текла, мов дзюрчання ключа (В. Бичко); Регочеться мій друг, і луна йде коридорами, як у лісі (Ю. Яновський); Мелодія пливла над сонними дахами, і дивно було чути її цієї темної ночі (О. Донченко); Хвильки звуків пливуть у дзвінкій тиші долини (С. Чорнобривець); Пісня розлягається. Всі люди збираються в одну купу і зазирають за кон, звідкіля плине пісня (І. Карпенко-Карий); От вдаряє акорд.., зразу стає спокійно і затишно (Ю. Смолич); За плечима у юрми билось і розривалось голосіння Маланки та плач жіночий (М. Коцюбинський); З того часу двічі на день над глибокою балкою розтинався голосний шкільний дзвоник (В. Кучер); З самого глибу душі виривається пісня і так любо ллється, так виливається поволі (Панас Мирний); І мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди, надаючи їм незвичайної ваги і значимості (Ю. Яновський); Нестямний крик пронісся над пасікою і помчався у ліс (Панас Мирний); Долинами пісня літає (Ю. Яновський); А з дверей троїцької церкви.. розтікався прекрасний християнський спів (М. Стельмах); То не срібний дзвоник дзвонить, то її (Галі) голос розходиться по двору (Панас Мирний); Розлягаються тії хори по хуторі і линуть далеко-далеко, в степ розлогий, перебивають один другого, то спільно лунають (Леся Українка); Чужим, далеким смутком розстелявся голос, тремтів невідомими сльозами-іскрами (С. Васильченко); О шостій годині, з першими вибухами в скелях, що гучною луною розкочувались по околицях, він ішов до котлована (Г. Коцюба); Щось важке упало, стукнуло — роздалася луна навкруги... (Панас Мирний); Пісня лине від серця .. Мов весняна ріка, розполонилися голоси (К. Гордієнко); На млинах вода шумить, стогне, рокоче... (Панас Мирний); Глядів (Борис) на бистро пливучу чисту воду, що стиха рокотіла, б'ючись об каміння (І. Франко); Час од часу тишу ночі прорізував хрускіт крижин, що ламалися на залізних хребтах передмостових "сторожів" (А. Шиян); Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (С. Васильченко); Ніч протинають залпи, крики... (В. Сосюра); Чистий дівочий сопрано, мов золотою ниткою, прорізав оксамитно чорну тишу (Дніпрова Чайка); Раптом крізь шум заводу проривається зойк (І. Микитенко); Грім пробігає над головами юнаків, блискавки яскравішають (В. Бабляк); Наче й тихі стояли дуби та клени і ясени, а все ж над лісом прокочувався таємничий, лякаючий шепіт (А. Шиян); Вийде, бувало, хтось із хати у літню чи в осінню ніч і чує, як далеко-далеко в полі пісня розлунює... (С. Олійник); З туману, як з хмари, плив голос і падав між люди (М. Коцюбинський); Дзвони несподівано впали (М. Коцюбинський). — Пор. доно́ситися.

