скиглити

ВИ́ТИ (утворювати звуки, подібні до виття вовків, собак), ЗАВИВА́ТИ, СКИ́ГЛИТИ (перев. про вітер). Вітер вив і сипав холодним дощем (З. Тулуб); Огидно завивають міни й сухо тріскотять автоматні черги (В. Кучер); Цілу ніч гуляв тут вітер, скиглив по щербатих скелях (І. Франко).

ПЛА́КАТИ (лити сльози з горя, від болю тощо), РЮ́МАТИ розм., РЮ́МСАТИ розм., СЛИ́НИТИ зневажл., НЮ́НИТИ зневажл., НЮ́НІ РОЗПУСКА́ТИ зневажл., СКВИ́РИТИ діал., СКВИ́РИТИСЯ діал.; РИДА́ТИ, РЕВІ́ТИ розм., РЕВТИ́ розм., ВИ́ТИ розм., РОЗЛИВА́ТИСЯ розм., ЖЕЛІПА́ТИ діал. (голосно, гірко); ГОЛОСИ́ТИ, ЗАВО́ДИТИ, ТУЖИТИ (голосно, приказуючи); ПХИ́КАТИ, ПХИ́НЬКАТИ, КВИЛИ́ТИ, ХНИ́КАТИ розм., СКІ́МЛИТИ розм., СКАВУЧА́ТИ розм., СКАВУЛІ́ТИ розм., СКИ́ГЛИТИ розм., КВИ́СНУТИ діал. (тихо, жалібно); СХЛИ́ПУВАТИ, ХЛИ́ПАТИ розм., ВІДХЛИ́ПУВАТИ розм. (з хлипанням); КУВА́КАТИ розм. (про немовлят). Отак цілісіньку нічку рюмали, і я з ними; сижу та плачу (О. Стороженко); — Ну, годі рюмсати. До моїх похоронів ще далеко... — То я з радості плачу, що очуняв ти, братику (І. Цюпа); — Вона й тепер слинить, ну й хай слинить. Подумаєш — жіночі сльози! (Ю. Збанацький); — Нюниш, — ніби радісно констатував дідок, — за мамою скучив (Н. Рибак); (Галька (крізь сльози):) Я не хочу жити у панів! (Плаче). (Савка:) Ну, Галочко, годі! Не годиться комсомолці нюні розпускати (Я. Мамонтов); — А мені? — сквирив Петрик. — Купи й мені шаблю (З. Тулуб); Тільки й мовчить (дитина), як лазить, а як на руки, — і почне сквиритись (Словник Б. Грінченка); О, не ридай, моя старенька, твій син повернеться назад! (В. Сосюра); Налякані діти починали ревіти, жінки їх гамували і витирали сльози руками (М. Коцюбинський); Настя сиділа в сінях.. і ревла, аж коса тремтіла (С. Васильченко); Вона сліз своїх не впиняла, розливалася, — хотіла, щоб він.. її розважив, стишив (Марко Вовчок); Невеличку дівчинку Маринку, що желіпала на всі хати, Христя узяла на руки, носила, шикала, дзенькала у вікно, — ніщо не помагало (Панас Мирний); Ліна підсадовила її на грушу, а тоді не хотіла знімати. І Зінка злякалася, пхикала, просилася (Ю. Мушкетик); Дитина пхинькає, зривається на крик (А. Дімаров); Ген там, на могилі, хрест Божий стоїть, Під ним рано й вечір матуся квилить (Є. Гребінка); Від шуму прокидається Валя й починає хникати (В. Гжицький); Зігрівшись трохи, вже й не кричало (немовля), а тільки скімлило (О. Ільченко); Лягла (Фатьма) в холодку од сонця, гризла сирий овоч і хлипала-скавучала, як щеня (Ю. Яновський); — Лише Бог один знає, як я не раз із голоду скавуліла! (О. Кобилянська); Малеча скиглила в темряві, й матері ніяк не могли їх ні приспати, ні забавити (А. Головко); Цілу ніч кволився, квиснув Лаврик (І. Вирган); Він уже виплакав свої сльози — схлипував (Г. Косинка); Мирослава хлипала голосно, втираючи рясні сльози, що котились по її лиці (І. Франко); Хлоп'ятко Простягає рученята Та кувака істихенька (І. Манжура). — Пор. 1. голоси́ти, 1. плач.

