спричиняти
СПРИЧИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і СПРИЧИ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., СПРИЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., перех.
1. Служити, бути причиною чого-небудь, викликати, зумовлювати щось.
— Люблю дітей, люблю, коли вони Уперше йдуть до школи восени. Вже не цікавить казка про козу, А хочеться довідатися їм, Що спричиняє вітер і грозу, Чому буває в піднебессі грім (Підс., Поеми, 1954, 5);
Харчова олія має бути приємна на запах і смак та не спричинювати хворобливих явищ в організмі (Ол. та ефір. культ., 1956, 5);
Великі спустошення спричинили морози в садовому господарстві середньої Росії (Довж., І, 1958, 473);
Головна подія, яка й спричинила всі дальші ексцеси — неждане і недозволене поєднання Данила з Тосею, — не те, щоб була забута, але ж відступила трохи на якийсь час (Смолич, Мир.., 1958, 16);
Кров людини з цієї групи [«універсальних донорів»] може бути перелита представнику будь-якої групи без риску спричинити тяжкі ускладнення (Вибр. праці О. О. Богомольця, 1969, 279);
// Сприяти чому-небудь.
Макар заступництво матері сприймав як свідоцтво його непогрішності і правоти. І виходило так, що материнська любов, подібно до сильнодіючих ліків, вжитих у великій кількості, поглиблювала хворобу там, де мала спричинити одужання (Добр., Тече річка.., 1961, 58);
// Завдавати чого-небудь, заподіювати щось.
Він дивився на неї добрими чистими очима і прохав у неї пробачення, що своєю присутністю спричиняє клопіт (Тют., Вир, 1964, 381);
Народна душа плакала над своїм тяжким горем, плакала на наклепників, що жили його [народу] потом і кров’ю й завдавали йому стільки муки й наруги, спричинили стільки нещастя (Кобр., Вибр., 1954, 188).
2. Бути наслідком чого-небудь.
Брак життєвого досвіду спричиняє в молодих прозаїків блідість у відтворенні життя (Літ. Укр., 17.IX 1968, 3);
Зміну звичаїв спричинило те, що Вороничі [село] були положені поблизу міста (Март., Тв., 1954, 252).
Значення в інших словниках
- спричиняти — спричиня́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- спричиняти — Викликати, зумовлювати, зумовляти, спричинятися до; (муку) ЗАВДАВАТИ, заподіювати; спричинювати. Словник синонімів Караванського
- спричиняти — [сприечиен’атие] -н'айу, -н'айеиш Орфоепічний словник української мови
- спричиняти — -яю, -яєш і спричинювати, -юю, -юєш, недок., спричинити, -чиню, -чиниш, док., перех. 1》 Служити, бути причиною чого-небудь, викликати, зумовлювати щось. || Сприяти чому-небудь. || Завдавати чого-небудь, заподіювати щось. 2》 Бути наслідком чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- спричиняти — СПРИЧИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, СПРИЧИ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., СПРИЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., що. 1. Служити, бути причиною чого-небудь, викликати, зумовлювати щось. – Люблю дітей, люблю, коли вони Уперше йдуть до школи восени. Словник української мови у 20 томах
- спричиняти — ВИКЛИКА́ТИ (сприяти виникненню, появі в когось певного почуття, настрою, стану), ЗБУ́ДЖУВАТИ, ПРОБУ́ДЖУВАТИ, БУДИ́ТИ, ПОРО́ДЖУВАТИ, НАВІВА́ТИ, НАВІ́ЮВАТИ, НАВО́ДИТИ, ПІДІЙМА́ТИ (ПІДНІМА́ТИ), РОДИ́ТИ, ЗРО́ДЖУВАТИ, НАРО́ДЖУВАТИ, ВСЕЛЯ́ТИ, ЗАПА́ЛЮВАТИ... Словник синонімів української мови