скиглити

ВИ́ТИ (утворювати звуки, подібні до виття вовків, собак), ЗАВИВА́ТИ, СКИ́ГЛИТИ (перев. про вітер). Вітер вив і сипав холодним дощем (З. Тулуб); Огидно завивають міни й сухо тріскотять автоматні черги (В. Кучер); Цілу ніч гуляв тут вітер, скиглив по щербатих скелях (І. Франко).

ПЛА́КАТИ (лити сльози з горя, від болю тощо), РЮ́МАТИ розм., РЮ́МСАТИ розм., СЛИ́НИТИ зневажл., НЮ́НИТИ зневажл., НЮ́НІ РОЗПУСКА́ТИ зневажл., СКВИ́РИТИ діал., СКВИ́РИТИСЯ діал.; РИДА́ТИ, РЕВІ́ТИ розм., РЕВТИ́ розм., ВИ́ТИ розм., РОЗЛИВА́ТИСЯ розм., ЖЕЛІПА́ТИ діал. (голосно, гірко); ГОЛОСИ́ТИ, ЗАВО́ДИТИ, ТУЖИТИ (голосно, приказуючи); ПХИ́КАТИ, ПХИ́НЬКАТИ, КВИЛИ́ТИ, ХНИ́КАТИ розм., СКІ́МЛИТИ розм., СКАВУЧА́ТИ розм., СКАВУЛІ́ТИ розм., СКИ́ГЛИТИ розм., КВИ́СНУТИ діал. (тихо, жалібно); СХЛИ́ПУВАТИ, ХЛИ́ПАТИ розм., ВІДХЛИ́ПУВАТИ розм. (з хлипанням); КУВА́КАТИ розм. (про немовлят). Отак цілісіньку нічку рюмали, і я з ними; сижу та плачу (О. Стороженко); — Ну, годі рюмсати. До моїх похоронів ще далеко... — То я з радості плачу, що очуняв ти, братику (І. Цюпа); — Вона й тепер слинить, ну й хай слинить. Подумаєш — жіночі сльози! (Ю. Збанацький); — Нюниш, — ніби радісно констатував дідок, — за мамою скучив (Н. Рибак); (Галька (крізь сльози):) Я не хочу жити у панів! (Плаче). (Савка:) Ну, Галочко, годі! Не годиться комсомолці нюні розпускати (Я. Мамонтов); — А мені? — сквирив Петрик. — Купи й мені шаблю (З. Тулуб); Тільки й мовчить (дитина), як лазить, а як на руки, — і почне сквиритись (Словник Б. Грінченка); О, не ридай, моя старенька, твій син повернеться назад! (В. Сосюра); Налякані діти починали ревіти, жінки їх гамували і витирали сльози руками (М. Коцюбинський); Настя сиділа в сінях.. і ревла, аж коса тремтіла (С. Васильченко); Вона сліз своїх не впиняла, розливалася, — хотіла, щоб він.. її розважив, стишив (Марко Вовчок); Невеличку дівчинку Маринку, що желіпала на всі хати, Христя узяла на руки, носила, шикала, дзенькала у вікно, — ніщо не помагало (Панас Мирний); Ліна підсадовила її на грушу, а тоді не хотіла знімати. І Зінка злякалася, пхикала, просилася (Ю. Мушкетик); Дитина пхинькає, зривається на крик (А. Дімаров); Ген там, на могилі, хрест Божий стоїть, Під ним рано й вечір матуся квилить (Є. Гребінка); Від шуму прокидається Валя й починає хникати (В. Гжицький); Зігрівшись трохи, вже й не кричало (немовля), а тільки скімлило (О. Ільченко); Лягла (Фатьма) в холодку од сонця, гризла сирий овоч і хлипала-скавучала, як щеня (Ю. Яновський); — Лише Бог один знає, як я не раз із голоду скавуліла! (О. Кобилянська); Малеча скиглила в темряві, й матері ніяк не могли їх ні приспати, ні забавити (А. Головко); Цілу ніч кволився, квиснув Лаврик (І. Вирган); Він уже виплакав свої сльози — схлипував (Г. Косинка); Мирослава хлипала голосно, втираючи рясні сльози, що котились по її лиці (І. Франко); Хлоп'ятко Простягає рученята Та кувака істихенька (І. Манжура). — Пор. 1. голоси́ти, 1. плач.

