скрекотати

ДЕ́РКАТИ (видавати різкі звуки, схожі на деренчання — про деяких птахів, комах), ДЕРЧА́ТИ (ДИРЧА́ТИ), ДЕРКОТА́ТИ (ДЕРКОТІ́ТИ) підсил., ДЕРЕНЧА́ТИ розм., ДРА́ТИ діал. Десь обік в трощах деркає деркач (І. Франко); В очеретах дерчали деркачі (П. Панч); Дирчав сухим горлом деркач (М. Коцюбинський); Підпадьомкали перепели, деркотіли деркачі (О. Стороженко); Тихо, не сюрчать коники, не деренчать усякі кузьки (Панас Мирний); Деркачі деруть у траві (Г. Хоткевич). — Пор. скрекота́ти, 2. спва́ти.

СКРЕКОТА́ТИ (про деяких птахів, зрідка комах та ін. — кричати, видавати різкі й короткі, часто повторювані звуки), СКРЕКОТІ́ТИ, СТРЕКОТА́ТИ (СТРЕКОТІ́ТИ), СКРЕГОТА́ТИ (СКРЕГОТІ́ТИ), СОКОТА́ТИ (СОКОТІ́ТИ), ЧИРГИ́КАТИ, ДЖЕРҐОТА́ТИ (ДЖЕРҐОТІ́ТИ), ДЖЕРКОТА́ТИ (ДЖЕРКОТІ́ТИ), СКРИПІ́ТИ, РИПІ́ТИ, ТОРОХТІ́ТИ, СКОБОТА́ТИ діал., РА́ХКАТИ діал. Сорока скрекоче — гості каже (прислів'я); Тихо. На ставу скрекотять жаби (Г. Косинка); Якась невідома пташка.. стрекотіла у вишняку часто і радісно (Ю. Смолич); Над тим місцем, де почувся крик, голосно заскреготала сорока. Не перестаючи сокотати, вона перелітала з дерева на дерево (П. Панч); Десь далеко погавкував собака, сокотіли кури в дворі (О. Сизоненко); Чиргикає очеретянка; Заходилися цвіріньчати, джерготіти різні птахи (Ю. Яновський); (Річард:) Чи ви знаєте ту пісню малесеньку про коника в траві: скрипів-рипів, ніхто його не слухав, а вмер — забули (Леся Українка); Захоплено рипить деркач (П. Оровецький); А Соловей... Щебече і свистить, І тьохкає, і торохтить (Л. Глібов); Комарі, задуха, твань. Не скобоче дика качка, не надуває свого вола водяний бугай (М. Чабанівський); Жаби рахкають у хорі, Чути згуки в темнім борі Соловейкових пісень (Уляна Кравченко). — Пор. дерка́ти, 2. співа́ти, 1. сюрча́ти.

СПІВА́ТИ (про птахів), ВИСПІ́ВУВАТИ підсил., ЩЕБЕТА́ТИ, ВИЩЕБЕ́ЧУВАТИ підсил. розм., ПІ́ЯТИ розм.; ПІ́ТИ розм.; СВИСТІ́ТИ, СВИСТА́ТИ (видавати свист); ЛЯЩА́ТИ, ВИЛЯ́СКУВАТИ підсил. (дуже дзвінко, голосно); ТЬО́ХКАТИ (перев. про солов'я); КУКУРІ́КАТИ (про півня). Десь-не-десь по дворах співали півні (А. Головко); Високо в небі виспівував жайворонок (І. Муратов); Табунець щигликів, щебечучи, жваво пролетів над нами (О. Копиленко); Три пташки вищебечують в зеленім у саду (П. Тичина); Ще кури не піяли, як він (Федір) зірвався (В. Стефаник); Пташки співали і свистали усюди по гаю (П. Куліш); Пташки та соловейки в вербах аж лящать, неначе дружки на весіллі (І. Нечуй-Левицький); Тьохкає, аж розлягається в саду соловейко (М. Коцюбинський); То кукурікали дзвінкими голосами, то зривались.. молоденькі півники, не витягували не тільки ноти, а й півноти (Ю. Збанацький). — Пор. де́ркати, скрекота́ти, 1. цвірі́нькати.