ПОШИ́РЮВАТИСЯ (про звуки, запахи тощо — виходячи з якогось джерела, займати, заповнювати собою дедалі більший простір), ШИ́РИТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ, ІТИ́ (ЙТИ), РОЗНО́СИТИСЯ, РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗПЛИВА́ТИСЯ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ (РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ), СТЕЛИ́ТИСЯ, РОЗБІГА́ТИСЯ, РОЗЛІТА́ТИСЯ, ЛИ́ТИСЯ, РОЗЛИВА́ТИСЯ, ЛИ́НУТИ, ПОВИСА́ТИ, МЧА́ТИ, ШУГА́ТИ розм., ГУЛЯ́ТИ розм., РОЗГУ́ЛЮВАТИСЯ розм. (швидко, далеко). — Док.: поши́ритися, розійти́ся, піти́, рознести́ся, розлягти́ся, розкоти́тися, прокоти́тися, розпливти́ся, розтекти́ся, розстели́тися, розбі́гтися, розлеті́тися, розли́тися, пови́снути, шугну́ти, шугону́ти, розгуля́тися. Неподалеку щось ліниво обізвалось, потім той звук почав наростати, поширюватись (Ю. Збанацький); Пісня шириться, пісня лунає, розлягається (Остап Вишня); Жінки перегукувались через город, і гомін розходився на півсела (С. Васильченко); Прілий дух гнилих пнів, запах кладовища лісного йшов на них з пущі (М. Коцюбинський); Мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди (Ю. Яновський); Все притихло, все заніміло, не чутно і парубочого співу і не видно нічого... одна дівоча пісня вихрить-розкочується-розлягається... (Панас Мирний); По рядах раз у раз прокочувався дужий гомін обурення (В. Кучер); Тихесенько розпливались звуки, то зливались, виринали нові, пориваючі, чародійні (О. Кобилянська); Праворуч од воріт стоять.. шопа і квадратна олійня, від якої аж на вулицю смачно розтікається масний дух підсмаженого сім'я (М. Стельмах); Бджоли обліплювали роями її (гречки) цвіти, а запах меду розстелювався навкруги (Лесь Мартович); Задурливий дух конопель стелиться низиною, на весь обшир розбігаються дражливі пахощі землі (К. Гордієнко); На високій скелі ранньою добою Кулею підбитий сокіл клекотав, І могутній клекіт розлітавсь луною (О. Олесь); Пісня розлога Сум навіва; Хвилею ллється, Стогне, зітха, Плаче, сміється І затиха (П. Грабовський); У саду пахощі розливаються од груші й яблуні, що п'єш і не нап'єшся пахощів (Ганна Барвінок); Лине пісня над водами, повисає голубим серпанком над плавнями (М. Чабанівський); Вода — живого джерело, як і моє ясне село, куди прийшов я, щоб співати, і мій завод, і рейок дзвін, що мчить за сонцем навздогін.. (В. Сосюра); Пісня шугає над селом. Такої в церкві не почуєш (І. Цюпа); Повіє вітер по долині, — Пішла дібровою руна, Руна гуляє, Божа мова (Т. Шевченко); Косарки, мов клекіт лелеки, перегук розгулявся по степу і спадає на води Дніпрові... (І. Гончаренко).

