розчовпати

ЗРОЗУМІ́ТИ що і без додатка (правильно сприйняти зміст, значення, суть чого-небудь), ЗБАГНУ́ТИ, УБАГНУ́ТИ (ВБАГНУ́ТИ) розм., УТНУ́ТИ (ВТНУ́ТИ) розм., УТЯ́МИТИ (ВТЯ́МИТИ) розм., ЗМЕТИКУВА́ТИ розм., УТОРО́ПАТИ (ВТОРО́ПАТИ) розм., РОЗТОРО́ПАТИ розм., РОЗЧО́ВПАТИ розм., РОЗЧУ́ХАТИ розм., РОЗШОЛО́ПАТИ (РОЗЧОЛО́ПАТИ) розм., ЗМИКИ́ТИТИ розм., ВТЕЛЕ́ПАТИ фам., УРОЗУМІ́ТИ (ВРОЗУМІ́ТИ) заст., РОЗЧУ́МАТИ діал., ЗМІРКУВА́ТИ діал., ВИ́РОЗУМІТИ рідко; УЛОВИ́ТИ (ВЛОВИ́ТИ), УХОПИ́ТИ (ВХОПИ́ТИ), СХОПИ́ТИ розм. (швидко, легко); РОЗІБРА́ТИСЯ у чому, РОЗГАДА́ТИ, РОЗКУСИ́ТИ розм., РОЗКУМЕ́КАТИ фам. (щось складне, неясне, заплутане). — Недок.: розумі́ти, тя́мити, уло́влювати (вло́влювати), схо́плювати, розбира́тися, розга́дувати, розку́шувати рідко. Прочитавши кілька рядків і не зрозумівши змісту, він закрив книжку (Григорій Тютюнник); Тут мій герой не те щоб дрейфив, а просто говорив, що його не так зрозуміли (М. Хвильовий); Роман з болем і жалістю збагнув, що стара й досі виглядає свого Івана (М. Стельмах); Спершу нічого не міг утямити, тільки дивився пильно, й на його смаглявому виду з'явився переляк (Є. Гуцало); З отих криків годі було щось уторопати. Цигуля не із слів зрозумів, а просто відчув серцем, що все провалилося (А. Головко); Зразу він наче не розчовпав, про що річ, але за мить страшна думка блиснула йому в голові (М. Коцюбинський); Він спершу не розумів, про що йдеться, а коли розшолопав, куди навертає Сагайдак, то йому одразу аж млосно стало (С. Добровольський); Ніхто в Терпінні не змикитив, яку вигоду матиме Дрочило від пастухування свого приймаченка (І. Головченко і О. Мусієнко); (Старшина:) Я знаю, що вам багато говорить не треба. Ви зразу мене урозумієте (І. Карпенко-Карий); Не міг вирозуміти (Семен), про що бесідник говорить (Лесь Мартович); Даша прислухалася, але не могла вловити змісту (С. Журахович); Руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом, так що незвикле вухо не могло зразу вхопити суть розмови (М. Коцюбинський); Для неї, яка з трійок не вилазила, було просто дивовижно, як він швидко все схоплював, який розум у нього чіткий та бистрий (О. Гончар); — Зрозуміло, — зітхнув Анрі-Жак, хоча насправді розібрався в цьому значно пізніше (Ю. Яновський); Дівчачу натуру трудно розгадати (Г. Квітка-Основ'яненко); На його загостреному знизу обличчі межуються і пошана до Мірошниченка, і якась інша, більш потайна думка, яку не так уже й важко розкусити (М. Стельмах); Вона тепер лише розкумекала, чого прийшли люди, і голосним жалісливим тужінням ніби хотіла компенсувати витрачений на міркування час (І. Кириленко). — Пор. доду́матися, 1. розумі́ти, усвідо́млювати.

