скосити

КОСИ́ТИ (зрізувати траву, хлібні злаки косою, косаркою тощо), СКО́ШУВАТИ, ТЯ́ТИ (ТНУ́ТИ) розм. — Док.: скоси́ти, покоси́ти, стя́ти (зітну́ти). Вони дрова возили, В болотах очерет косили, Носили в пекло на підпал (І. Котляревський); Сьогодні зранку на ставку скошуватимуть рогозу та комиш (О. Донченко); — Було тобі брати остреньку косу. В чистім полі траву тяти! (П. Чубинський).

УБИ́ТИ (ВБИ́ТИ) (позбавити життя, застосовуючи зброю, гостре знаряддя, важкий предмет тощо), ЗАБИ́ТИ, ЗАРУБА́ТИ, ЗАКОЛО́ТИ, ЗАРІ́ЗАТИ, ЗАСТРЕ́ЛИТИ (ЗАСТРІ́ЛИТИ), УРА́ЗИ́ТИ (ВРА́ЗИТИ), ЗВАЛИ́ТИ, УГРО́БИТИ (ВГРО́БИТИ) розм., УСТРЕ́ЛИТИ (ВСТРЕ́ЛИТИ) розм., УКЛА́СТИ (ВКЛА́СТИ) розм., ПОКЛА́СТИ розм., ПОЛОЖИ́ТИ розм., СКОСИ́ТИ розм., ПОСІ́КТИ розм., ПІДТЯ́ТИ розм., ПРИСТУ́КНУТИ розм., ПРИКІ́НЧИТИ розм., КІНЧИ́ТИ розм., ПОКІ́НЧИТИ розм., ПОРІШИ́ТИ розм., РІШИ́ТИ розм., УКОЛО́ШКАТИ (ВКОЛО́ШКАТИ) розм., ПРОШТРИКНУ́ТИ, ШЛЬО́ПНУТИ розм., УКЛА́НДАТИ діал.; ДОБИ́ТИ, ДОРІ́ЗАТИ, ДОКІНЧИ́ТИ (пораненого); ПІДСТРЕ́ЛИТИ (ПІДСТРІ́ЛИТИ), ПІДКОЛО́ТИ, ПІДРІ́ЗАТИ (завдати смертельної рани). — Недок.: убива́ти (вбива́ти), би́ти, забива́ти, руба́ти, коло́ти, рі́зати, стріля́ти, застре́лювати (застрі́лювати), уража́ти (вража́ти), вали́ти, угро́блювати (вгро́блювати), сікти, підтина́ти, кла́сти, коси́ти, прико́нчувати, кінча́ти, ріша́ти, разити, проштрикувати, добива́ти, доріза́ти, докі́нчувати, підстре́лювати (підстрі́лювати), підко́лювати, підріза́ти, підрі́зувати. — Поліцаї батька вбили (О. Довженко); Виявлено справжнього злочинця, який забив сторожа біля гамазеїв (О. Донченко); (Макар:) Двох капітан при мені зарубав шаблею, а Федот застрелив Івана Береста (І. Микитенко); Він побачив, що Твердохліб звалив рицаря, і схвально помахав рукою (А. Хижняк); Незчулись ляхи, як їх чоловіка з двадцять на місці уклали (О. Стороженко); Багато ворогів поклав я по долині (Леся Українка); Рушай, друже, борозною, Доки служить сила, Доки доля серед поля Обох не скосила (П. Грабовський); Скосити ворогів з автомата; Чіпаріу ладний був пристукнути клятого цербера й світ за очі тікати з цього клятого маєтку (Ю. Смолич); Мало що може втнути той циган! Свого не пожалів, шпортонув ножем. А його, Федора, прикінчить, як куріпку (Д. Ткач); А ввечері мій Ярема (От хлопець звичайний!), Щоб не сердить отамана, Покинув Оксану: Ляхів кінча (Т. Шевченко); — Воєвода.. спрямував коня на Іванка і хотів одним ударом покінчити з ним (А. Хижняк); Дивом-дивиною було те, що її (Ярину) досі не порішила куля чи не підтяла шабля якого-небудь бузувіра (О. Ільченко); Гестапівці з школи казарму собі влаштували; спали, як дрохви. Так ми їх сонних і порішили (Ю. Мокрієв); — Рішу її зараз! — І, заточуючись, лютий, нестримний, він зник за дверима (А. Шиян); Одного шпигуна вже вколошкали, а другий ще живий, його міліція розшукує (Ю. Збанацький); — Що ви зробите з заложниками? — Шльопнемо (Л. Первомайський); — Як це так? Через таку погань, повію, та нашим дітям таку наругу терпіти? Ми і її і його (панича) укландаємо (Панас Мирний); Вони були ще живі і в нестерпучих муках стогнали й кричали, благаючи, щоб їх дорізали, добили (О. Стороженко); Знов буде (Андрій) рибку ловити... на пошту побіжить,.. зайця підстрелить (М. Коцюбинський); — Інший випадок трапився пару років тому в Далмації. Там капрала підрізали (переклад С. Масляка). — Пор. умертви́ти.