ПРОСИ́ТИ що, чого, про що, з інфін., із спол. щоб, заст. о(об) чім, діал. о що (звертатися з проханням до когось; спонукати кого-небудь щось зробити), ПРОХА́ТИ, ПРОСИ́ТИСЯ з інфін. і без додатка, ВИПРО́ХУВАТИ що, ПЕРЕПРО́ШУВАТИ про (за) що, розм., ШАПКУВА́ТИ про (за) що, розм., УЗИВА́ТИ (ВЗИВА́ТИ) із спол. щоб, заст., КЛА́НДАТИ із спол. щ о б, діал.; ЖАДА́ТИ чого, ДОМАГА́ТИСЯ чого (настирливо, рішуче); КАНЮ́ЧИТИ розм., СКИ́ГЛИТИ розм., ЦИГА́НИТИ розм., ЛЕБЕДІ́ТИ діал. (також без додатка — настирливо або жалібно); КЛОПОТА́ТИ, КЛОПОТА́ТИСЯ (про (за) кого, перед ким — своїм проханням сприяти комусь у чому-небудь). — Док.: попроси́ти, попроха́ти, попроси́тися, ви́прохати, перепроси́ти, перепроха́ти, узва́ти, зажада́ти, поклопота́ти, поклопота́тися. Якось я об'ївся нестиглими борівками. Упав, корчить мене, різь у шлунку, прошу в Бога смерті (Р. Андріяшик); Несподівано маю нагальну потребу доступитися до якогось київського банку за кредитом і хочу Вас прохати допомогти в цій справі (В. Самійленко); — Перед ким би я стала кланятися і проситися? (С. Журахович); — Мені вже обридло правити з тебе та випрохувати свої кревні гроші, немов ті бублики під монастирем... (Л. Яновська); Антоніна Дзвонковська, в сім'ї якої панував культ батька-героя, повинна була поступитися своєю гордістю — просити вельможних, ще й перепрошувати (П. Колесник); Почав уже сам батько шапкувать перед паном за жалування мені (А. Тесленко); Кілька разів взивала мене Озаркевичева, щоб прислати вірші до якоїсь часописі жіночої (Уляна Кравченко); (Шевчик:) Наймуть мене до себе. (Лейба:) От ти й знай. Колись кландав, щоб найнявся, так не схотів, а тепер сам набиваєшся (В. Мисик); Олекса, той бідний сирота, скільки добра висвідчив йому, не жадаючи за се нічого (С. Ковалів); В їдальні якась незнайома жінка .. з криком і плачем домагалася, щоб її допустили до отця каноніка (Ірина Вільде); Папертю швендяють старці, канючать копієчку Христа ради (А. Хорунжий); Санько сидів на лаві й скиглив: — Ну, мамо, ну дайте чого добренького попоїсти! (Б. Грінченко); (Воєвода:) Ну що ж, нехай увійде. Послухаєм, як він (купець) почне циганить Та викупу нам всім пропонувать (І. Кочерга); — Давай хліба, давай, змилуйся надо мною! — лебедів плачливим голосом Бовдур (І. Франко); Долгов недурно казав, що за поета клопочуться в Петербурзі високопоставлені особи (З. Тулуб). — Пор. блага́ти.