ПІДЛАБУ́ЗНЮВАТИСЯ до кого (догідливістю добиватися доброго ставлення до себе, вигоди, користі тощо), ЗАПОБІГА́ТИ перед ким, також із сл. ласки в кого, чиєї, ЛАБУ́ЗНИТИСЯ розм., ПІДБИВА́ТИСЯ розм., ПІДЛИПА́ТИ розм., ПІДСУВА́ТИСЯ (ПІДСО́ВУВАТИСЯ) розм., ЗАВИ́ЛЮВАТИ перед ким, розм., РОЗПРОСТИРА́ТИСЯ перед ким, підсил. розм., СТЕЛИ́ТИСЯ перед ким, підсил. розм., РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ перед ким, підсил. розм., РОЗПЛА́СТУВАТИСЯ перед ким, підсил. розм., ПЛАЗУВА́ТИ перед ким, підсил. розм., ОГИНА́ТИСЯ перед ким, розм. рідше, ПІДЛА́ЗИТИ до (під) кого, фам., ПІДЛІЗА́ТИ до (під) кого, фам., ПІД'ЇЖДЖА́ТИ (ПІД'ЇЗДИ́ТИ) фам., ПІДКО́ЧУВАТИСЯ фам., ЛАТА́ТИСЯ фам., МА́ЗАТИСЯ фам., ПІДСИПА́ТИСЯ фам., ПІДМО́ЩУВАТИСЯ до (під) кого, фам., ЛАКЕ́ЙСТВУВАТИ перед ким, зневажл., НИЗЬКОПОКЛО́ННИЧАТИ перед ким, зневажл., ПІДЛИ́ЗУВАТИСЯ зневажл., ЛИЗА́ТИСЯ зневажл., ЛИЗОБЛЮ́ДНИЧАТИ без додатка, зневажл.; ПІДДО́БРЮВАТИ (ПІДДОБРЯ́ТИ рідше) кого, ПІДДО́БРЮВАТИСЯ (ПІДДОБРЯ́ТИСЯ) розм., ПРИДО́БРЮВАТИСЯ (ПРИДОБРЯ́ТИСЯ) також кому, розм., ПРИМИ́ЛЮВАТИСЯ (ПРИМИЛЯ́ТИСЯ) розм., ПРИМА́ЗУВАТИСЯ розм., ПІДМА́ЗУВАТИСЯ розм., МАСТИ́ТИ кого, розм., ПІДМА́ЩУВАТИ кого, розм., ДОБРИ́ТИСЯ діал., ПРИПОДО́БЛЮВАТИСЯ (ПРИПОДОБЛЯ́ТИСЯ) кому, діал. (подарунками, послугами); ПІДЛЕ́ЩУВАТИСЯ, ЛЕСТИ́ТИСЯ, ПІДЛЕ́ЩУВАТИ (ПІДЛЕЩА́ТИ) кого, ОБЛЕ́ЩУВАТИ кого, УЛЕЩА́ТИ (ВЛЕЩА́ТИ) кого, УЛЕ́ЩУВАТИ (ВЛЕ́ЩУВАТИ) кого, ПРИЛЕ́ЩУВАТИСЯ (ПРИЛЕЩА́ТИСЯ) розм., ЛА́ЩИТИСЯ розм., ПІДЛА́ЩУВАТИСЯ розм., ПРИЛА́ЩУВАТИСЯ (ПРИЛАЩА́ТИСЯ) розм., ЛА́СТИТИСЯ розм., РОЗСИПА́ТИСЯ перед ким і без додатка, розм. (лестощами, вихвалянням). — Док.: підлабу́знитися, запобі́гти, підби́тися, підли́пнути, підсу́нутися, розпросте́ртися, розстели́тися, розпласта́тися, підлі́зти, під'ї́хати, підкоти́тися, підлата́тися, підси́патися, підмости́тися, підлиза́тися, піддобри́ти, піддобри́тися, придобри́тися, примилитися, прима́затися, підма́затися, підмасти́ти, приподо́битися, підлести́тися, підлести́ти, облести́ти, улести́ти (влести́ти), прилести́тися, підла́щитися, підла́ститися, прила́щитися, розси́патися. — Щось ти вже надто його вихваляєш, аж незручно за тебе. Якщо так і на людях, то ще скажуть, що підлабузнюєшся... (С. Добровольський); "Хіба ж не в них, не в оцих руках, — думає вона, — вся сила й багатство трудової людини, яка добуває ними не тільки свій хліб, а ще й можливість ні перед ким не запобігати" (О. Гончар); — Нічого, Галю, по чужих людях тинятися та їх ласки запобігати (Панас Мирний); (Хведоска:) Мамочко, чи ви тепер добренькі?.. (Хотина:) Та чого це ти так лабузнишся? (М. Кропивницький); — Підіб'юсь під нового (сотника) та й буду над ним орудувати (Г. Квітка-Основ'яненко); (Старшина:) Чутка йде, що на панів ніби пошесть яка напала, що все до мужиків підсовуються (М. Кропивницький); Весь час вертиться (економ) і завилює тут перед пані (С. Васильченко); (Нечай:) В Парижі інтелігенція привітала російського царя, розпростерлась перед ним (Л. Смілянський); Вернеться (Санька) із грамотою, з почестями. Всі тоді будуть стелитися перед нею, ніхто не посміє перечити, духу її будуть боятися (К. Гордієнко); Він начальство, мов жердину Чорна гусінь, обвива. Розпластається, розтане, Треба — стане дубала, В душу влізе, і пристане, І прилипне, як смола (С. Воскрекасенко); Всі його тут поважали, всі