росити

ІТИ́ (ЙТИ) (про дощ, сніг), ПА́ДАТИ, ВИПАДА́ТИ (час від часу); ПОРОШИ́ТИ, МОТРОШИ́ТИ розм. (перев. про сніг); ДОЩИ́ТИ розм. (про дощ — безперервно); РОСИ́ТИ, ДРІБНИ́ТИ розм., ДРОБИ́ТИ рідше (дрібними краплями); ВАЛИ́ТИ, СИ́ПАТИ, ЛІПИ́ТИ розм. (про великий, густий сніг). — Док.: піти́, ви́пасти. Діло було в березні. Ішов сніг, град і дощ (Ю. Яновський); Лапатий пада сніг (М. Рильський); Сніжок випадає святковий (М. Нагнибіда); В засліплені шибки порошив сухий сніг (І. Ле); Почало мотрошити сніжком (Панас Мирний); Давно пора дощам дощити і виснути сивим туманам (І. Муратов); Василь одягав дощовик, бо зранку росив трошки дощик (Ірина Вільде); Дощ дрібнить крізь синє сито. Мов сівач, поволі йде (М. Стельмах); — Може б ми взагалі рушили звідси, — сказав Нестор, — дощ лиш дробить (О. Кобилянська); Надворі валив сніг і мчав густий поземок (З. Тулуб); Сипле, сипле, сипле сніг, З неба сірої безодні Міріадами летять Ті метелики холодні (І. Франко); Ліпив мокрий сніг, припорошуючи білим конячі спини (Григір Тютюнник)

МОЧИ́ТИ (робити мокрим), НАМО́ЧУВАТИ, ЗАМО́ЧУВАТИ, ЗМО́ЧУВАТИ, УМОЧА́ТИ (ВМОЧА́ТИ), УМО́ЧУВАТИ (ВМО́ЧУВАТИ) (робити мокрим, торкаючись рідини); ОБМО́ЧУВАТИ (занурюючи в рідину); ПРОМО́ЧУВАТИ (просочуючи якоюсь рідиною); ПІДМО́ЧУВАТИ, ПРИМО́ЧУВАТИ (трохи, злегка або знизу); ЗВОЛО́ЖУВАТИ, ВОЛО́ЖИТИ, ВІДВОЛО́ЖУВАТИ, ЗВО́ГЧУВАТИ розм., ЗАВОЛО́ЖУВАТИ розм. (робити вологим); ЗБРИ́ЗКУВАТИ (вкривати краплинами, бризками); РОСИ́ТИ, ЗРО́ШУВАТИ, ОБРО́ШУВАТИ, ЗАРО́ШУВАТИ (росою, дощем, потом, слізьми тощо). — Док.: помочи́ти, намочи́ти, замочи́ти, змочи́ти, умочи́ти (вмочи́ти), обмочи́ти, промочи́ти, підмочи́ти, примочи́ти, зволо́жити, відволо́жити, зво́гчити, заволо́жити, збри́зкати, пороси́ти, зроси́ти, оброси́ти, зароси́ти. Гарячка палила його всередині, він щохвилини мочив руку в воді та охолоджував чоло, очі, голову (М. Коцюбинський); Бабуня намочує рушник в оцті, і мама добре натирає ним Дарчині скроні (Ірина Вільде); Замочила хустиночку, Дрібні сльози витираючи (пісня); Тумани сливе щоночі гуляють вже тут і змочують дорогу (М. Коцюбинський); Ти не лякайся-бо, що свої ніженьки Вмочиш в холодну росу (М. Старицький); Івась.. обмочив свої гарячі уста у теплу воду (Панас Мирний); Часто дощі промочували наскрізь валки, але Катерина розвішувала на тички оберемки сіна, щоб не гнило (С. Чорнобривець); Василя було легко поранено в плече, кров підмочила гімнастерку (Ю. Яновський); Він не дає мені нічого втомного робити для нього.., а тільки примочую йому голову одеколоном (Леся Українка); А хмари мусять землю напувати, Зволожувати ниву для сівби (Л. Первомайський); Гули сніговії і спадали грози, сушило землю сонце і дощі воложили її (Н. Рибак); Він задумливо одволожив у губах хімічний олівець і написав перші рядки (І. Микитенко); Анастас видобув із-за туніки дві вузенькі наліпки, помазані риб'ячим клеєм. Звогчив їх, підтягнув у двох місцях шкіру лиця і приклеїв наліпками так, що все лице змінило вигляд (Юліан Опільський); Насіння у Кобзарів особливе. Віра Андріївна сма-жила його перед полум'ям, збризкуючи водою (Ю. Мушкетик); Роси, роси, дощику, ярину, Рости, рости, житечко, на лану (О. Олесь); Сльози зрошували обличчя (О. Донченко); Ось уже й піт оброшує чоло, витираю його рукавом (М. Стельмах); Довго бродив ланом (Грицько), не зважав на те, що по коліна зарошував себе (Мирослав Ірчан).