СКА́РЖИТИСЯ (висловлювати невдоволення з приводу неприємностей, болю, горя, чиєїсь поведінки і т. ін.), НАРІКА́ТИ, РЕ́МСТВУВАТИ, ЖАЛІ́ТИСЯ, БІ́ДКАТИСЯ, ПЛА́КАТИ підсил., СТОГНА́ТИ підсил., ПЛА́КАТИСЯ підсил. розм., СКИ́ГЛИТИ розм., СКІ́МЛИТИ розм., НУ́ДИТИ розм., НИ́ТИ розм. (набридливо скаржитися); КВО́ЛИТИСЯ розм., КОРО́ДИ́ТИСЯ розм., ЖА́ЛУВАТИСЯ розм., ЖАЛКУВА́ТИСЯ діал., ПРИСКА́РЖУВАТИ розм. заст., МАРИКУВА́ТИ діал., ПАДКУВА́ТИ діал., ПА́ДЬКАТИ діал., ПА́ДЬКАТИСЯ діал. (скаржитися на біль, утому). — Док.: поска́ржитися, наска́ржитися, поре́мствувати, пожалі́тися, нажалі́тися, зажалі́тися, пожа́луватися, приска́ржити. Люди звикли скаржитися на труднощі тих часів, у які їм випало жити (П. Загребельний); Люди почали вже нарікати на голову, що він розганяє вечорниці (І. Нечуй-Левицький); Не ремствувала (Оксана) й на Олексія, дарма що відцурався від неї, що покинув самотню (Л. Яновська); Наталя жалілася йому, що вся челядь її не любить, зовуть приблудою (С. Васильченко); — Ну, і згляньтеся, людонькове, скільки ті шельми наробили мені шкоди! — бідкався господар (І. Франко); (Килина:) Я розбудила матір і почала з нею сваритись, плакалась на неї, нарікала (М. Коцюбинський); Таке обличчя помучене та посмучене, дарма що вона не прискаржує нічого й сама з ними разом всміхається (Марко Вовчок); Опісля ніхто не чув, щоби за поділ вітцівщини марикували (брати) один на одного (І. Франко); (Рипнюк:) Догану записали... І вам догану... (Курінний:) Не скигли. Ще не з такого становища виходили (М. Зарудний); Вже навіть говорити було ні про що — подій не було, а скімлити про одне й те ж — про голод та кару Божу — не вистачало сили й бажання (Ю. Збанацький); — А випито скільки? А поїдено.. А воно ж, мабуть, і ревізія буде! — нудив комірник (Остап Вишня); Плакала ти плакала, нила, сумувала (Я. Щоголів); — Ох, як я наморилася, — кволилася Пріська (Панас Мирний).

ЯЧА́ТИ (перев. про птахів — жалібно кричати), КВИЛИ́ТИ, СКИ́ГЛИТИ рідше. — Док.: прояча́ти, проквиля́ти, проквили́ти, проски́глити. Гуси ячать над землею (Б. Олійник); Вив вітер осінній, квилили сичі... (І. Нехода); Чайка скиглить літаючи, Мов за дітьми плаче (Т. Шевченко); І каня десь в лазурі проквиляла (І. Франко).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. скиглити — СКИ́ГЛИТИ, лю, лиш, недок. 1. Підвивати, жалібно чи радісно повискувати (про собак та інших тварин); скавучати. Барбос і брехав, і заливався, аж вив, аж скиглив, неначе вів кого за поли од воріт до причілка (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  2. скиглити — Ски́глити, -глю, -глиш, -глять; не ски́гли, -гліть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  3. скиглити — СКИ́ГЛИТИ, лю, лиш, недок. 1. Підвивати, жалібно чи радісно повискувати (про собак та інших тварин); скавучати. Барбос і брехав, і заливався, аж вив, аж скиглив, неначе вів кого за поли од воріт до причілка (І. Словник української мови у 20 томах
  4. скиглити — -лю, -лиш, недок. 1》 Підвивати, жалібно чи радісно повискувати (про собак та інших тварин), скавучати. || Видавати звуки, що нагадують плач (про птахів). || розм. Жалібно плакати (про людину). || що і без додатка, розм. Тужливо, сумно співати, грати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. скиглити — (- тварин) скімлити, СКАВУЧАТИ; (- скрипку) плакати; (- вітер) ВИТИ; (- машини) скрипіти; (- дитину) нюнити; П. плакатися, канючити. Словник синонімів Караванського
  6. скиглити — ски́глити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  7. скиглити — див. плакати; скавучати Словник синонімів Вусика
  8. скиглити — Скиглити, -глю, -лиш гл. Визжать, стонать, плакать, издавать жалобные звуки. Скиглить, мов кривий цуцик. Ном., стр. 47. Чайка скиглить, літаючи, мов за дітьми плаче. Шевч. Сови та пугачі скиглили, пугикали. Стор. МПр. 16. Не скигли, бо ти всіх побудиш. Шевч. Словник української мови Грінченка