спричиняти

СПРИЧИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, СПРИЧИ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., СПРИЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., що.

1. Служити, бути причиною чого-небудь, викликати, зумовлювати щось.

– Люблю дітей, люблю, коли вони Уперше йдуть до школи восени. Вже не цікавить казка про козу, А хочеться довідатися їм, Що спричиняє вітер і грозу, Чому буває в піднебессі грім (О. Підсуха);

Харчова олія має бути приємна на запах і смак та не спричинювати хворобливих явищ в організмі (з наук. літ.);

Великі спустошення спричинили морози в садовому господарстві середньої Росії (О. Довженко);

Головна подія, яка й спричинила всі дальші ексцеси – неждане і недозволене поєднання Данила з Тосею, – не те, щоб була забута, але ж відступила трохи на якийсь час (Ю. Смолич);

Кров людини з цієї групи [“універсальних донорів”] може бути перелита представнику будь-якої групи без риску спричинити тяжкі ускладнення (з наук. літ.);

Найбільші збурення в Сонячній системі спричиняє планета Юпітер (з навч. літ.);

Навіть значні економічні й політичні події не завжди спричинювали політичні зміни у віковічному характері життя селян (А. Данилюк);

// Сприяти чому-небудь.

Макар заступництво матері сприймав як свідоцтво його непогрішності і правоти. І виходило так, що материнська любов, подібно до сильнодіючих ліків, вжитих у великій кількості, поглиблювала хворобу там, де мала спричинити одужання (С. Добровольський);

// Завдавати чого-небудь, заподіювати щось.

Він дивився на неї добрими чистими очима і прохав у неї пробачення, що своєю присутністю спричиняє клопіт (Григорій Тютюнник);

Народна душа плакала над своїм тяжким горем, плакала на наклепників, що жили його [народу] потом і кров'ю й завдавали йому стільки муки й наруги, спричинили стільки нещастя (Н. Кобринська).

2. Бути наслідком чого-небудь.

Брак життєвого досвіду спричиняє в молодих прозаїків блідість у відтворенні життя (з газ.);

Зміну звичаїв спричинило те, що Вороничі [село] були положені поблизу міста (Л. Мартович).