спричиняти

ВИКЛИКА́ТИ (сприяти виникненню, появі в когось певного почуття, настрою, стану), ЗБУ́ДЖУВАТИ, ПРОБУ́ДЖУВАТИ, БУДИ́ТИ, ПОРО́ДЖУВАТИ, НАВІВА́ТИ, НАВІ́ЮВАТИ, НАВО́ДИТИ, ПІДІЙМА́ТИ (ПІДНІМА́ТИ), РОДИ́ТИ, ЗРО́ДЖУВАТИ, НАРО́ДЖУВАТИ, ВСЕЛЯ́ТИ, ЗАПА́ЛЮВАТИ, СІ́ЯТИ, ПОРУ́ШУВАТИ, ТВОРИ́ТИ, ВИКЛИ́КУВАТИ рідше, НАГАНЯ́ТИ розм., НАГО́НИТИ розм.; РОНИ́ТИ, РОНЯ́ТИ рідко (у спол. зі сл. в д у ш у). — Док.: ви́кликати, ви́кликнути, збуди́ти, пробуди́ти, породи́ти, наві́яти, навести́, підійня́ти (підня́ти), зроди́ти, народи́ти, весели́ти, запали́ти, псі́яти, пору́шити, нагна́ти, зарони́ти. Веселі жарти та гострі дотепи викликали довгий і безжурний регіт (З. Тулуб); Особисте знайомство з народними поетами (Янкою Купалою та Якубом Коласом) у всіх нас збудило ще більшу цікавість до їхньої творчості (Т. Масенко); Пробудити віру в свої сили; Шевченко — борець, поет, художник, Шевченко — людина завжди будив і будить у серцях людей глибоку до себе пошану й палку любов (В. Козаченко); Іти було важко,.. але негода породжувала ще більшу впертість (М. Стельмах); Та роки йдуть... весна минає Тих молодощів золотих, Життя багато навіває Розчаруванню, дум смутних... (Олена Пчілка); Усе навіює відраду — і вітряки, й сади густі (В. Сосюра); А органчик.. наводить на мене серед життєвого шуму та гаму якусь тиху задуму (І. Нечуй-Левицький); Її голос.. полонив слух, переборював чуття, ламав опір думки, переконливо підіймав емоції (О. Досвітній); Ходить пісня поміж працюючих людей, згуртовує їх, ріднить, веселить їм серце, родить надію на краще (П. Колесник); Припустимо, його вб'ють, і тоді Орися вийде заміж за іншого й буде жити з іншим, і ця думка народжувала в його душі страшний біль (Григорій Тютюнник); Цей незнайомий вселяв недовір'я (В. Гжицький); Ще в битвах з поляками за часів Павлюка він (кобзар) запалював завзяття (І. Нечуй-Левицький); Можна буде історію ту подати з гумористичним забарвленням, щоб не так уразити. Важливо хоч би посіяти сумнів (А. Головко); Своєю художньою творчістю він (мороз) порушує цілу гаму людських почувань (М. Коцюбинський); Розкіш творить біль: як приходить — смакує, як виходить — катує (М. Номис); Тут уже таке повітря й вода, що викликує голод (Леся Українка); Цей князь наганяв страх самим своїм іменем: Долгорукий (П. Загребельний); У шкільному літературному гуртку вчитель.. зумів заронити в її душу любов до мистецтва (А. Хижняк); Невже це той прославлений командир ескадрону, який нагонив жах на білополяків..? (М. Стельмах). — Пор. спричиня́ти.

ЗУМО́ВЛЮВАТИ (бути умовою чого-небудь), ОБУМО́ВЛЮВАТИ, ВИЗНАЧА́ТИ, ВИЗНА́ЧУВАТИ рідко. — Док.: зумо́вити, обумо́вити, ви́значити. Долю книги зумовлюють в однаковій мірі і якості книги, і якості читача — його вдача, інтереси й смаки (Ю. Смолич); Які причини обумовлюють підвищення вмісту вуглекислого газу в атмосфері? (з журналу); Кожний орган утворений кількома тканинами, але одна з них завжди переважає і визначає основну його функцію (з підручника). — Пор. спричиня́ти.

СПРИЧИНЯ́ТИ що (бути причиною появи чого-небудь), СПРИЧИ́НЮВАТИ, ПОРО́ДЖУВАТИ, ВИКЛИКА́ТИ, ЗУМО́ВЛЮВАТИ, ДАВА́ТИ, ПРИНО́СИТИ, НЕСТИ, СІ́ЯТИ, ПРИВО́ДИТИ до чого (доводити до яких-небудь наслідків); ПРИЗВО́ДИТИ до чого, ЗАПОДІ́ЮВАТИ що, ЗАВДАВА́ТИ чого, рідше що (про неприємність, шкоду тощо); ПОСИЛА́ТИ розм., ДАРУВА́ТИ розм. (перев. із сл. Бог, доля і т. ін. — наділяти чим-небудь). — Док.: спричини́ти, породи́ти, ви́кликати, зумо́вити, да́ти, принести́, посі́яти, привести́, призвести́, заподі́яти, завда́ти, посла́ти, подарува́ти. Він дивився на неї добрими чистими очима і прохав у неї пробачення, що своєю присутністю спричиняє клопіт (Григорій Тютюнник); Чиєсь горе ставало і його горем, породжувало обурення і гнів (М. Стельмах); Вся мудрість людини — в праці. З нею почуваєш, що живеш недаремно в світі, дає вона певність тобі й шану людську, приносить навіть у самотності радість (О. Гончар); О весно, весно! Час любові! Який несеш ти мені сум, І томне хвилювання крові, І хвилювання томних дум! (переклад М. Рильського); Рана загоювалась, але виснаження і застуда на фронті призвели до захворювання на туберкульоз (С. Скляренко); Мікотичні отруєння сільськогосподарських тварин щороку заподіюють чималу шкоду (з журналу); Ні сили віщої не дарувала доля, Ні слави славної мені не прирекла (М. Рильський). — Пор. зумо́влювати, 1. викликати.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. спричиняти — спричиня́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. спричиняти — Викликати, зумовлювати, зумовляти, спричинятися до; (муку) ЗАВДАВАТИ, заподіювати; спричинювати. Словник синонімів Караванського
  3. спричиняти — [сприечиен’атие] -н'айу, -н'айеиш Орфоепічний словник української мови
  4. спричиняти — -яю, -яєш і спричинювати, -юю, -юєш, недок., спричинити, -чиню, -чиниш, док., перех. 1》 Служити, бути причиною чого-небудь, викликати, зумовлювати щось. || Сприяти чому-небудь. || Завдавати чого-небудь, заподіювати щось. 2》 Бути наслідком чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. спричиняти — СПРИЧИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, СПРИЧИ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., СПРИЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., що. 1. Служити, бути причиною чого-небудь, викликати, зумовлювати щось. – Люблю дітей, люблю, коли вони Уперше йдуть до школи восени. Словник української мови у 20 томах
  6. спричиняти — СПРИЧИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і СПРИЧИ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., СПРИЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., перех. 1. Служити, бути причиною чого-небудь, викликати, зумовлювати щось. — Люблю дітей, люблю, коли вони Уперше йдуть до школи восени. Словник української мови в 11 томах