плазували перед ним (О. Донченко); Я вже бачив, що і він, і вчитель огиналися перед шляхтою, яка, може, і не варта їх (П. Панч); Отут вороги його і підлізли під справничого письмоводителя (Г. Квітка-Основ'яненко); Захар умів.. під'їхати, коли йому було треба, й він хвалився дома жінці.., що ніхто проти нього не встоїть (Грицько Григоренко); — А ти підкотися де просьбою, та й могорича не шкодуй (М. Стельмах); — Годі до мене лататися, — задихаючись, сказав він (В. Собко); — Кульгавий до тебе не мажеться? Яків? — Так. Заглядає в душу (Ю. Яновський); — А хто тебе обирав?.. Підсипався до начальства, отож тебе й "рекомендували"... (І. Муратов); Побачив (Охрім), що Еней гнівиться, До його зараз підмостивсь (І. Котляревський); Не тільки Катков, а й усі, кого Толстой облагодіяв.. за те, що вони лакействували перед ним, теж не відповідали навіть на його візити (В. Канівець); — Підлізли такі-сякі до старого, .. підлизалися до його, що він їм так сказав городу узять (А. Тесленко); Не такий Василь Порох, щоб лизався... (Панас Мирний); — Знає (Палажка), як піддобрити отого чорта. З такою не пропадеш... (С. Журахович); — Воно так добре ближче жити, частіше до батька ходить, піддобрюваться, підлещуваться, — говорила Степанида Сидорівна (І. Нечуй-Левицький); — Хотілося цементиком до вас піддобритися (В. Дрозд); — Ти у мене, Матвію, на всі руки майстер. — Не придобряйся, знаю, — буркнув Матвій (І. Цюпа); (Бавмерт (трохи зляканий, примилюється):) Ну дивись, я ж тобі півничка приніс (переклад Лесі Українки); — Вони говорять, що Едіт Гартман примазується до росіян і зрадила Німеччину (В. Собко); Він тепер бачив, що сила не в панських дітях, а в учителях, і на всякі лади мастив, щоб догодити як їм (Панас Мирний); У батьків нашого поштаря не було чим підмастити попа, і він дав ім'я немовляті — Венедикт (О. Донченко); Стали мужики-лизуни добритися до панів (Словник Б. Грінченка); (Галіма:) Я знаю, що в тебе незалежний маєток і тобі нема потреби приподоблюватися, щоб зробити кар'єру (В. Самійленко); (Юда:) Учитель мав улюбленців між нами, ми, зуби зціпивши, їм догоджали, щоб приподобитись йому хоч тим (Леся Українка); — Яка з вас хазяєчка, паніматко! Яка з вас господиня! — лестивсь до неї становий (І. Нечуй-Левицький); Привселюдно від імені всієї трупи висловив (Садовський) йому подяку. Це підлестило молодого багача (Ф. Бурлака); Щодня їх водили на допит, вимагали якихось нових зізнань, нових свідчень, улещали, залякували (М. Олійник); Вже вона не даремно так довгі літа до мене прилещувалась (І. Франко); Ти змалку так любив мене, як пугу пес; Чого ж так лащишся тепер до мене, Йване? (Є. Гребінка); Гнат підлащувався до Явдохи, бо вона була матір'ю його Насті (М. Коцюбинський); Прилащиться підлиза хоч до кого: Солодкії слова Приманюють великого й малого (Л. Глібов); Всім попівським серцем і глибокою попівською кишенею щиро горнувся, ластився і липнув (до пана) далекоглядний отець Варлам (О. Ільченко). — Пор. 1. годи́ти.