УМЕРТВИ́ТИ (ВМЕРТВИ́ТИ) (позбавити життя кого-небудь якимсь способом), ЗГУБИ́ТИ, УГРО́БИТИ (ВГРО́БИТИ), ПОКІ́НЧИ́ТИ, ЗАДУШИ́ТИ, УДУШИ́ТИ, УДАВИ́ТИ (ВДАВИ́ТИ) (душачи); УТОПИ́ТИ (ВТОПИ́ТИ), ПОТОПИ́ТИ (кидаючи в воду, заливаючи водою); ОТРУЇ́ТИ (застосовуючи отруту); ПОВІ́СИТИ (вішаючи); РОЗДАВИ́ТИ, РОЗДУШИ́ТИ, ПРИЧАВИ́ТИ (діючи чимсь великим, важким на все тіло); УМОРИ́ТИ (ВМОРИ́ТИ), ЗАМОРИ́ТИ (не даючи їсти); СКОСИ́ТИ (про хворобу). — Недок.: умертвля́ти (вмертвля́ти), мертви́ти, губи́ти, гро́бити, заду́шувати, души́ти, топити, отру́ювати, ві́шати, розда́влювати, прича́влювати, мори́ти, коси́ти. Довга хвороба чи то стрілоносна тебе Артеміда Ніжними стрілами, враз надійшовши, сама умертвила? (переклад Бориса Тена); (Кассандра:) Не страх, не сором і не меч, а я своєю правдою згубила брата (Леся Українка); — Та він тебе колись угробить, — кип'ятився Ярошенко (В. Речмедін); — Може, хто вкрав (орла)? Чи куниця задушила? А може, полетів? (Є. Гуцало); — Отак-то ти, кате! Знущаєшся над сестрами... І пішли шукати Трути-зілля, щоб Івана завтра отруїти (Т. Шевченко); Машини тут стояли... Їжачка роздавило (В. Сосюра); Брата Олексу роздушило дерево в лісі (М. Коцюбинський); Придавлю, причавлю пана, мов змію підколодну (М. Стельмах). — Пор. 1. уби́ти.

ВИКРИВЛЯ́ТИ (надавати неприродного вигляду обличчю, його рисам і т. ін.), ПЕРЕКРИВЛЯ́ТИ, ПЕРЕКРИ́ВЛЮВАТИ, СКРИ́ВЛЮВАТИ, СКРИВЛЯ́ТИ, ПЕРЕКО́ШУВАТИ, СКО́ШУВАТИ, СПОТВО́РЮВАТИ, СКОСОБО́ЧУВАТИ рідше. — Док.: ви́кривити, перекриви́ти, скриви́ти, перекоси́ти, скоси́ти, спотво́рити, скособо́чити рідше. Вона.. викривила погірдливо уста, ніби всміхаючися (О. Кобилянська); Перекривлював (Краньцовський) лице на всілякі способи (Лесь Мартович); Гірка посмішка перекривила Гнатове обличчя (П. Панч); Савка.. скривив презирливо губи (Д. Ткач); Гримаса жалю та каяття перекосила не по літах бадьоре лице (І. Ле); Крадькома скосив (Плачинда) очі (М. Стельмах); Горпина ще раз смикнула Коржа і в ту ж мить відскочила, побачивши, як скажена лють спотворила його риси (З. Тулуб); Вона побіліла, скособочила вид, очі, поставу й ледве промовила: — Чого ви? Я не знаю вас (М. Стельмах).