ПОБА́ЧИТИ (сприйняти зором), СПОСТЕРЕГТИ́, НАБА́ЧИТИ розм., НАГЛЯ́НУТИ розм., НАГЛЯ́ДІТИ розм., НАГЛЕ́ДІТИ розм., УГЛЕ́ДІТИ (ВГЛЕ́ДІТИ) розм., УГЛЯ́ДІТИ (ВГЛЯ́ДІТИ) розм. рідше, ЗГЛЯ́ДІТИ (ЗОГЛЯ́ДІТИ) розм., ЗГЛЯ́ДІТИСЯ (ЗОГЛЯ́ДІТИСЯ) розм., ЗГЛЕ́ДІТИ (ЗОГЛЕ́ДІТИ) розм., ЗГЛЕ́ДІТИСЯ (ЗОГЛЕ́ДІТИСЯ) розм., ЗАГЛЯ́ДІТИ розм., ЗАГЛЕ́ДІТИ розм. рідше, ПОВИДА́ТИ розм., НАЗИ́РИТИ розм., РОЗЧО́ВПАТИ розм., УЗРІ́ТИ (ВЗРІ́ТИ), УЗДРІ́ТИ (ВЗДРІ́ТИ) заст., ЗО́ЧИТИ заст., ПОСТЕРЕГТИ́ діал., УВИ́ДІТИ діал., ДОГЛЯ́НУТИ діал., ЗАГЛЯ́НУТИ діал., ЗАЗДРІ́ТИ діал., ЗУ́ЗДРІ́ТИ діал., ЗВИ́ДІТИ діал., ПОВИ́ДІТИ діал., УЗОРИ́ТИ (ВЗОРИ́ТИ) діал., ПОНАЗДИВИ́ТИСЯ діал. І знов Донеччина... і вітер верби хилить... Й не віриться, що знов побачу я село, давно покинуте, таке до болю миле... (В. Сосюра); Андрій не відразу спостеріг, що з-за нього, через його голову, дивиться на дівчину довготелесий Денис (Л. Дмитерко); Одного вечора набачив Тараса у тому садку художник Сошенко (Панас Мирний); Тут не страшно, моє серце, люде не наглянуть (Ганна Барвінок); — Ніколи й ніде ще мої не нагляділи очі Мужа такого, як той Одіссей (переклад Бориса Тена); Якось я нагледів Світлану в студентському гурті, що після лекцій виходив з інституту (Є. Гуцало); Юстина придивлялася, щоб побачити ворону, й не могла її угледіти (Б. Харчук); Назустріч їм виступив Максим. Вглядівши його нагло перед собою, торбешники.. перелякалися (І. Багряний); Зоглядів (Тарас) — щось у червоній плахті із жовтою на голові стрічкою (С. Васильченко); Микола зоглядівся, що в його не було ні шматка хліба, ні краплі води (І. Нечуй-Левицький); Він не зогледів, що я тут, коло хатніх дверей ховаюсь поза дубом (Марко Вовчок); Трохи повернув (Петро) голову, скосив очі і заглядів кінчик червоної хустки (С. Васильченко); Зайшла (Марися) на подвір'я й загледіла коло автобуса гурт чимось занепокоєних людей (О. Гончар); Чкурнем — і поки сонце зійде, Енея мусим повидать (І. Котляревський); Ледве вийшов (Славко) до сіней, назирив крізь відчинені двері, як на подвір'ї йшов до криниці мужик (Лесь Мартович); Просто на нього йшло п'ятеро озброєних людей. За снігом не можна було розчовпати — свої це чи чужі (Л. Первомайський); Аж зомліла (Ярина), як узріла; І старий заплакав, Як побачив на коневі Такого юнака (Т. Шевченко); Я собі ще дописував якусь роботу, а він, зочивши рукопис, узяв його перегортати, розглядати (А. Кримський); — Де він, той, як його — "американець"? — вже з сіней чути було голос. — Ану, най увижу його! (М. Томчаній); А я з гори на долині черемшину ріжу, Як догляну файну любку, на колінах лізу (коломийка); Вертілась (Настя) перед маленьким дзеркальцем,.. щоб хоч одним оком заглянути довгий кінець гарної хустки (М. Коцюбинський); Дівчатка ждуть мене.. Ховаються, біднятка, з цвітами, щоб Савицький не заздрів та не забрав їх їм (Уляна Кравченко); З засіка зуздріло маленьке мишеня, Що кошеня піймав кудлатий (Л. Боровиковський); Багато міст, містечок, сіл звидів Яким, мандруючи з цирковою трупою (С. Ковалів); (Голохвостий:) Як повидів я вас коло Владимира, то з тієї ночі і пропадаю (М. Старицький); Як узорив він свою милую, обнявся з нею, поцілувався (П. Чубинський); — Ось же я портрет її покажу вам. Поназдивитесь! (А. Свидницький). — Пор. 1. ба́чити.