ПРОСТЯГА́ТИСЯ (займати великий простір, розташовуватися на великому просторі), ПРОСТИРА́ТИСЯ, РОЗПРОСТИРА́ТИСЯ, РОЗПРОСТО́РЮВАТИСЯ, ПРОСТЕЛЯ́ТИСЯ, ПРОСТИЛА́ТИСЯ, СТЕЛИ́ТИСЯ, СЛА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТИЛА́ТИСЯ, РОЗКИДА́ТИСЯ, РОЗЛЯГА́ТИСЯ, ЛЕЖА́ТИ, РОЗВЕРТА́ТИСЯ, РОЗПЛА́СТУВАТИСЯ розм., ШИРОЧІ́ТИ розм., ПОЛЯГА́ТИ заст.; ПРОДО́ВЖУВАТИСЯ, СЯГА́ТИ (на велику відстань). — Док.: простягти́ся (простягну́тися), просте́ртися, розпросте́ртися, розпросто́ритися, простели́тися (просла́тися), постели́тися, розстели́тися, розки́нутися, розлягти́ся, розверну́тися, розпласта́тися, полягти́, продо́вжитися, сягну́ти. Простягається нива, Розлягається лан І на схід, і на захід, Наче той океан! (В. Бичко); Обернись на захід — будеш весь у місті, обернись на схід — будеш весь у полі, що простерлося ген-ген аж до голубих обрисів Карпат (Ірина Вільде); Там, попереду, стояла ватага старих дебелих осокорів, і вже за ними розпростерлось горбкувате поле (Є. Гуцало); На два кілометри завширшки, велично і владно розпросторилась велика вода (В. Козаченко); Степ простелявся до обрію, скільки сягало око (Л. Дмитерко); Високе й широке небо простилалося над великою й широкою землею (Б. Грінченко); Назустріч стеляться степи, ліси, хатки з садками, повз вікна миготять стовпи з блискучими дротами (Н. Забіла); За економією слався до кінця села широкий вигін (І. Нечуй-Левицький); На полях, що розстилалися обабіч дороги, чулися невиразні шерехи (Григорій Тютюнник); Левада наче пірнала в зелені верби та сади, що розкинулись по широкій розложистій долині понад Россю (І. Нечуй-Левицький); На горі за лісом розвернулось рівне, як скатерть, поле (І. Нечуй-Левицький); Широкий степ в міжріччі Дінця і Оскола! На схід, на південь і на північ він розпластався величезними масивами, забарвленими в ясно-зелений і чорний колір (П. Автомонов); Голубі простори Чернігівщини. Широчіють лани, біжать переліски, стеляться килими неозорих лук (з газети); (Козаки:) Коні біжать, земля дрижить, Степи полягають; Козаченьки-запорожці На татар виїжджають (І. Нечуй-Левицький); Катер ішов вздовж берега, і Зуб майже не заходив до каюти, замислено дивлячись на громаддя гір, що сягали аж до обрію (І. Багмут).

СТЕЛИ́ТИСЯ (про дим, туман тощо — поширюватися по якійсь поверхні або над поверхнею), СЛА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТИЛА́ТИСЯ, ЛЯГА́ТИ, ПОВЗТИ́, РОЗПОВЗА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ, РОЗПЛИВА́ТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ. — Док.: постели́тися, посла́тися, розстели́тися, розісла́тися, лягти́, поповзти́, розповзти́ся, розійти́ся, розпливти́ся, спусти́тися. Низько стеляться хмари, ростуть, збиваються в купу (М. Коцюбинський); Пастухи варили куліш у здоровенному казані, і пара, що виходила з нього, ніжно слалася над землею (Григорій Тютюнник); Настав вечір. З-під кожної сосни поповз туман, низько розстелився по землі (Ю. Яновський); Димом розстилалась В полі курява (Т. Шевченко); Туман хвилями лягає По степу німому (М. Старицький); Клубки диму розходилися — розправлялися, слалися довгими поясами (Панас Мирний); Темно-синє небо низько висіло над землею, оповитою дрімотою, від ставка розповзався туман (П. Кочура).