СЮРЧА́ТИ (про комах — коників, цвіркунів та ін., зрідка про деяких птахів — видавати різкі, перев. високі й часто повторювані звуки), СЮ́РКАТИ, СЮРКОТА́ТИ (СЮРКОТІ́ТИ) підсил., ЦВІРЧА́ТИ, ЦВІРКОТА́ТИ (ЦВІРКОТІ́ТИ) підсил., ЦВІ́РКАТИ, ЦЮРЧА́ТИ розм., ЦИ́РКАТИ розм.; ЦЮРКОТА́ТИ (ЦЮРКОТІ́ТИ) розм., ТЮРЛЮ́КАТИ розм.; ТРІЩА́ТИ, ТРІСКОТА́ТИ (ТРІСКОТІ́ТИ) підсил., ТЕРКОТА́ТИ (ТЕРКОТІ́ТИ), ДЖЕРГОТА́ТИ (ДЖЕРГОТІ́ТИ), ДЖЕРКОТА́ТИ (ДЖЕРКОТІ́ТИ) (утворювати сухі, часто повторювані уривчасті звуки, що нагадують тріск). Нашорошена тиша залягла вже по темних кутках, і тільки під припічком сюрчав цвіркун (П. Панч); Оглушливо цвірчали коники, дзвеніли жайворонки (З. Тулуб); Скот поквапно перебирає бур'янці,.. цвіркочуть коники (К. Гордієнко); Під піччю цвірінькав цвіркун (О. Десняк); А в траві навіть комахи не цюрчали — така спека була (О. Донченко); Стрибають, циркають і квокчуть між кущами дрозди (М. Рильський); Завзято, мов сотні тріскачок, до одуру, до самозабуття тріщать цикади (М. Коцюбинський); Пташки лящать, теркотять (Панас Мирний); Коники зелені джеркотять в траві (В. Сосюра). — Пор. скрекота́ти.

