сумно
ВА́ЖКО кому, присудк. сл. (про дуже сумний, безрадісний, гнітючий настрій, стан, обстановку), ТЯ́ЖКО, СУ́МНО, ГІ́РКО, ЖУ́РНО, ГНІТИ́ТЬ кого. Так якось тяжко та важко. З рук усе випливає, ніщо не миле, не любе (Панас Мирний); Чогось їй було сумно, чогось було журно (М. Коцюбинський); Марко.. все думав: як же це так, що в нього вже не буде матері? Йому було гірко, так гірко (І. Микитенко); (Жирондист:) Гнітить мене твоя краса, чужино! (Леся Українка).
ВА́ЖКО присудк. сл. (про гнітючу, напружену обстановку), СУ́МНО. Тихо та важко стало в хаті, як у льоху (Панас Мирний); Як же глухо та сумно по селу..! (Марко Вовчок).
Джерело:
Словник синонімів української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- сумно — су́мно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- сумно — див. тривожно Словник синонімів Вусика
- сумно — присл. 1》 Присл. до сумний. 2》 у знач. присудк. сл. Про почуття суму, журби або туги за ким-, чим-небудь; тужно, журно. || зі спол. що і з інфін. Про почуття жалю з приводу чого-небудь; шкода, жаль, жалко. || Про ситуацію, яка викликає, навіває сум. Великий тлумачний словник сучасної мови
- сумно — СУ́МНО, присл. 1. Присл. до сумни́й. Дівчина собі стоїть, Неначе вкопана, під гаєм, І смутно, сумно позирає На той широкий божий став (Т. Шевченко); – Співай, жінко, жалібної, то мені, може, буде легше, – промовив сумно Микола (І. Словник української мови у 20 томах
- сумно — СУ́МНО, присл. 1. Присл. до сумни́й. Дівчина собі стоїть, Неначе вкопана, під гаєм, І смутно, сумно позирає На той широкий божий став (Шевч., II, 1963, 354); — Співай, жінко, жалібної, то мені, може, буде легше, — промовив сумно Микола (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах