рубнути

СКАЗА́ТИ (передати словами думки, почуття, поставити якесь запитання, дати відповідь, зробити повідомлення і т. ін.), МО́ВИТИ, ПРОМО́ВИТИ, ПРОГОВОРИ́ТИ, ПРОКАЗА́ТИ, ВИ́МОВИТИ, ВИ́СЛОВИТИ, ПОВІ́ДАТИ, ВИ́ГОВОРИТИ розм., ПРОГЛАГО́ЛИТИ (ПРОГЛАГОЛАТИ) заст., ірон., ПРОРЕКТИ́ заст. поет. ірон.; КИ́НУТИ, ЗРОНИ́ТИ, ПРОРОНИ́ТИ, ОБРОНИ́ТИ рідше, ПРОЛЕПЕТА́ТИ, ПРОЛЕПЕТІ́ТИ розм. (нерозбірливо, лагідно); ПРОГОВОРИ́ТИСЯ, ПРОМОВИТИСЯ, ПРОБО́ВКАТИСЯ розм., ПРОБО́ВКНУТИСЯ розм., ПРОБО́ВКНУТИ розм. (ненавмисне виказати щось); ВИ́ПАЛИТИ (несподівано і швидко); ПРОГАРЧА́ТИ розм., ПРОГА́ВКАТИ вульг., ГА́ВКНУТИ вульг. (сердито); ПРОТЯГНУ́ТИ, ПРОТЯГТИ́, ПРОВЕСТИ́ розм. (повільно, розтягуючи слова); ПРОЦІДИ́ТИ (перев. із сл. крізь зуби — знехотя, невиразно); РУБОНУ́ТИ (РУБАНУ́ТИ рідше), РУБНУ́ТИ (різко); ПРОБАСИ́ТИ розм. (низьким голосом, басом); ПРОСКРИПІ́ТИ розм., ПРОРИПІ́ТИ розм. (скрипучим голосом); ВИ́ДАВИТИ, ВИ́ДУШИТИ, ВИ́ТИСНУТИ (через силу); ПРОХРИПІ́ТИ (хрипло); ПРОСТОГНА́ТИ (зі стогоном); ПРОСИЧА́ТИ, ПРОШИПІ́ТИ (притишено, із здавленим від роздратування або люті голосом); ПРОТОРОХТІ́ТИ розм., ПРОЦОКОТАТИ, ПРОЦОКОТІ́ТИ розм., ПРОЩЕБЕТА́ТИ розм. (швидко й голосно, дзвінко); ПРОМИ́МРИТИ, ПРОБУБОНІ́ТИ, ПРОБУБНІ́ТИ (невиразно); ПРОША́МКАТИ розм., ПРОШАМКОТІ́ТИ розм., ПРОШАМОТІ́ТИ розм., ПРОШАМОТА́ТИ розм. (перев. про людину з беззубим ротом — невиразно, шепелявлячи); ПРОГУГНЯ́ВИТИ, ПРОГУГНИ́ТИ, ПРОГУГНІ́ТИ (гугняво, в ніс); ПРОГУДІ́ТИ, ПРОГУСТИ́ (глухим, низьким голосом), ПРОГОРЛА́ТИ розм., ПРОГРИМІ́ТИ розм., ПРОГРИМОТІ́ТИ розм., ПРОГРИМОТА́ТИ розм. (дуже голосно, оглушливо). Соромиться молода дружина свекрухи своєї та дівера.. і опускає вона перед ними очі, слова не може сказати (Григорій Тютюнник); Ви щасливі, пречистії зорі, ваше проміння — ваша розмова, якби я ваші проміння мала, я б ніколи не мовила слова (Леся Українка); — На коня, Остапе! — промовив Бульба (О. Довженко); — Ви, мабуть, їсти хочете? — проказала вона співчутливо (П. Панч); Наталя ледве встояла. Хоче сказати й не вимовить словечка (Марко Вовчок); — А й радіти нема з чого, — поволі виговорив хтось у тьмі (Г. Хоткевич); Так проглаголивши, замовк старий (П. Куліш); Якби ти слово прорекла мені, Я б був щасливий, наче цар могучий (І. Франко); В сусідній бригаді шаленів Шафорост.. — Добре, хоч нас не застав, — занепокоєно кинула (Надія) бригадирові. — А то б нагоріло (Я. Баш); За весь час, що тяглась нарада, вона ще не обронила жодного слова (П. Панч); Зараз навіть пожаліла (Марія), що згарячу випалила те все Петрові вчора в порту (В. Кучер); Десь.. взялося якесь хлоп'я. Тимофій як гавкнув на бідне, то воно з переляку мало не впало у воду (Г. Хоткевич); — Да-а-а, — здивовано протяг Степан Пасюга. — Собака в тебе страшний (Є. Гуцало); Капітан зверхньо процідив: — А це ми ще подивимося, що ви за особи (П. Автомонов); Михайло Гнатович хотів почати здаля, ..але замість того просто рубонув: — Олексію Михайловичу, я дуже прошу допомогти (В. Собко); Чужий голос проскрипів: "Роз'єдную!" .. Але Остапчук ще з добру хвилину тримав трубку і посміхався (С. Журахович); — Допоможи... — прохрипів старий моряк. — Не допливу сам (Д. Ткач); — Пити!.. — простогнав Горленко. — Важко мені (З. Тулуб); Пистина Федорівна відхилила двері на ланцюжок, тигром подивилася на дідка й просичала: — Ніякого Рила тут нема! (Остап Вишня); — Ви... Ви блазень, розжалуваний мною! Документи!.. — прошипів Захар (І. Ле); — Поснули? га? — прошамкав раптом дід Овсій, вернувшись з берега. — А зараз перевіз буде (М. Коцюбинський); — Дай-но, доню, холодненької напитись, — прошамкотіла баба Круподериха (А. Іщук); До хлопців підійшов Безпояско і прогримів своїм розкотистим басом: — Гай-гай, молодята! (О. Гуреїв). — Пор. 1. бо́вкнути, 2. вставля́ти.