ТОРОХТІ́ТИ розм. (швидко, скоромовкою і перев. голосно говорити, розмовляти), ТОРОХКОТА́ТИ (ТОРОХКОТІ́ТИ) підсил. розм., ТРІЩА́ТИ розм., ТРІСКОТАТИ (ТРІСКОТІ́ТИ) підсил. розм., ТЕРКОТА́ТИ (ТЕРКОТІ́ТИ) розм., ЦОКОТА́ТИ (ЦОКОТІ́ТИ) розм., ТАРАБА́НИТИ розм., ТАРАХКОТА́ТИ (ТАРАХКОТІ́ТИ) розм., ДРІБОТА́ТИ (ДРІБОТІ́ТИ) розм., СИ́ПАТИ розм., СТРОЧИ́ТИ розм., СТРЕКОТА́ТИ (СТРЕКОТІ́ТИ) розм., СОКОТА́ТИ (СОКОТІТИ) розм., СКРЕКОТАТИ (СКРЕКОТІТИ) розм., СКРЕГОТАТИ (СКРЕГОТІ́ТИ) розм., СОКОРИ́ТИ розм.; ДЖЕРҐОТА́ТИ (ДЖЕРҐОТІ́ТИ) розм., ДЖЕРКОТА́ТИ (ДЖЕРКОТІ́ТИ) розм., ШВАРҐОТА́ТИ (ШВАРҐОТІ́ТИ) розм., ШВАРКОТА́ТИ (ШВАРКОТІ́ТИ) розм., ЦВЕ́НЬКАТИ розм. (нерозбірливо); ПОРОЩА́ТИ розм., ПОРОЩИ́ТИ розм., (перев. сердито); ЩЕБЕТА́ТИ розм., ЦВІРІ́НЬКАТИ розм., ЦВІРІНЧА́ТИ розм. (перев. про жінок і дітей); ЛЯЩА́ТИ розм., ЛЯСКОТА́ТИ (ЛЯСКОТІ́ТИ) підсил. розм. (дуже голосно). — А Пріська вже не мовчала й торохтіла: — Вона не вперше це краде. Вона кілька разів у мене тягала. Тільки кинеш торбу з пирогами — так і потягне (Б. Грінченко); — І тіточко, і голубочко, пошийте мені щоякнайшвидше.. — Та не тріщи, сороко, бачиш, скілько роботи (Грицько Григоренко); — Що, бив би? Може, битимеш?! Малі руки... руки не виросли! — тріскотала вона, соваючись на місці (Панас Мирний); Горпина шепнула до неї: — Дай спокій, сестрице! Мама все мусять теркотати (І. Франко); Іноді присідала до неї Настя, вона цокотіла безупинку (С. Тудор); — Добра баба в хаті, як добра квочка: вона і дітей доглядить, і курчата добре висидить, і курчата добре вилупить, — тарабанила сваха, заплутуючись у думках (І. Нечуй-Левицький); (Людмила:) Тарахкотить... Тарахкотить... Ледве розтовмачила їй (З. Мороз); — Кажу тобі, — витратився й витрусився до останньої гривні, ні шага за душею нема, хоч в домовину лягай, — дріботів дід Грицай (І. Нечуй-Левицький); Маруся вертілась, сипала свої зауваження (Ірина Вільде); Бабуся вміє розповідати. Рукою підперла щоку, дивиться кудись у долину і строчить, і строчить... (Ю. Збанацький); Дівчата в білих свитках стрекочуть, як сороки-білобоки проти місяця (С. Васильченко); (Явдоха:) Вбігла Христя Ревенкова, Василина Шкаренкова і почали сокотати, мов ті сороки (М. Кропивницький); Тишу порушувало двоє: Вінцусиха, що скрекотіла, як сорока, то тут, то там, і п'яний Яшка Смолюк (І. Муратов); Панійки скреготять, як ті сороки (Панас Мирний); — Заспокойся, Прокошо, не гарячись, — сокорить біля нього Одарка (Григорій Тютюнник); Дівчатка і почали вбиратись.. Джерґочуть біля мене, а мені вже так жалко, що й словечка не скажу (Марко Вовчок); Солдати, з широкими багнетами на рушницях, оточували їх, щось сердито джерґотіли (П. Панч); Усе кудись поспішали (паничі) та поміж себе джеркотали й сміялись (Д. Мордовець); — Чи думаєте — медицина така складна річ? — джеркотіла без угаву Нонна (Ю. Збанацький); — Тут заїжджав до директора наш пан, та як почали шварґотіти, та як почали кричати та змагатись, та трохи не побились (І. Нечуй-Левицький); Що вони говорять, того ми не знаємо, бо по-німецьки шваркочуть (І. Франко); — Чуєш? — шепнув Шаров, — німці цвенькають (В. Минко); Увійшов (Нечипір) у цвинтар, аж дітвори, дітвори... видимо, невидимо! ..Щебечуть, як тії циганчата, та лящать, кричать, порощать (Г. Квітка-Основ'яненко); — Мовчать, прескверна пащекухо, — Юнона злобно порощить, — Фіндюрко, ящірко, брехухо! (І. Котляревський); Дві сусідки й дружина філософа щебетали про щось своє — інтимно хвилююче, парфумне (А. Крижанівський); Шмигали під руки з стиглою морквою малі татарчата й цвірінькали, мов горобці (М. Коцюбинський); Настуся вже он далеко побігла з дівчатками, і цвірінчать, як горобенята, на всю вулицю... (О. Копиленко); Десь уже на селі сухо і різко лящать голоси (Дніпрова Чайка); Коли гості вже порозходились і біля Луківни ляскотіла лише Крихточка та журно квоктала Килина Макарівна, примчала Лариса (Я. Баш). — Пор. 1. базі́кати.