ПРОСИ́ТИ що, чого, про що, з інфін., із спол. щоб, заст. о(об) чім, діал. о що (звертатися з проханням до когось; спонукати кого-небудь щось зробити), ПРОХА́ТИ, ПРОСИ́ТИСЯ з інфін. і без додатка, ВИПРО́ХУВАТИ що, ПЕРЕПРО́ШУВАТИ про (за) що, розм., ШАПКУВА́ТИ про (за) що, розм., УЗИВА́ТИ (ВЗИВА́ТИ) із спол. щоб, заст., КЛА́НДАТИ із спол. щ о б, діал.; ЖАДА́ТИ чого, ДОМАГА́ТИСЯ чого (настирливо, рішуче); КАНЮ́ЧИТИ розм., СКИ́ГЛИТИ розм., ЦИГА́НИТИ розм., ЛЕБЕДІ́ТИ діал. (також без додатка — настирливо або жалібно); КЛОПОТА́ТИ, КЛОПОТА́ТИСЯ (про (за) кого, перед ким — своїм проханням сприяти комусь у чому-небудь). — Док.: попроси́ти, попроха́ти, попроси́тися, ви́прохати, перепроси́ти, перепроха́ти, узва́ти, зажада́ти, поклопота́ти, поклопота́тися. Якось я об'ївся нестиглими борівками. Упав, корчить мене, різь у шлунку, прошу в Бога смерті (Р. Андріяшик); Несподівано маю нагальну потребу доступитися до якогось київського банку за кредитом і хочу Вас прохати допомогти в цій справі (В. Самійленко); — Перед ким би я стала кланятися і проситися? (С. Журахович); — Мені вже обридло правити з тебе та випрохувати свої кревні гроші, немов ті бублики під монастирем... (Л. Яновська); Антоніна Дзвонковська, в сім'ї якої панував культ батька-героя, повинна була поступитися своєю гордістю — просити вельможних, ще й перепрошувати (П. Колесник); Почав уже сам батько шапкувать перед паном за жалування мені (А. Тесленко); Кілька разів взивала мене Озаркевичева, щоб прислати вірші до якоїсь часописі жіночої (Уляна Кравченко); (Шевчик:) Наймуть мене до себе. (Лейба:) От ти й знай. Колись кландав, щоб найнявся, так не схотів, а тепер сам набиваєшся (В. Мисик); Олекса, той бідний сирота, скільки добра висвідчив йому, не жадаючи за се нічого (С. Ковалів); В їдальні якась незнайома жінка .. з криком і плачем домагалася, щоб її допустили до отця каноніка (Ірина Вільде); Папертю швендяють старці, канючать копієчку Христа ради (А. Хорунжий); Санько сидів на лаві й скиглив: — Ну, мамо, ну дайте чого добренького попоїсти! (Б. Грінченко); (Воєвода:) Ну що ж, нехай увійде. Послухаєм, як він (купець) почне циганить Та викупу нам всім пропонувать (І. Кочерга); — Давай хліба, давай, змилуйся надо мною! — лебедів плачливим голосом Бовдур (І. Франко); Долгов недурно казав, що за поета клопочуться в Петербурзі високопоставлені особи (З. Тулуб). — Пор. блага́ти.

СКА́РЖИТИСЯ (висловлювати невдоволення з приводу неприємностей, болю, горя, чиєїсь поведінки і т. ін.), НАРІКА́ТИ, РЕ́МСТВУВАТИ, ЖАЛІ́ТИСЯ, БІ́ДКАТИСЯ, ПЛА́КАТИ підсил., СТОГНА́ТИ підсил., ПЛА́КАТИСЯ підсил. розм., СКИ́ГЛИТИ розм., СКІ́МЛИТИ розм., НУ́ДИТИ розм., НИ́ТИ розм. (набридливо скаржитися); КВО́ЛИТИСЯ розм., КОРО́ДИ́ТИСЯ розм., ЖА́ЛУВАТИСЯ розм., ЖАЛКУВА́ТИСЯ діал., ПРИСКА́РЖУВАТИ розм. заст., МАРИКУВА́ТИ діал., ПАДКУВА́ТИ діал., ПА́ДЬКАТИ діал., ПА́ДЬКАТИСЯ діал. (скаржитися на біль, утому). — Док.: поска́ржитися, наска́ржитися, поре́мствувати, пожалі́тися, нажалі́тися, зажалі́тися, пожа́луватися, приска́ржити. Люди звикли скаржитися на труднощі тих часів, у які їм випало жити (П. Загребельний); Люди почали вже нарікати на голову, що він розганяє вечорниці (І. Нечуй-Левицький); Не ремствувала (Оксана) й на Олексія, дарма що відцурався від неї, що покинув самотню (Л. Яновська); Наталя жалілася йому, що вся челядь її не любить, зовуть приблудою (С. Васильченко); — Ну, і згляньтеся, людонькове, скільки ті шельми наробили мені шкоди! — бідкався господар (І. Франко); (Килина:) Я розбудила матір і почала з нею сваритись, плакалась на неї, нарікала (М. Коцюбинський); Таке обличчя помучене та посмучене, дарма що вона не прискаржує нічого й сама з ними разом всміхається (Марко Вовчок); Опісля ніхто не чув, щоби за поділ вітцівщини марикували (брати) один на одного (І. Франко); (Рипнюк:) Догану записали... І вам догану... (Курінний:) Не скигли. Ще не з такого становища виходили (М. Зарудний); Вже навіть говорити було ні про що — подій не було, а скімлити про одне й те ж — про голод та кару Божу — не вистачало сили й бажання (Ю. Збанацький); — А випито скільки? А поїдено.. А воно ж, мабуть, і ревізія буде! — нудив комірник (Остап Вишня); Плакала ти плакала, нила, сумувала (Я. Щоголів); — Ох, як я наморилася, — кволилася Пріська (Панас Мирний).

ЯЧА́ТИ (перев. про птахів — жалібно кричати), КВИЛИ́ТИ, СКИ́ГЛИТИ рідше. — Док.: прояча́ти, проквиля́ти, проквили́ти, проски́глити. Гуси ячать над землею (Б. Олійник); Вив вітер осінній, квилили сичі... (І. Нехода); Чайка скиглить літаючи, Мов за дітьми плаче (Т. Шевченко); І каня десь в лазурі проквиляла (І. Франко).