скеміти

I. БОЛІ́ТИ (про тіло або якусь його частину — давати відчуття фізичного болю); ЩЕМІ́ТИ, СКЕМІ́ТИ розм. рідше (про відчуття гострого болю в якій-небудь частині тіла). Тільки в аулі Рахім відчув, як сильно вдарився він боком і як болить у нього нога (З. Тулуб); — Ох, матінко, як же й плечі щемлять... така важка торбина (А. Тесленко); Хлопцеві ледві (ледве) ложка до роту лізла, голова боліла, скеміла, ноги були мов підтяті (А. Кримський). — Пор. 1. ни́ти.

БОЛІ́ТИ (звичайно із сл. душа, серце — відчувати біль від неспокою, тривоги, хвилювання і т. ін.), НИ́ТИ підсил., СКНІ́ТИ підсил., РОЗРИВА́ТИСЯ підсил., розм., СКІ́МЛИТИ безос., розм., СКЕМІ́ТИ підсил.розм., рідше; ЩЕМІ́ТИ підсил. (ужив. і для вираження відчуття тривожно-солодкого душевного болю). І серце жде чогось. Болить, болить, і плаче, і не спить, Мов негодована дитина (Т. Шевченко); Єремія пішов над річку. Прохолода повіяла на його з вогкої низини, прохолодила його гарячий вид, запечені смажні уста. А запекле серце усе нило та боліло, неначе роз'ятрена рана (І. Нечуй-Левицький); Княжич Святослав десницею своєю мусив стверджувати цей закон і покон, судив, робив правду, хоч часом у нього й скніло при цьому серце (С. Скляренко); Ти минаєш мене, ти минаєш мене, Коли часом тебе я стрічаю, А коли твоя постать востаннє мигне, Розривається серце з одчаю! (М. Вороний); Рана майже не боліла.. Але серце скеміло глибоким напосідливим болем (З. Тулуб); Моя душа чекає дива І вся тривогою щемить — Десь недалеко мить щаслива, Мого життя найкраща мить (Д. Павличко).